Маленька мітла - Мері Стюарт

— Є ще одне ім'я для нього, — сказав Зеведей. — Я називаю його летить-вночі.

— Чому?

Але замість того, щоб відповісти на її запитання, старий почав місити вариво з такою силою, що вона запитала:

— А що у відрі, Зеведею?

— Висівки для курей, — відрізав він. — Паскудні Крикухи. Гидкі, кволі, підлі Крикухи, ці кури. Ненавиджу курей.

І, підхопивши відро, вийшов з комори.

Мері глянула йому вслід, потім повернулась до Тіба. Але комора була порожня, і коли вона вибігла чорним ходом на подвір'я, там теж було порожньо.

Маленький чорний кіт зник.

Пізно ввечері, коли Мері вже лежала в ліжку, і давно спала, сталася дивна річ.

Вона раптово прокинулася, тепла зі сну, ліниво перевернулась на інший бік, і опинившись обличчям до вікна, щось почула.

Далеко, над деревами лунав свист, ніби завивання вітру.

«От смішно, — подумала вона. — Тільки це — не просто вітер. Видно, гроза насувається. Шкода, коли я завтра піду з Тібом…»

Шум пролунав знову, голосніше, ближче.

Пронизливий рев вітру, свист, плющ зметнувся уздовж стіни будинку, неначе його потягли велетенські пальці, забряжчали шибки у вікні.

Мері заціпеніла і ніби примерзла до ліжка.

Глухий удар і здавлений крик — здавалося, той, хто кричав прикусив собі язика.

Тиша.

Коли Мері, вся вкрита гусячою шкірою, поволі сіла в ліжку, втупившись у темряву, пролунав слабкий скрегіт.

Завмерши від страху, вона сиділа нерухомо, потім повільно простягла руку до нічного столика, щоб запалити світло.

Вона намацала вимикач, глибоко зітхнула і натисла на нього. Чорне небо за вікном стало ще чорніше. Але щось таке ж чорне, немов нічне небо, рухалося по карнизу. Щось стукало і скребло у вікно. Блиснули два ока…

Мері видихнула з величезним полегшенням, вистрибнула з ліжка і кинулася до вікна.

— Тібе! Тібе! О, Тібе, як же ти мене налякав!

Вона відкрила стулку вікна, і маленький чорний кіт стрибнув до кімнати. Не звертаючи уваги на Мері, він прокрався на середину килима і зупинився — хвіст тремтить, шерсть дибки, очі як фари. Мері схилилася над ним.

— Тібе, що трапилося? Що сталося?

Тіб не звертав на неї уваги. Шерсть його ще стирчала в усі боки, як на камінній щітці, зелені очі не відривалися від вікна. Мері вимкнула світло, підійшла знову до вікна і стала вдивлятись у темний сад.

Дерева здавалися тьмяними тінями, що скупчились навколо галявини. У просвітах низьких хмар над ними ледве-ледве виднілися розсипи сріблястою зоряного пилу. Повітря було нерухомим. З третього поверху в темряві галявини не було помітно ніякого руху.

Ні звуку, тільки свист вітру.

А шум удару, а крик? Мері зачинила вікно, і підхопивши на руки Тіба, почала погладжувати його здиблену шерсть. Може бути, котяча бійка. Вони завжди жахливо кричать, коли б'ються. Може, Гіп повернувся, і вони посварилися. Навіть близнюки іноді сваряться. Ну, наприклад, Дженні і Джеремі.

— Ми знайдемо його завтра, і тоді ви помиритесь, — сказала вона до Тіба.

Вона знову залізла в ліжко. Тіб раптово замурчав і згорнувся поруч з нею теплим і м'яким калачиком.

І коли вони обоє вже майже заснули, Мері дещо спало на думку.

— Тібе, — прошепотіла вона в темряві до його оксамитового вушка. — Як це ти опинився на віконному карнизі третього поверху?

Тіб, сховавши муркотливого носа в чорних пухнастих лапках, не відповів.

Ранок знову був похмурим. Хмари, які протягом ночі так гарно минали зірки, знову зімкнулися, все завмерло, і далії похилили свої важкі червоні голівки.

Мері бачила їх з вікна їдальні, багряні, на тлі кипарисової огорожі. Тіб, який спустився разом з нею донизу, не цікавився даліями. Він зажадав — і отримав мисочку молока. Мері залишалося сподіватися, що він закінчить його хлебтати раніше, ніж міс Марджібенкс спуститься до сніданку. Бабуся Шарлота, яка не хвилювалася з жодного приводу, як завжди снідала в спальні.

— Прошу, Тібе, поквапся, — прошепотіла Мері.

Але Тіб насолоджувався сніданком і не збирався поспішати заради когось. Маленький рожевий язичок захоплював молоко найвишуканішими крихітними порціями, які тільки можна було собі уявити, постійно з різних боків мисочки. Принаймні чверть кожної порції — з тривогою зазначила Мері — проливалася при цьому на підлогу.

У дверях пролунав бадьорий голос міс Марджібенкс.

— Доброго ранку, люба. Ти вже поснідала?

Мері схопилася і повернулася до неї. Тіб не звертав ніякої уваги, тільки пролив ще трохи молока на підлогу.

— Доброго ранку міс Маршбенкс. Ще ні.