Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Моїм турботам і трудам?!
М е ф і с т о ф е л ь
Та ні, він був такий удячний вам.
«Коли од Мальти, каже, я одплив,
Молився ревно я за жінку й діток;
І небеса послали нам пожиток —
У турка наш фреґат ґалеру захопив,
Ладовану султанськими скарбами.
Одвага високо в ціні —
Як паювали луп між нами, вояками,
Припала дещиця й мені[63]».
М а р т а
Оттак! То він, либонь, той скарб десь закопав?
М е ф і с т о ф е л ь
Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!
В Неаполі, гуляючи на волі,
Він панночку гарнесеньку спіткав,
І щиро так вони удвох кохались,
Що аж по скін сліди на нім зостались[64].
М а р т а
Лайдак! Ледачеє ледащо!
І в злиднях він бахурував!
Рідних дітей обкрав нізащо!
М е ф і с т о ф е л ь
За те ж його й Господь скарав.
Я б, бувши вами, може, з рік
Додержував як слід жалóби,
А там уже когось знайшов би до вподоби.
М а р т а
Е, ні, таких, як перший чоловік,
По цілім світі треба пошукати —
Таке дурне й плохе було воно!
От тільки що любив, сердега, мандрувати,
Чужих жінок, чуже вино
Та в розпрокляті кості грати.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, ну, це не такі вже вади!
Бо, може, й вам він попускав
З таких робити дещо справ.
Коли б мені такі умови —
Каблучки я змінять готовий.
М а р т а
Та що ви, пане! Пан жартує!
М е ф і с т о ф е л ь
(до себе)
Чи не пора звідціль тікать?
Ця й чорта може упіймать!
(До Марґарити).
А ваше серце що віщує?
М а р ґ а р и т а
Не розумію вас.
М е ф і с т о ф е л ь
(до себе)
Дитина!
(Вголос).
Прощайте!
М а р ґ а р и т а
Прощавайте!
М а р т а
Паночку, стривайте!
Я хтіла б посвідку дістать,
Коли, де й як мого сховали чоловіка.
Порядку зроду я прихильниця велика, —
В газетці б вість про смерть хотілось почитать.
М е ф і с т о ф е л ь
Що двоє свідків будь-яких посвідчать,
Папери те, як факт, увіковічать.
У мене ще і приятель є тут,
Ми можем разом піти у суд.
Що, привести?
М а р т а
Ой, приведіть!
М е ф і с т о ф е л ь
А панна теж буде тут сидіть?
Бравий, бувалий такий панич,
З паннами вміє вести річ.
М а р ґ а р и т а
Мушу червоніти перед паничем…
М е ф і с т о ф е л ь
О ні, хоч би й перед королем!
М а р т а
Цей вечір у нашому саду
Я з нею панів сьогодні жду.
НА ВУЛИЦІ[65]
Ф а у с т
Ну, як? Іде? Як справа наша?
М е ф і с т о ф е л ь
Ви весь в огні! Пождіть ладу.
Небавом Ґретхен буде ваша.
Цей вечір стрінетесь в сусідки у саду.
Циганкувата то кумася
І свашкувати придалася.
Ф а у с т
Гаразд!
М е ф і с т о ф е л ь
І ти ж їй щось за те зроби.
Ф а у с т
Так, ти мені, а я тобі.
М е ф і с т о ф е л ь
З тобою вдвох посвідчити я мушу,
Що муж її віддав вже Богу душу
І в Падуї похований лежить.
Ф а у с т
Отак! То це нам перш туди летіть?
М е ф і с т о ф е л ь
Sancta simplicitas![66] Навіщо це робить?
Лиш підпишись, та й по всій справі.
Ф а у с т
Негоден я здійснять ці заміри лукаві.
М е ф і с т о ф е л ь
Святенник! Це тобі мерзить!
Фальшиве свідчення давати —
Хіба ж тобі це первина?
Що Бóг, щó світ, щó дух, щó неба таїна,
Щó серце й ум людей, щó подорож земна —
Давно ти перестав про все це толкувати,
Наповнений зухвальства вщерть!
Багато брав тоді собі на плечі!
А глибше глянь — про всі ті мудрі речі
Ти знав не більше, як про Швертляйнову смерть.
Ф а у с т
Ти був і є крутій, софіст.
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, я наскрізь твій знаю зміст!
Ти ж завтра будеш намагатись
До Ґретхен в душу увібгатись,
В коханні щирім присягатись…
Ф а у с т
Та ще й од серця.
М е ф і с т о ф е л ь
Гарний ти!
А там почнеш про вічну вірність,
Жаги єдиної безмірність, —
Це теж од серця буде йти?
Ф а у с т
Облиш! — Як
