Пігмаліон - Бернард Шоу

ГІҐІНС (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікеринґ, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев’ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги…» (До ЕЛІЗИ). Повторіть: А, Бе, Ве, Ге, Ґе…

ЕЛІЗА (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, ви, ги, ги…

ГІҐІНС. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка».

ЕЛІЗА. Хвіолетова хвіалка.

ГІҐІНС. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть: «Фіалка!»

ЕЛІЗА. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!

ПІКЕРИНҐ. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!

ГІҐІНС. Чорт забирай! Їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До ЕЛІЗИ). Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені «проХВесор», «мНякий» чи «не Филюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові). Проф-ф-фесор! М-й-й-акий! Не хвилюйтесь!

ЕЛІЗА (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по-шляхецькому! А сама ше так не можу!

ГІҐІНС. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікеринґ, дайте їй шоколадку.

ПІКЕРИНҐ. Заспокойтеся, панно Дулітл… Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися — зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.

ГІҐІНС. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п’яту. Все, вільні.

ЕЛІЗА, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.

Прийомний день у помешканні ПАНІ ГІҐІНС на набережній Челсі.[15] Гостей ще немає. Усі три вікна просторої вітальні виходять на річку. Щоправда, стеля у кімнаті не така висока, яка була б у такому ж будинку давнішої забудови. Через навстіж відчинені вікна видно балкон, а на ньому — горщики з квітами. Ліворуч, якщо стояти обличчям до вікон, — камін, а праворуч, ближче до кутка, — двері. ПАНІ ГІҐІНС вихована на Морісі[16] та Берн-Джонсі,[17] і її помешкання дуже відрізняється від оселі її сина на Вімпол-стріт: тут ви не побачите ані зайвих меблів, ані купи дрібничок незрозумілого призначення. Посеред кімнати — велика канапа. Подушки й парчеве укривало на канапі, морісівські шпалери й морісівські набивні гардини на вікнах — ось і всі оздоби вітальні, але вони дібрані з таким смаком, що гріх було б захарастити їх непотребом. На стінах — кілька гарних олійних картин (у манері Берн-Джонса, а не Віслера):[18] років тридцять тому вони виставлялися в Галереї Гровнер.[19] Пейзаж лише один: це Сесіл Лоусон[20] у масштабах Рубенса. Поруч — портрет молодої ПАНІ ГІҐІНС: на ній, попри тодішню моду, один з тих чудових россеттівських костюмів, які так карикатурно копіювали невігласи, що й породили абсурдний естетизм кінця дев’ятнадцятого сторіччя.

У кутку, навскоси від дверей, за простим, проте елегантним письмовим столиком з кнопкою дзвінка під рукою сидить ПАНІ ГІҐІНС і пише листа. Тепер, коли їй за шістдесят, вона не завдає собі клопоту вдягнутися всупереч моді. За письмовим столиком, ближче до крайнього вікна, стоїть чіпендейлівський[21] стілець. З протилежного боку кімнати, поодаль від вікна, — єлизаветинське крісло з грубим різьбленням у манері Індиго Джонса.[22] Там само — рояль у гаптованому чохлі. У кутку між каміном та вікном — диванчик, обтягнутий морісівським ситцем. Наближається п’ята пополудні. Раптом з гуркотом розчиняються двері — і входить ГІҐІНС, не скидаючи капелюха.

ПАНІ ГІҐІНС (стривожено). Генрі! (З докором). Ти обіцяв не приходити в мої прийомні дні. (Схилившись, ГІҐІНС цілує матір, а вона тим часом знімає з його голови капелюх і подає йому).

ГІҐІНС. А чорт з ними! (Кидає капелюха на стіл).

ПАНІ ГІҐІНС. Зараз же йди додому. Навіщо ти прийшов?

ГІҐІНС (цілуючи матір). Я навмисне прийшов!

ПАНІ ГІҐІНС. А тепер іди. Я не жартую, Генрі. Ти відсахав усіх моїх друзів. Варто їм зустрітися з тобою, як вони перестають у мене бувати.

ГІҐІНС. Дурниці! Світські розмови у мене справді не дуже виходять, але людям до цього байдуже! (Сідає на диван).

ПАНІ ГІҐІНС. Ти так думаєш?… Світські розмови! А несвітські у тебе виходять? Справді, Генрі, тобі краще піти.

ГІҐІНС. Не можу. Я до тебе у справі. Це стосується фонетики.

ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий. На жаль, я неспроможна розшифрувати твої голосні. Мені приємно одержувати від тебе листівки,