Українська література » 🎭 Драматургія » Алмазне жорно - Іван Антонович Кочерга

Алмазне жорно - Іван Антонович Кочерга

Читаємо онлайн Алмазне жорно - Іван Антонович Кочерга

Дубровський. Хмарний — Василь Хмарний… А, пам'ятаю — це той вродливий козак, що його допитували позавчора. Могутня людина — не дивно, що за нього дівчата просять.

Лабенцький. Так, вельможний пане. Цей Хмарний є найшкідливіший злочинець, можна сказати, всієї лотровської справи принципал[6].

Дубровський (задумливо). Так, так, я пам'ятаю. Здається, він зухвало відповів на суді. А де його справа?

Лабенцький (подає). Резолюцію вже написано — винен єсть смерті…

Дубровський (перегортає справу). А, він і хлопів теж бунтував?

Лабенцький. Так — в Лисянці, Саражинцях, Вербівцях — скрізь до бунту, до повстання і ребелії[7] підмовляв, скільки куп до Залізняка відіслав. О, то шпак, шпаками годований.

Дубровський. Так… (Гризе перо). А де ж ця наречена, що просить за нього? Вона тут? Пан її не бачив? Ходіть спитайте, і якщо вона тут, — покличте її сюди.

Гайдук (увіходить). До ясновельможного пана княгиня ВІлькомірська, граф Ружинський і графиня Брагінська.

Дубровський (підводиться). Княгиня ВІлькомірська — ординатка[8] Вроцлавська? Ну, то проси їх сюди. Подай мені пояс з кинджалом. (Гайдук подає. Дубровський застібає пояс. До гайдука). Проси.

Гайдук виходить.

ІІ

Увіходять: княгиня ВІлькомірська, граф Ружинський і графиня Брагінська. Княгиня зараз же сідає у високе готична крісло праворуч. Поруч неї, по цей бік — графиня Брагінська. Граф стає поки за її кріслом.

Дубровський (цілує руку княгині). Вітаю найяснішу княгиную. Чим можу служити ясновельможній пані?

ВІлькомірська. Всім! Єдина надія на пана. Пан суддя знає, що гайдамаки зруйнували мій Липовецький замок — вдерлися і пограбували геть усе: золото, срібло, червоні гроші, клейноди, перли і самоцвітне каміння — все пограбували, зруйнували, спалили. Десять мільйонів злотих коштує мені ця шкода, але гірш за все — це втрата славетного алмаза, що важив 123 карати і був першим каменем на Україні і в цілій Польщі.

Дубровський (скрикує). Як! Алмазне жорно! То невже ж і він був у Липовцях?

ВІлькомірська (зітхає). Так, мій пане, — і він. Але хто ж міг сподіватись такого лиха? Отже, пан чув про цей незрівнянний камінь. За великість та через плескувату форму його прозвано «алмазне жорно». і ось це жорно пропало. Камінь лежав у моїй опочивальні в окремій скриньці на подушці блакитного оксамиту.

Ружинський. і подумати, що цей незрівнянний алмаз потрапив якому-небудь гайдамаці в намазаній дьогтем сорочці, що й не дізнається ніколи, який скарб попав у його руки, і продасть його першому корчмареві за чотири гроші або за півкварти горілки.

ВІлькомірська. Я вже обіцяла нагороду в тисячу червінців тому, хто вкаже, де цей камінь. Але, мій пане, мені казали, що замок грабувала ватага якогось Хмарного, і кажуть, що цей Хмарний…

Лабенцький (втручається). Так, найясніша пані. Цей Хмарний у нас, і я саме зараз доповідав панові судді про його справу.

ВІлькомірська (схвильовано). О, яка нагода, мій пане! То нехай він тільки скаже, де камінь, і я заплачу королеві який схоче викуп за життя цього хлопа.

То де ж він? Чи не можна його побачити? О, нехай пан накаже, щоб його привели сюди.

Дубровський (знизує плечима). Перепрошую найяснішу пані, але цей Хмарний винен єсть смерті, а суд його королівської милості — це не крамничка або маєток, де можна купити хлопа. Злочинець належить не мені, а правосуддю.

ВІлькомірська (гордо). Що ж, коли пан Дубровський не властен цього зробити, я напишу листа до коронного ловчого Браніцького — великого гетьмана України. Він має досить влади.

Дубровський (також гордо). Коронний ловчий не має в цій справі більшої влади, ніж я сам. Його милость король дарував мені таке ж jus gldіі[9] право меча на Україні, як і гетьманові Браніцькому. Я можу карати і милувати власним моїм декретом.

ВІлькомірська. Ну, то в чому ж річ! Невже ж я не можу купити життя хлопа взамін алмаза, що за нього можна мати сто сіл, позасолюваних такими хлопами, як він.

Дубровський (усміхається.) Княгиня так думає? Але найясніша пані ще не знає, з ким вона матиме діло. Ну, що ж — я велю привести цього гайдамаку. Побачимо, чи схоче ще він дістати життя ціною алмаза пані. Пане Лабенцький, скажіть, щоб привели злочинця.

Лабенцький виходить.

ВІлькомірська. Дякую, мій пане. Я не вмру спокійно, аж поки цей камінь не вернеться в наш рід. Я не можу примиритися з такою втратою.

Дубровський. О княгине! Скільки шляхетних фамілій на Україні втратило ще більше, ніж ви, — життя своїх дітей, — цього вже не вернеш, княгине.

ВІлькомірська (з незадоволенням). Життя, життя. Чого варте життя в наші часи! Але інші і нічого не втратили — ось, наприклад, моя принадна небога графиня Брагінська. (Сміється). Ви знаєте, що вона втратила під час різанини? Тільки золотого наперстка з пальця.

Брагінська. Тьотю! Як вам не соромно!

Ружинський. Як наперстка? О, то цікаво!

ВІлькомірська. Так, звичайного, хоч і золотого наперстка. Але здається, що разом із наперстком графиня втратила ще своє дівоче серце.

Ружинський. Ну, за такою втратою панянки не дуже сумують. Але при чому ж тут гайдамаки?

ВІлькомірська. Спитайте Гельцю, нехай вона вам розповість.

Брагінська (спалахнувши). Тьотю! Я ж вас просила…

ВІлькомірська (бере за підборіддя і цілує дівчину). О,

Відгуки про книгу Алмазне жорно - Іван Антонович Кочерга (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: