Книжконюх. Дарвін - Тьєррі Дебру

СТІВЕН: Тоні, я не збираюся з вами сперечатися. Просто подумайте про наслідки для вашої родини цього нікому не потрібного процесу. Не кваптеся. Зважте всі «за» і «проти». Будь ласка, наглядайте за крихіткою Люсі. Чутки про неї ходять... не дуже приємні. Хай щастить!

Він виходить.

СЬЮЗАН: Що він хотів цим сказати?

ЕНТОНІ: Ти ж знаєш Люсі. Вона схильна до провокацій. (Пауза.) Люсі танцює в одному барі.

СЬЮЗАН: Для нашої справи це дуже погано. Протилежна сторона обов’язково це використає.

ЕНТОНІ: Це ще не все.

СЬЮЗАН: А що таке?

ЕНТОНІ: Ні... нічого...

СЬЮЗАН: Ентоні!

ЕНТОНІ: Вона при надії.

СЬЮЗАН: Як?! При надії?! Хто батько? (Пауза.) Тоні, хто батько дитини?

ЕНТОНІ: Я... я не в курсі. Спитай ліпше в неї...

СЬЮЗАН: Бачу, ти так і не навчився брехати!

Пауза.

ЕНТОНІ: За її словами, дитина від мене.

СЬЮЗАН: Що?! (Пауза.) Тоні, можеш назвати мене божевільною, але, будь ласка, скажи мені, що це не так!

ЕНТОНІ: Вона готувалася до прослуховування. Попросила подавати їй репліки. Я не розумію, як це сталося. Ми захопилися грою...

СЬЮЗАН (б’є його): Негідник! Тварюка!

Пауза.

ЕНТОНІ (пошепки): Годі! Розбудиш Саллі.

СЬЮЗАН: Що ж, Ентоні, дякую красно! Цікаво, яку роль ти відвів мені у своїй виставі?! Кого я маю зрадити, за твоїм задумом? Вас із Люсі, якщо заговорю, чи Саллі, якщо промовчу? Кого?!

ЕНТОНІ: Мені дуже шкода, але я більше не міг тримати це у собі... (Пауза.) Часом я думаю, що вона зробила це навмисне і точно знала, чим ми ризикуємо.

СЬЮЗАН: О, скоро я почую, що ти тут узагалі ні до чого! Слухай, вона тебе часом не зґвалтувала?

ЕНТОНІ: По-твоєму, все так просто? Я навіть думав укоротити собі віку... Якби це хоч щось вирішило, давно вже так і зробив би...

СЬЮЗАН: Тоні, мені тебе не шкода.

ЕНТОНІ: Я про це не прошу.

СЬЮЗАН: І що ви збираєтеся робити?

ЕНТОНІ: Мені не вдається з нею поговорити...

СЬЮЗАН: Ти кохаєш її?

ЕНТОНІ: Ти здуріла?! Звісно, що ні!

СЬЮЗАН: А Саллі?

ЕНТОНІ: Що Саллі?

СЬЮЗАН: Її ти ще кохаєш?

ЕНТОНІ: Якби не кохав, то, повір, ситуація не була б такою складною.

СЬЮЗАН: Де зараз Люсі?

ЕНТОНІ: Гадки не маю. Саллі виставила її за двері.

СЬЮЗАН: Невже? Ще одна новина! Тоні, може ти відразу все викладеш, щоб ми не ходили колом!

ЕНТОНІ: Гадаю, коло замкнулося...

СЬЮЗАН: І на цьому спасибі. Отже, що ми маємо? Люсі вагітна, але ми не знаємо, де вона. Тато в комі. Саллі в депресії. Суд. Кепські справи... Добре, хоч зі мною усе гаразд. Мені навіть соромно через себе! Ніколи не шкодувала, що звела мур завдовжки в багато сотень кілометрів між собою і цим клятим будинком! У житті трапляються миті, коли думати слід тільки про себе.

ЕНТОНІ: А нині, по-твоєму, думати слід про кого?

СЬЮЗАН: Ходімо! Треба знайти Люсі!

Вони виходять.

12.

412: Ну, не розумію я вас! Як вам вдається залишатися таким спокійним?

413: Чого ви так хвилюєтеся? Для вас так важливо когось засудити?

412: Авжеж, я засуджую! Хоч я і в комі, та не забув про пристойність! Невже через цього Дарвіна вам начхати на своїх доньок?! Адже ситуація вкрай складна! Ні, просто жахлива!

413: Та ви про своє життя нічого не в змозі сказати — тож як ви можете засуджувати? Хочете сказати, що піймалися б на гачок, як бідолашний Тоні? Я, наприклад, щодо себе не впевнений.

412: Ви підтримуєте хаос!? Хочете сказати, що природою можна виправдати все? Навіть найстрашніший злочин?

413: Людина — це хвора на шизофренію тварина. Вона кориться двом основним законам: закону поривань і закону начальників. Заперечувати це — лицемірство.

412: А погоджуватися з таким поглядом — варварство!

413: Що значить — варварство? На вашу думку, Тоні й Люсі — злочинці? Подружня зрада — це злочин? Тоді доведеться збудувати чимало нових в’язниць.

412: Бачу, до чого ви ведете. Чоловік — усього лише носій генів, і єдине його природне завдання — запліднити якомога більше самок. Тож з позиції генетики подружня зрада — некоректне поняття. Правильно?

413: Дорогий мій 412-й, я хочу, щоб ви зрозуміли: нам, людям, украй важко давати раду цьому протиріччю. Я стверджую, що суспільство, засноване на генетичному егоїзмі, було б нестерпним, та хочемо ми чи ні, тваринного начала нам не позбутися. Мене завжди дивували люди, здатні на безкорисність і щедрість. Таке трапляється вкрай рідко. Зазвичай доброта — лише стратегія заради того, щоби тебе прийняли до зграї.

412: Певно, я дуже добра людина, адже будь-хто інший давно перестав би вас слухати. Думаю...

413: Думаю, думаєш, думає... Саме в цьому проблема. Так, ми виграли, однак, навчившись думати, втратили теж чимало. Отримали цивілізацію, однак тепер нам добре відомо, що ми помремо. Тварини відчувають це інтуїтивно — ми ж знаємо точно. Саме тому, напевно, шимпанзе не зводять соборів, синагог і мечетей. Однак, хай що ви собі надумали, я залюбки заходжу до храмів. Якщо там небагато туристів, якщо панують тиша і спокій, то я навіть відчуваю... певні вібрації — і коли виходжу назовні, то вібрації супроводжують мене певний час. У такі миті я відчуваю жаль до людства загалом. І коли бачу, як бідолашна Люсі, розлючена і розчавлена Люсі, відчайдушно намагається просто жити, то не знаходжу в собі сили засуджувати її. Бо мені добре відомі і лють, і прагнення нищити все довкола себе...

САЛЛІ: Ти вже не танцюєш?

ЛЮСІ: Посварилася з хазяїном.

САЛЛІ: Люсі, у цьому місті є ще бодай хтось, з ким ти не посварилася?

ЛЮСІ: Він лапав мої сідниці, а я трохи помацала його обличчя. Кулаком. «Не чіпай мене! — сказала я. — Так зазначено в угоді». А він відповів: «Цей пункт — тільки для клієнтів. Я ж не клієнт». «Тоді, — відказала я, — я не танцівниця!» Бачила б ти його! Я вийшла з бару, не обертаючись. Мене свердлили десятки поглядів. Обличчя великим планом. Блиск тріумфу в очах. Люсі штовхає двері й розчиняється в ночі! Музика! (Пауза.) Ти нічого не скажеш? Не насвариш мене?

САЛЛІ: Ти вагітна!

ЛЮСІ: То й що? Я не збираюся залишати дитину... Вам же всім добре відомо — я не з тих, хто щось довго біля себе тримає... Годі тобі грати у вартову! Я впевнена, що випити ти зараз хочеш