Книжконюх. Дарвін - Тьєррі Дебру
САЛЛІ: Зупинися, Люсі!
ЛЮСІ: Там є трохи віскі на денці...
САЛЛІ: Без льоду?
ЛЮСІ: Без льоду.
САЛЛІ: Ти знаєш, хто тато?
ЛЮСІ: О, так і знала! Усе гадала: коли ж вона поставить мені це кляте запитання?
САЛЛІ: То як?
ЛЮСІ: Що — як?
САЛЛІ: Яка все ж буде відповідь на це кляте запитання?
ЛЮСІ: Спершу хильнемо віскі.
САЛЛІ: Облиш!
ЛЮСІ: Саллі, чому мені постійно хочеться натовкти тобі пику?! Іще з дитинства я терпіти тебе не могла. Якось у школі я почула історію Каїна й Авеля. Гадаю, не варто казати, з ким я себе ідентифікувала. Авель здавався мені тупаком. Який нестерпний кретин! Авжеж, мені було соромно думати так — усе в ньому мене дратувало. А найбільшим ідіотом я вважала Господа Бога. Бо заздалегідь було зрозуміло, що Каїн вколошкає свого брата. Навіть я у свої десять років збагнула це! А Бог чомусь здивувався й обурився! Лицемір! Я сердилася на себе, бо не могла тебе полюбити, Саллі. Та хіба можна по-справжньому любити бездоганних людей? (Пауза.) Те, що я зробила — ницо. Дуже ниций вчинок. І ти ніколи мені цього не пробачиш. Найбільше — бо я вирішила таки сказати тобі правду. (Пауза.) Я переспала з твоїм Ентоні. Лише раз, на підлозі. Це тривало кілька хвилин, не більше. Це був шал, засліплення, божевілля, я не могла опиратися!.. Мені не потрібне пробачення. Не потрібне розуміння. Я взагалі не знаю, чого я від тебе хочу...
Мовчать обидві.
СЬЮЗАН: Саллі! Чуєш, Саллі? (Вона заходить.) О, Люсі, і ти тут... У мене для вас чудова новина, дівчата! Тато очуняв! Прийшов до тями. Тоні чекає нас у лікарні. Я хотіла сказати вам особисто. Що за обличчя? Ви чули, що я сказала?!
САЛЛІ (підводиться): Люсі, найбільше я ненавиджу тебе за те, що ти завадила мені зрадіти цій новині.
Вона виходить.
СЬЮЗАН: Що з нею таке? Що тут іще трапилося? Трясця, чи хтось зрозуміє нарешті, що цей будинок треба спалити?!
ЛЮСІ: Якщо хочеш, я готова палити хоч зараз. Де сірники? Нічого складного.
СЬЮЗАН: Ходімо, Люсі! Ходімо!
13.
412: Нічого не кажіть. І так усе ясно...
413: Частина мене справді прокинулась, але інша частина — ще тут.
412: І надовго?
413: О, невблаганний часе! Усі про тебе говорять. Але ж це просто ілюзія, якій наша свідомість надає забагато значення!
412: Як думаєте, ми потім упізнаємо один одного? Я хочу сказати — якщо мені теж вдасться прокинутися й одного дня ми випадково зустрінемося, то чи впізнаємося ми?
413: Не знаю.
412: Мені так кортіло розповісти вам хоч щось про себе. Спогад, емоцію, відчуття...
413: Розкажете наступному 413-му. Я впевнений — він залюбки вислухає вас.
412: Ви хочете мене заспокоїти, та вам не зрозуміти...
413: Оце вже точно.
412: Я... хочу, аби ви знали... хай що я сказав, я був радий розділити цю кому з вами!
413: Це взаємно. Не впевнений, що радітиму поверненню до реальності. Здається, мій будинок палає — а я і в дитинстві не прагнув бути пожежником. Ось воно! Здається, мені таки доведеться залишити вас... Прощавайте...
412: До побачення...
413-й проходить через усю сцену й сідає у крісло. Саллі заходить з пледом і дбайливо закутує татові ноги.
САЛЛІ: Ось так... Тобі буде зручніше. Увімкнути телевізор?
ТАТО: Ммм...
САЛЛІ: «Ммм» — це так чи ні?
ТАТО: ...і... кую...
САЛЛІ: Як хочеш.
Відходить.
ТАТО: ...ня.
САЛЛІ: Що?
ТАТО: ...і... ня...
САЛЛІ: Даруй, але я не розумію...
ЛЮСІ: Пісня. Увімкни йому пісню. Його пісню.
САЛЛІ (помовчавши): Дякую, Люсі.
Вона виходить. Грає щось зі старої російської опери.
ЛЮСІ: Тату, за тиждень я буду в Нью-Йорку. Сподіваюсь, одного дня ти нарешті пишатимешся мною. І завітаєш до мене. Авжеж, спершу треба набратися терпіння, ролі будуть незначні. А може, і незначних ролей не буде. Тоні каже, що я вже застара, щоби починати кар’єру в кіно. Та що він знає, той Тоні! Хай там як — життя дасть знати! Тату, якщо тобі не подобається те, що я збираюся робити — тільки скажи. Але не дуже різко, будь ласка... О, хтось дзвонить у двері! Я відчиню. (Виходить і повертається зі Стівеном.) Саллі! Це до тебе.
САЛЛІ: Вітаю, Стіве.
СТІВЕН: Привіт.
САЛЛІ: Чого тобі?
СТІВЕН: Ми хотіли б... ми були б раді, якби ти повернулася до школи.
САЛЛІ: Ми? Хто це — «ми»?
СТІВЕН: Та всі, Саллі. Увесь колектив. У нас там революція, переворот!
САЛЛІ: Батьки подали скаргу на педраду.
СТІВЕН: Це правда.
САЛЛІ: Бачиш, Стівене, зі мною чи без мене — процес все одно відбудеться.
СТІВЕН: Дуже багато чуток. Кажуть, буцімто ми тиснули на тебе, щоб ти відмовилася від посади.
САЛЛІ: А хіба не так було?
СТІВЕН: Ні, такого не було.
САЛЛІ: А ти кмітливий хлопчина!
СТІВЕН: Саллі, ти була дуже засмучена.
САЛЛІ: «Засмучена» чи «замучена»?
СТІВЕН: Не треба так. Ти нам справді потрібна.
САЛЛІ: Гаразд, Стівене, я повернуся — але після суду.
СТІВЕН: Ще можна уникнути скандалу.
САЛЛІ: Про наше містечко говоритимуть в усьому світі — і люди насміхатимуться з нас. Дувр стане символом нетерпимості. Дувр — то не Лувр...
СТІВЕН: Хто з нас нетерпимий?! Дві тисячі років тому людина загинула за нас на хресті — а ви, еволюціоністи, відреклися від Нього! Але ж без Господа світ позбавлений сенсу! А якщо смислу немає, то дозволене все! Немає ані правил, ані моралі! Хоча... хіба варто згадувати про мораль при тобі і членах твоєї родини? Саллі, подумай про гнів Божий! Безплідність — це ознака Його незадоволення!
САЛЛІ: Ти розумієш, що ти щойно сказав?! Так ти уявляєш любов до ближнього? Певно, довго ти до цього доходив. Мені гидко навіть чути таке! (Пауза.) Чи каже тобі щось прізвище Доусон? Маргарет Доусон. Нещодавно я бачилася з її донькою. Вона розповіла про жахливі страждання своєї матері, яка належала до вашої євангелістської громади. Її мати померла в муках. Правда, що членам вашої громади заборонено звертатися до лікарень? Бідолашна дуже довго конала в муках від раку. Її ніхто не лікував, адже вона слідувала вашим ідіотським приписам!
СТІВЕН: Це сталося кілька років тому. Все змінилося.
САЛЛІ: Змінилося? Справді? Тож ви не «обрані», тепер ви — просто «улюбленці» Бога? Хіба ви не перераховуєте 10% зарплатні засновникові культу — вельми заможній людині?
СТІВЕН: Усе це чутки, що їх розповсюджують журналісти...
САЛЛІ: Ні, Стіве. Це результат офіційного розслідування після обвинувачень в корупції
