Майстри часу - Іван Антонович Кочерга

Карфункель. Париж? Ви їдете в Париж?

Юркевич. Так, я купив бiлет в екскурсiю, що їде на виставку! Екскурсiя виїжджає з Москви завтра о дванадцятiй годинi — значить, якщо я спiзнюся, пропали i грошi i всi мої надiї. Ви розумiєте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку — хiба трапиться вдруге така оказiя? Якби ви прожили десять рокiв у нашiй глушинi, ви б знали, чого варта мрiя. Може, тут вирiшується моя доля — я трохи пишу… i, може, в Парижi… е, та що й казати!

Карфункель. Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирiшується доля… Розумна людина сам робiль своя доля, у-у-у! (Сiдає край стола). Вi просто не бажаль менi допомогаль. Можна двадцять разiв розв'язаль i зав'язаль двадцять таких чемодан… О… о… проклятий бiль! (Тихенько стогне).

Юркевич, схвильований, ходить по кiмнатi. Пауза.

Карфункель (раптом скрикує i нахиляється, шукаючи чогось на пiдлозi). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, вiн бiля, вас, вiн покотiлься!

Юркевич (пiдбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?

Карфункель (лазячи по пiдлозi). Не наступiть з ногами! Один… два… три.

Юркевич (шукає, нахилившись). Та що саме?

Карфункель (показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль… дванадцять… дванадцять пiлюльок… такий маленький пiлюлечка. Будь ласка, допоможiть знаходiль!

Обидва нахиляються i шукають по всiй кiмнатi.

Карфункель. Обережно, не наступiть з ногами! Два… три… цвай… драй…

Юркевич. Знайшов, знайшов! Одна, двi, ще одна, ще…

Карфункель. Дякую, данке. (Шукають). Бiтте нох. Чотири, п'ять… Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне…

Юркевич (шукає). Всi?

Карфункель. Нi, ще двi. Ага, ще є! Ще одна, будь ласка, ще один. Зiбен, ахт — ще один…

Юркевич. Нiде бiльше немає. Не видно.

Карфункель. Може, закотiлься пiд чемодан? Подивiться, будь ласка, з очима.

Юркевич (штовхає чемодан). Нi, нiчого подiбного.

Карфункель. Нема? Яка неприємна пригода! А може, пiд порогом?

Юркевич. Та годi-бо — скiльки не стає?

Карфункель. Один.

Юркевич. Однiєї? Ну, то чи варто за одну турбуватись? Все одно вона забруднилася на пiдлозi.

Карфункель. Але його не можна так залишати. Не можна…

Юркевич. Не можна? Але чому?

Карфункель. Дас iст гiфт. Це отрута.

Юркевич (дме на пальцi i дiстає хустку). Отрута?

Карфункель. Дуже мiцний отрута, алькалоїд. Я його добуваль з один квiтка. (Шукає). Якщо людина ковталь один пiлюлька — вiн умiраль за чотири секунди, як один муха, вi айне флiге. Паралiч, удар — жоден лiкар не пiзнає, вiд чого. Я не можу його тут залишити. (Шукає, заглядаючи пiд стiльцi).

Юркевич. Нiде нiчого не видно. (Витирає руки хусткою).

Карфункель (невдоволений, ховає коробочку в кишеню). О-о, знову! (Хапається за щоку). У-у-у, проклятий бiль! (Падає в крiсло, вигинаючись вiд болю). У-у-у! Яка му… о-у-у! Абер дас iст… (Зривається на ноги). О, благаю вас, благаю вас, пане вчителю, майн лiбер шульмайстер!

Цiєї хвилини чути частий дзвiн оповiстки.

Носильник (швидко входить з квитком у руцi). Прошу бiлетик, 11 карбованцiв 75 копiйок. Прошу!

Юркевич (заквапився). А? Що? Бiлет? Ага! Дзвiнок — чуєте?

Носильник. З Києва — оповiстка на ваш поїзд. (Бере з пiдлоги чиїсь речi).

Юркевич. Ага. То несiть. Несiть мерщiй на перон. (Хапається за чемодан). Мерщiй!

Носильник. Та нi ж бо, нi, ще рано. Ще через двадцять чотири хвилини, якщо не спiзниться. Я зайду — не звольте турбуватись.

Юркевич. Стривайте, носильник! Стривайте! (Поривається до дверей за носильником). Носильник!

Карфункель (хапає Юркевича за руку). Просiть чого хочете! Одну лише краплю!

Юркевич (обурений). Та ви просто глузуєте! Та ви чули, що через двадцять чотири хвилини буде поїзд? Ви чули? Ви знаєте, що для мене ця подорож — мета всього життя? Я ж казав вам, що не можу спiзнитися на поїзд!

Карфункель. Один крапля! (Стогне). У-у-у!

Юркевич (у гнiвi). Треба двадцять хвилин, щоб тiльки розпакувати цей чемодан! А щоб його знову запакувати, треба тричi упрiти, i ви хочете, щоб я за двадцять чотири хвилини… Тьфу! Двадцять чотири хвилини! (Береться за голову, знiмає пальто i, вiдсапуючись, витирає хусткою лоба). Та це просто глум, натиск на iнтелiгентну людину!

Карфункель (що вiдiйшов був до стола, зiгнувшись i тримаючись за щоку, тепер обертається розгнiваний, забувши навiть про зубний бiль). А, натиск на iнтелiгентну людину! Дас iст юбермесiг! О, я дуже хотiв, щоб хтось справдi натиснув на вас — на руський iнтелiгент — i змусив вас робити. Працювати. Працювати, а не мрiяти про краще життя, не ворухнувши пальцем, щоб його завоювати, здобути!

Юркевич. Неправда! Не наша провина, що нам не дають працювати!

Карфункель. Вам не дають! Вi самi єсть лежебок i ледар — вi, руський iнтелiгент! Вi чекаєте десять рокiв там, де потрiбнi хвилини. Ось i тепер вi пошкодуваль для хворiй людина двадцять чотири хвилини — нiкчемнi хвилини вашого життя. Вi говорiль, що двадцять чотири хвилини не досить, щоб розв'язати паршивий чемодан? А ви знаєте, що таке час? О, я довго вивчав проблему часу i дещо розумiю в життi. Ви чули коли-небудь про «закон тiсного часу», повного, як склянка з водою?