Пігмаліон - Бернард Шоу
ГІҐІНС. Радий, що ванна вам до вподоби.
ЕЛІЗА. Та до якої там подоби! Оно пані Пірс не дасть збрехать.
ГІҐІНС. Що сталося, пані Пірс?
ПАНІ ПІРС (лагідно). Нічого, пане Гіґінс. Не звертайте уваги.
ЕЛІЗА. Ше трохи — я б йо’ точно потовкла! А то не знаєш, куди тобі очі з сорому дівать. Так я взяла та й рушника на ньо’ почепила. От!
ГІҐІНС. На кого почепила?
ПАНІ ПІРС. На дзеркало, Пане Гіґінс.
ГІҐІНС. Дулітле, ви надто суворо виховали дитину.
ДУЛІТЛ. Я?! Та хто там її виховував! Пройдеся, бувало, ремінцем — ото й усе тобі виховання. Так шо не виніть мене, хазяїне. Не привикла вона ше. Та нічо’! Поживе у вас — навчиця вільної поведінки.
ЕЛІЗА. Не хочу я вільної поведінки! Я ж порядна!
ГІҐІНС. Елізо, іще хоч раз скажете, що ви порядна, — і батько забере вас додому.
ЕЛІЗА. Ага! Ше як забере! Ви йо’о ше не знаєте. Він же ж прийшов, шоб тіки гроші у вас видурить, бо нема за шо нализацця.
ДУЛІТЛ. А шо ж мені ше з тими грошима робить? Церкві жертвувать чи шо? (ЕЛІЗА показує йому язика. ДУЛІТЛА це так розлючує, що ПІКЕРИНҐУ доводиться стати між ними). Ти мені тут язика не розпускай! І диви, шоб оцей жинтільмен на те’е не жалівсь! Бо як дам!
ГІҐІНС. У вас будуть іще якісь настанови для доньки? Може, хочете благословити її на прощання?
ДУЛІТЛ. Е, нє-є, хазяїне. Не такий я дурний, шоб дітям розповідать, чого сам учився. З ними й так одна морока! Хоч’те, шоб вона розуму набралась, так беріть ременяку та й учіть самі! Ну, бувайте, панове! (Збирається йти).
ГІҐІНС (тоном наказу). Стійте! Ви повинні регулярно навідувати дочку. Це ваш батьківський обов’язок. Мій брат — священик. Він допоможе вам напучувати дитину.
ДУЛІТЛ (ухильно). Ну, добре, добре. Прийду. Тіки на цьому тижні не зможу. Працюю, бачте, далеченько. А от потім зато мо’ете на мене розраховувать. Всьо’о вам добро’о, панове. (Поштиво підіймає капелюха перед ПАНІ ПІРС, проте вона не відповідає на вітання, і він рушає до дверей. Обернувшись, підморгує ГІҐІНСОВІ, мабуть, співчуваючи з приводу непростої вдачі ПАНІ ПІРС, після чого виходить слідом за нею).
ЕЛІЗА. Старий брехун! Не вірте ні одному йо’о слову. Та він лучче погодиця, шоб ви на ньо’о бульдога нацькували, чим священика! Т’ер не скоро він до нас заявиця.
ГІҐІНС. Та мені його, чесно кажучи, і не треба. А вам, Елізо?
ЕЛІЗА. Мені тим більш. Очі б мої йо’о не бачили! Шо з ньо’о возьмеш, крім сорому? Чим ото в помиях борсаця, так лучче б ділом зайнявсь!
ПІКЕРИНҐ. А яка його справжня робота?
ЕЛІЗА. Видурювать у людей гроші. Це він уміє! А так він грабарем робив. Ше, бува, й зара’ бере лопату, шоб розімняця. Та й непогано цим заробля. А ви шо, вже не хоч’те казать мені «панна»?
ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, панно Дулітл. Я обмовився.
ЕЛІЗА. Та нічо’; то я так… Просто воно гарно виходить: «панна Дулітл». А т’ер мона, я таксі найму та й проїдусь по Друрі-Лейн? Я б там вийшла й веліла б шохверу мене підождать. Тіки шоб же ж дівки наші побачили! Хай знають своє місце! Балакать з ними, ясне діло, я не буду!
ПІКЕРИНҐ. Ліпше зачекайте на новий одяг.
ГІҐІНС. Крім того, навіть світським дамам не годиться забувати давніх друзів. Ми називаємо це снобізмом.
ЕЛІЗА. От тіки ж не записуйте їх мені в друзі! То такі, шо не раз брали мене на глузи! Ну нічо’. Я їм носа втру! Шо ж, як тре’ підождать одежу, так я підожду. Ой же ж мені кортить одіцця по-модньому! Пані Пірс говоре, шо дасте різне, шоб спать і шоб днем ходить. Хоч, як на мене, то я б не тратилась на те, в чім нікому й не покажусь. А потім, мені й подумать страшно, шо оце зимою перед сном тра’ холодну одежу надягать.
ПАНІ ПІРС (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.
ЕЛІЗА. Уй-й-й! (У захваті вибігає з кімнати).
ПАНІ ПІРС (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері).
ГІҐІНС. Пікеринґ, перед нами тяжка робота.
ПІКЕРИНҐ (переконано). Так, Гіґінсе, дуже тяжка.
Певно, вам цікаво, як ГІҐІНС працюватиме з ЕЛІЗОЮ. Ось один із його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього — ПІКЕРИНҐ, навпроти — ЕЛІЗА. В новій сукні вона — мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що ГІҐІНС довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, ЕЛІЗА давно б уже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-Лейн.
ГІҐІНС. Розкажіть мені алфавіт.
ЕЛІЗА. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить!
ГІҐІНС (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!
ПІКЕРИНҐ. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це треба. В нього своя методика, робіть, як він каже.
ЕЛІЗА. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а… би… ви… ги…
