Пігмаліон - Бернард Шоу

ЕЛІЗА. Ой… Ви ж не знаєте, шо за напасть для мене, той холод! Я ж холоду боюсь більше смерті!

ПАНІ ПІРС. Повірте, вам тут не буде холодно. Я кластиму вам до ліжка гарячу грілку. (Виштовхуючи дівчину до спальні). Ну ж бо! Перевдягайтеся мерщій!

ЕЛІЗА. Ох, якщо б знала, скіки оце натерплюся, та ше й мицця, нізашо б у світі не приїхала! І який нечистий мене приніс?! (ПАНІ ПІРС проштовхує ЕЛІЗУ в кімнату, але двері повністю не зачиняє: аби полонянка часом не втекла).

ПАНІ ПІРС одягає білі гумові нарукавники й напускає воду у ванну, стежачи за температурою води на термометрі. Потім додає жменьку ароматизованої солі та гірчичного порошку, бере чималу щітку з довгою ручкою й рясно її намилює.

Повертається ЕЛІЗА — з переляку вона майже намертво зав’язалася в халат: жалюгідне видиво зацькованого створіння.

ПАНІ ПІРС. Ну ж бо, відпустіть халат. Роздягніться.

ЕЛІЗА. Нє, не тра’ мене роздягать! Я так не можу. Я зроду таке не робила!

ПАНІ ПІРС (рішуче зриває з дівчини халат і штовхає її у ванну). Від теплої води ще ніхто не вмирав! (Починає орудувати щіткою).

Чути відчайдушні крики ЕЛІЗИ. Тим часом ГІҐІНС із полковником міркують над подальшою долею дівчини. ПІКЕРИНҐ відходить від каміна й, осідлавши стільця, кладе руки на спинку — немов готуючись до перехресного допиту.

ПІКЕРИНҐ. Даруйте за відверте запитання, Гіґінсе… Чи ви порядний у стосунках із жінками?

ГІҐІНС (невесело). А ви стрічали чоловіків, які були б порядні у стосунках із жінками?

ПІКЕРИНҐ. Так, досить часто.

ГІҐІНС (зіпершись долонями на рояль, підстрибує і з розгону сідає на кришку). А от я не стрічав. Я помітив, що тільки-но жінка заприязниться зі мною, як одразу стає ревнивою, прискіпливою, підозріливою і до біса надокучливою. Щойно я сам заприязнюся з жінкою, як перетворююсь на тирана та егоїста. Жінка все тобі переставить із ніг на голову. Впусти її в своє життя — й побачиш, що тобі треба одне, а їй — зовсім інше.

ПІКЕРИНҐ. І що ж, наприклад?

ГІҐІНС (зістрибує з рояля; нетерпляче). А біс його знає! Гадаю, жінка хоче жити своїм життям, а чоловік своїм; причому кожне намагається звести іншого з правильного шляху. Одне хоче на північ, друге — на південь, а в результаті обоє змушені їхати на схід, хоча нікому з них туди не треба. (Сідає на лавку біля рояля). Отож я — переконаний холостяк. Таким і залишуся.

ПІКЕРИНҐ (встає, підходить до нього й починає серйозно). Годі, Гіґінсе. Ви добре розумієте, що я маю на увазі. Я погодився на цей експеримент і відтак узяв на себе відповідальність за долю дівчини. Сподіваюся, ви не зловживатимете своїм становищем.

ГІҐІНС. А! Он ви про що. Тут будьте певні: для мене це святе! (Встає й пояснює). Адже вона буде моєю ученицею, а навчити когось можна тільки за умови, що вчитель глибоко шанує особистість учня. Я навчив правильної вимови купу американських мільйонерш, а це найзвабливіші жінки у світі. Я — людина гартована. На уроці жінка для мене — все одно, що шмат дерева. Тоді я й сам стаю, наче дерев’яний. Розумієте…

У дверях з’являється ПАНІ ПІРС. В руках у неї Елізин капелюх. ПІКЕРИНҐ сідає в крісло перед каміном.

ГІҐІНС (бадьоро). Ну, як, пані Пірс? Усе гаразд?

ПАНІ ПІРС (у дверях). З вашого дозволу, я б хотіла дещо вам сказати, пане Гіґінс.

ГІҐІНС. Так, звичайно, пані Пірс. Заходьте. (Вона заходить). Не спалюйте цей предмет, пані Пірс. Я залишу його як антикварну рідкість. (Він бере капелюха).

ПАНІ ПІРС. Тільки обережніше, пане Гіґінс. Мені довелося пообіцяти дівчині, що я його не спалю. Проте, як на мене, його не завадило б потримати над вогнем.

ГІҐІНС (поспіхом поклавши капелюха на рояль). Дякую за попередження. То що ж ви хотіли мені сказати?

ПІКЕРИНҐ. Я вам не заважатиму?

ПАНІ ПІРС. Ні-ні, в жодному разі, полковнику. Пане Гіґінс, я дуже прошу вас зважати на те, що ви говорите при дівчині.

ГІҐІНС (суворо). Звісно! Я завжди зважаю на те, що говорю. А в чому річ?

ПАНІ ПІРС (незворушно). Ні, пане Гіґінс. Ви зовсім не зважаєте, а надто, коли не можете чогось знайти або втрачаєте терпець. Для мене це вже байдуже. Я звикла. Але ж при дівчині вам не слід лаятись.

ГІҐІНС (обурено). Я лаюся?! (З притиском). Я ніколи не лаюся. Терпіти не можу лихослів’я. Про що, в біса, йдеться?

ПАНІ ПІРС (терпляче). Саме про це, пане Гіґінс. Ви надуживаєте лайливих слів. З вашими «в біса», «до біса», «якого біса» я ще ладна змиритися…

ГІҐІНС. Пані Пірс!.. Чути таке від вас?! Ну, знаєте…

ПАНІ ПІРС (не відхиляючись від теми) …але є одне слово, яке я просила б вас не вживати. Дівчина щойно сама сказала його, перекинувши повидло на простирадло. До речі, воно закінчується так само, як повидло та простирадло. Їй можна дарувати. Змалечку вона іншого й не чула. Проте з ваших уст вона такого чути не повинна.

ГІҐІНС (зверхньо). Не пригадую, щоб я вживав бодай якесь лайливе слово. (ПАНІ ПІРС пильно на нього дивиться. ГІҐІНС змушений додати, приховуючи ніяковість за менторським тоном). Хіба що в рідкісні миті крайнього і слушного обурення.

ПАНІ ПІРС. Допіру вранці ви пом’янули цим словом пантофлі, печиво й поштаря.

ГІҐІНС. А, то ви про це! Але ж то звичайна алітерація, яку полюбляють усі поети.

ПАНІ ПІРС. Як би воно не називалося, при дівчині прошу вас цього слова не повторювати.

ГІҐІНС. Гаразд, гаразд, не буду. У вас