Том на фермі - Мішель Марк Бушар

ТОМ: Чому з тобою ніхто не розмовляє? Ось нещодавно, в громадській залі, до тебе ніхто не підійшов. А ти все таки брат померлого.

ФРАНСІС: А мені зовсім нецікаво, як у них справи. Думаю, я їм теж до лампочки, для них не має значення, як я живу. (Пауза). Ти знаєш?

ТОМ: Що?

ФРАНСІС: Японців!

ТОМ: Я проходив стажування з мистецтва зображення в Наґої.

ФРАНСІС: Здорово.

ТОМ: Чому я уточнив «в Наґої»? Манія робити все з більшим шиком, ніж усі довкола.

ФРАНСІС: Ти мені зараз здаєшся справді добрим.

ТОМ: Я люблю тварин.

ФРАНСІС: Ні, я кажу про Еллен.

ТОМ, роздратовано: Ну звісно.

ФРАНСІС: Те, що ти зробив, — це було правильно.

ТОМ: Думаю, що ні.

ФРАНСІС: Матінка була рада.

ТОМ: Ні, я так не думаю. Ні.

ФРАНСІС: Я сказав брату: я нічого не скажу мамці про твій маленький секрет, але ти даси мені фото, де ти з дівчиною. Будь-якою, але вродливою. Ми назвали її «Еллен». Її справжнє ім’я, здається, Сара. Вони працювали разом.

ТОМ: Сара?

ФРАНСІС: Ага.

ТОМ: Стиліст аґенції?

ФРАНСІС: Він тримає її за талію на фото.

ТОМ: Язиката алкоголічка? Та, яка плутає дижестив з полосканням для рота?

ФРАНСІС: Вони на його мотоциклі. На ній рожевий шолом.

ТОМ: Під кінець вечірки вона вилизує все, від денець склянок до пісуарів!

ФРАНСІС: Матінці вона здається гарною.

ТОМ, все більше й більше дратується: П’янчужка, у неї ж очі як у жаби! Ярига, вона розтягує кожне слово на два склади! Вона говорить англійською, як корова іспанською. Вона не здатна навіть вимовити «Еллен». Все, що вона знаходить, вона копіює зі швидкістю світла. Шумахер копіювальної машини. І тому, що для неї все — «художнє», а проникливістю вона не страждає, ми вирубуємо ліси, щоб потурати її некомпетентності! Сара! Це ж смішно.

ФРАНСІС, виймає фото з кишені і показує Тому: Вони цілуються.

ТОМ: Ідіотська ідея залишитись тут. Мерзенна, нудотна ідея. Я повертаюсь додому.

ФРАНСІС: Ти куди йдеш?

ТОМ: Я все скажу твоїй матері і поїду!

ФРАНСІС, ловить його за мотузок, який служить йому замість паска: Ти нічого не скажеш моїй матері.

ТОМ: Ти відпустиш мене.

ФРАНСІС: Тобі зі мною погано?

ТОМ: Ага! Як тому зайцю! Він підіймає руку, щоб почесатись, а я боюся, що він заїде мені по потилиці. Він повертається — просто, щоб повернутися, а мені ввижається удар в живіт. Я бачив заправку біля церкви. Я заллю повний бак і поїду.

ФРАНСІС, загрозливо, наближається до Тома: І саме тоді, коли я почав прив’язуватися до тебе?

ТОМ: Аж занадто близько. Занадто близько. Мені добре з тобою! Мені з тобою добре! Тебе влаштовує така відповідь? Цей твій пейзаж з кукурудзою, він чарівний. Я люблю койотів, які рвуть м’ясо. У японців гарненькі маленькі очки, при цьому Сара — кінчена алкоголічка! (Франсіс бере мотузок і з силою зв’язує зап’ястя Тома). Ти що ото робиш? Це такий от у тебе спосіб прив’язуватись? Дурнуватий! Дурнуватий жарт! Фарс! Дотеп! Жарт! Дурнуватий! Дурнуватий! Дурнуватий!

ФРАНСІС: Ти чуєш собаку?

ТОМ: Так, чую його, твого клятого собаку!

ФРАНСІС: Час їсти.

Франсіс б’є йому ногою під коліна. Том падає.

ТОМ: П’ята година, ще не час для їжі, ще навіть не час для аперитиву!

Картина 5

День 3. Вечір.

АҐАТА, прасує білизну: Томе, іди їсти! Я тебе кличу вже вдруге!

ФРАНСІС, одягнутий тільки в джинси: Може, він і не голодний зовсім.

АҐАТА: Він цілий день нічого не їв. Йому не подобається те, що я готую. Я відчуваю.

ФРАНСІС: Подумаєш!

АҐАТА, кличе: Томе? (Знов до Франсіса). Можеш мені сказати, що то за пов’язки у нього на зап’ястях?

ФРАНСІС: Ми ходили до лікаря.

АҐАТА: Чому до лікаря?

ФРАНСІС: Він поранився.

АҐАТА: Як це?

ФРАНСІС: На конвеєрі із гноєм.

АҐАТА, недовірливо: Обидва зап’ястки?

ФРАНСІС: Він хотів щось підібрати з нього. Чого ти допитуєшся? Ти хочеш, щоб він поїхав? Хочеш?

АҐАТА: Та я ніколи цього не казала. А з перемотаними зап’ястками він не зможе вести машину.

ФРАНСІС: Я можу відвезти його, якщо хочеш.

АҐАТА: Ніхто тебе не просить відвозити.

ФРАНСІС: Він вправний з коровами.

АҐАТА, усміхається: А я сумнівалась. (Пауза). Учора вранці, коли я прочинила двері до вашої спальні: дві хлопчачі голови на подушках, дві маленькі голівки.

ФРАНСІС: Тобі сподобалось, еге ж.

АҐАТА: Я думаю, він надто переймається зачіскою. І часто дивиться в дзеркало. Я навіть застукала його, коли він роздивлявся свій зад. А ти, ти роздивляєшся власний зад?

ФРАНСІС: А мені не треба. Він і так занадто гарний. (Вони сміються).

Том у спальні, знімає селянську сорочку і зали­шаєть­ся в одних джинсах. Він одягає футболку. Перев’язує зап’ястки.

ТОМ: Маленький промінчик світла зі щілини у дверях. Вперше я чую, як вони говорять між собою, коли самі. В будинку повинно бути повно людей. Саме так показують у фільмах, коли є покійник. Людей, які палять, які рухаються в сповільненому темпі, які шепочуться, а ще завжди є хтось, хто дико сміється. Він каже: це втома.

АҐАТА, сміється: Це втома. (Кличе). Томе! Треба поїсти!

ТОМ: Телефон ніколи не дзвонить. Навіть звук телевізора відсутній. Тільки молочна цистерна приїжджає до корівника, щоб забрати щоденну квоту молока. Водія звати Джефф. «Привіт, Джеффе! Бувай, Джеффе!»

АҐАТА, зачаровано: Його сорочки як наче з паперу. Його штани зі справжнього льону. Вся його білизна була ідеально складена.

ТОМ: Вона розбирала мою валізу.

АҐАТА: Скажімо, білизна для великого весілля.

ТОМ: Вона розвішувала мою одіж по вішалках.

АҐАТА: Я вкрала у нього трохи крему для рук. Зовсім трішки. Він гарно пахне.

ФРАНСІС: Він добре працює.

АҐАТА: То й на краще.

ФРАНСІС: Він пестить корів.

АҐАТА: Добре, що в тебе з’явилось невеличке товариство?

ФРАНСІС, не дає їй продовжити: Я звик бути на­одинці.

Пауза.

АҐАТА: Якщо ти поїдеш...

ФРАНСІС: Досить!

АҐАТА: Цифри.

ФРАНСІС: Досить.

АҐАТА: Ми не зможемо дозволити собі лазерну доїльню.

ФРАНСІС: Подивимось.

АҐАТА: Прийде день, треба буде продавати.

ФРАНСІС: Я буду тут завжди. Ти ж знаєш. Завжди.

АҐАТА, не рухаючись: Я не можу обійняти тебе. Знаю, що повинна, особливо в такий час. Але не можу. Не виходить.

ФРАНСІС: Можливо, просто не варто цього казати.

Том приєднується до них.

АҐАТА: Томе! Скажи мені, що б тобі хотілось з’їсти? Розморозити тобі стейк?

ТОМ: У мене таке враження, що якщо залишусь тут, то і сам скінчу в морозильнику.

АҐАТА: Ти який стейк хочеш?

ТОМ: Розморожений.

АҐАТА: