Пігмаліон - Бернард Шоу

ГІҐІНС. Тоді вважай, що фонетика тут ні до чого.

ПАНІ ГІҐІНС. Але ж ти сам кажеш…

ГІҐІНС. Принаймні ти до фонетики стосунку не матимеш. Я тут одну дівчину підчепив.

ПАНІ ГІҐІНС. Тобто, ти хочеш сказати, що це вона тебе підчепила?

ГІҐІНС. Зовсім ні! Про кохання тут не йдеться.

ПАНІ ГІҐІНС. Дуже шкода.

ГІҐІНС. Чому?

ПАНІ ГІҐІНС. Ти ще ні разу не цікавився жінкою, молодшою за сорок п’ять. Коли ти нарешті збагнеш, що навколо так багато гарних дівчат?

ГІҐІНС. Не хочу я клопотати собі голову дівчатами. Мій ідеал — це жінка, якнайбільше схожа на тебе! Жодна дівчина ніколи не зацікавить мене всерйоз: старі смаки важко змінити. (Зненацька підхоплюється і починає ходити з кутка в куток, брязкаючи ключима й монетами у кишенях брюк). А до того ж, усі вони дурепи!

ПАНІ ГІҐІНС. А знаєш, Генрі, що б ти зробив, якби справді любив мене?

ГІҐІНС. От Господи! Ну, і що ж?! Взяв би та й одружився? Чи як, по-твоєму?

ПАНІ ГІҐІНС. Ні. Ти б, напевне, вийняв руки з кишень і перестав маячити в мене перед очима. (З жестом розпачу він скоряється і знову сідає). От, слухняний хлопчик. А тепер розкажи про цю дівчину.

ГІҐІНС. Сьогодні вона прийде до тебе з візитом.

ПАНІ ГІҐІНС. Не пригадую, щоб я її запрошувала.

ГІҐІНС. Не ти. Я сам її запросив. Якби ти знала, хто вона, то напевне б не запросила.

ПАНІ ГІҐІНС. Цікаво! І чому ж?

ГІҐІНС. Справа ось яка… Вона проста квіткарка. Я підібрав її коло базару.

ПАНІ ГІҐІНС. І запросив до мене в прийомний день?!

ГІҐІНС (підходить до матері та намагається її задобрити). Усе буде гаразд. Я навчив її правильно говорити і дав суворі вказівки, як поводитися. Їй велено торкатися лише двох тем: погоди та здоров’я. Тобто, «який чудовий сьогодні день» або «як ви себе почуваєте?». Жодних розмов на загальні теми. Це буде цілком безпечно.

ПАНІ ГІҐІНС. Безпечно?! Розмовляти про наше здоров’я?! Про наш організм?! Може, навіть про нашу зовнішність?! Генрі, як можна бути таким нерозважливим!

ГІҐІНС (нетерпляче). Треба ж їй про щось говорити! (Вчасно бере себе в руки й знову сідає). Та не хвилюйся ти! Все буде гаразд. Пікеринґ теж бере в цьому участь. Ми з ним заклалися, що за півроку я зможу вивести її у світ як герцогиню. Кілька місяців уже минули, і вона робить просто блискучі успіхи! Я точно виграю заклад! В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже як ти французькою.

ПАНІ ГІҐІНС. Обнадійлива обставина.

ГІҐІНС. І так, і ні…

ПАНІ ГІҐІНС. Про що ти?

ГІҐІНС. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз…

Розмову уриває ПОКОЇВКА, яка доповідає про гостей.

ПОКОЇВКА. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде).

ГІҐІНС. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям).

На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент Ґардена. Мати — добре вихована спокійна жінка, проте відчувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Добрий день. (Вони вітаються за руку).

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ. Добрий день! (Вітаються).

ПАНІ ГІҐІНС (відрекомендовує ГІҐІНСА). Мій син Генрі.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!

ГІҐІНС (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває).

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!

ГІҐІНС (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Не уявляю собі, де й коли, але голос — точно чув! (Похмуро). Втім — яка різниця?! Чого ви стоїте? Сідайте!

ПАНІ ГІҐІНС. На жаль, маю признатися, що мій знаменитий син зовсім не вміє поводитись у товаристві. Будь ласка, не ображайтесь на нього.

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Що ви, що ви! (Сідає у чіпендейлівське крісло).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (дещо розгублено). Так, так, звичайно. (Опускається на канапу ліворуч від дочки й праворуч від ПАНІ ГІҐІНС, яка розвернула до них своє крісло за письмовим столом).

ГІҐІНС. Я що, когось образив? Я ненавмисно.

Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед ним вічна мерзлота. Вертається ПОКОЇВКА, за нею входить ПІКЕРИНҐ.

ПОКОЇВКА. Полковник Пікеринґ. (Іде).

ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, пані Гіґінс!

ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд Гіл. (Обмінюються поклонами. ПОЛКОВНИК ставить чіпендейлівського стільця між ПАНІ ГІҐІНС та ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ і сідає).

ПІКЕРИНҐ. Генрі вже розповів про мету нашого візиту?

ГІҐІНС (через плече). Та не дали, чорт забирай!

ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, Генрі, прошу тебе!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (вдавши, ніби підводиться на ноги). Може, ми невчасно?..

ПАНІ ГІҐІНС (встає і затримує гостю). Ну, що ви! Навпаки! Дуже добре,