Пігмаліон - Бернард Шоу

ГІҐІНС (походжає по кімнаті та, засунувши руки в кишені, побрязкує ключима й монетами). Знаєте, Пікеринґ, якщо подивитися на цей шилінг не як на шилінг, а як на певний процент її заробітку, то це дорівнюватиме шістдесяти-сімдесяти фунтам мільйонера.

ПІКЕРИНҐ. Цебто як?

ГІҐІНС. Ось підрахуйте: мільйонер має приблизно сто п’ятдесят фунтів на день. Вона заробляє півкрони.

ЕЛІЗА (пихато). Хто вам ск’ав, шо тіки півкрони?

ГІҐІНС (продовжуючи). Вона пропонує мені дві п’ятих від свого денного заробітку. В мільйонера це було б десь шістдесят фунтів. Непогано! Чорт забирай, колосально! Стільки мені ще ніхто не платив.

ЕЛІЗА (підхопившись із переляку). Які шіісят?! Шо ви мелете! Хто вам шо казав за шіісят?! Звідкіля вони в мене?!

ГІҐІНС. Прикусіть язика!

ЕЛІЗА (схлипуючи). Нема в мене стіки…

ПАНІ ПІРС. Не плачте, дурненька. Сядьте. Ніхто не візьме ваших грошей.

ГІҐІНС. Зате зараз дехто візьме мітлу і дасть вам гарту, якщо будете рюмсати. Сядьте!

ЕЛІЗА (знехотя, проте скоряється). Ну-у-у… Ви мені тут не батько, шоб руки розпускать.

ГІҐІНС. Якщо візьмуся за ваше навчання, то буду, як два батька! Ось. (Подає їй носовичка).

ЕЛІЗА. А нашо воно мені?

ГІҐІНС. Витирати очі. Витирати ніс і все, що змокріє. Запам’ятайте: це носовичок, а це ваш рукав; і не плутайте одне з іншим, коли хочете стати леді й працювати в магазині.

ЕЛІЗА, вкрай спантеличена, безпорадно дивиться на нього.

ПАНІ ПІРС. Марно їй пояснювати, пане Гіґінс. Вона все одно не зрозуміє. Крім того, ви помиляєтеся: вона навіть рукавом не втирається. (Хоче забрати в неї носовичка).

ЕЛІЗА (вихоплює його). Куди?! Це шо, вам давали?!

ПІКЕРИНҐ (сміючись). Слушно! Боюся, пані Пірс, це тепер слід розцінювати як її власність.

ПАНІ ПІРС (підкоряючись силі обставин). Так вам і треба, пане Гіґінс.

ПІКЕРИНҐ. Ось про що я подумав, Гіґінсе… Пам’ятаєте, ви казали про посольський прийом? Закладаюся, що у вас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки вдасться видати її за герцогиню, я визнаю, що ви найкращий педагог у світі і сам покрию витрати на її навчання.

ЕЛІЗА. От добряча душа! Пасибі, Копитане!

ГІҐІНС (спокушений пропозицією, дивиться на ЕЛІЗУ). Приваблива авантюра! Погляньте: вона така вульгарна й так чарівливо замурзана!

ЕЛІЗА (дуже обурена). Тьу-у-у! Чо’ це я замурзана?! Я перед виходом і лице мила, й руки. Отак!

ПІКЕРИНҐ. Від ваших компліментів, Гіґінсе, вона явно не втратить голову.

ПАНІ ПІРС (занепокоєно). Це ще як сказати, пане Пікеринґ. Є не один спосіб задурити дівчині голову. Пан Гіґінс знається на цьому краще за будь-кого, хай навіть іноді робить це ненавмисно. Сподіваюся, пане Гіґінс, ви не штовхнете її на якесь безумство.

ГІҐІНС (захопившись ідеєю ПІКЕРИНҐА). Усе життя складається з безумств. Але непросто знайти для них нагоду. Тож ніколи не гай можливості: вона підвертається так рідко! Гаразд! Зроблю з цієї обшарпанки герцогиню!

ЕЛІЗА (категорично не згодна з такою оцінкою). Ну-ну-у-у!

ГІҐІНС (захоплено). За півроку — а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці — я виведу її на люди й видам за кого завгодно! Почнімо сьогодні, зараз же, негайно! Пані Пірс, заберіть її та відмийте — хоч би й наждаком. Плиту вже розпалено?

ПАНІ ПІРС (протестуючи). Так, але ж…

ГІҐІНС (шаленіючи). Позривайте з неї це лахміття і зараз же спаліть! Зателефонуйте до магазину й замовте новий одяг, а доки привезуть — загорніть хоч би й у газети!

ЕЛІЗА. Жинтільмен називаєця! Бачила я таких! І ото не сором вам таке казать! Я ж порядна!

ГІҐІНС. Ну, ось що, дівчино… Свої провінційні цноти залиште при собі. Вчіться поводитись як герцогиня. Заберіть її, пані Пірс. А не буде слухатись, дайте їй прочухана!

ЕЛІЗА (кидається до ПІКЕРИНҐА й ПАНІ ПІРС, шукаючи захисту). Я зара’ поліцію позву! Їй-бо позву!

ПАНІ ПІРС. Але мені ніде її поселити.

ГІҐІНС. Запхайте у відро для сміття.

ЕЛІЗА. Ну-ну-у-у!

ПІКЕРИНҐ. Годі вам, Гіґінсе! Будьте розважливим.

ПАНІ ПІРС (рішуче). Справді, пане Гіґінс. Не можна так зневажати людей.

ГІҐІНС, присоромлений, принишк. Буревій переходить у легіт наївного подиву.

ГІҐІНС (із професійною вишуканістю модуляцій). Це я зневажаю людей? Дорога пані Пірс, дорогий Пікеринґ, у мене й гадки такої не було. Я лише вважаю, що всі ми маємо якнайкраще подбати про бідну дівчину, підготувати її до нового життя, допомогти освоїтись. Якщо я висловлювався не досить ясно, то лише з побоювання зранити її або ваші почуття.

ЕЛІЗА, заспокоївшись, обережно вертається на попереднє місце.

ПАНІ ПІРС (до ПІКЕРИНҐА). Пане Пікеринґ, ви чули щось подібне?

ПІКЕРИНҐ (сміючись від душі). Ніколи, пані Пірс, ніколи.

ГІҐІНС (терпляче). Про що, власне, йдеться?

ПАНІ ПІРС. Про те, що не можна так просто підібрати дівчину, як камінець на пляжі.

ГІҐІНС. А чому б ні?

ПАНІ ПІРС. Як це чому? Адже ви нічого про неї не знаєте! Хто її батьки? А якщо вона заміжня?!

ЕЛІЗА. Драстя вам!

ГІҐІНС. Ось бачите, дівчина сама цілком слушно відповіла: «Драстя вам!» І справді, яке там заміжня! Хіба ви не знаєте, що жінка її походження через рік по шлюбі виглядає як п’ятдесятирічна поденниця.

ЕЛІЗА. Та хто ж би мене взяв?

ГІҐІНС (раптом удається до найзворушливішого, низького тембру голосу й задіює найпереконливіші прийоми своєї пишномовності). Повірте, Елізо, коли я вас вивчу, юрми чоловіків