Маленька мітла - Мері Стюарт

— Ш-ш-ш, — прошипіла вона. — Ти розбудиш Конфуція! — Вона відсунула кошик з шовком подалі від Мері. — А Конфуцій, — додала вона ніби роздумуючи, — розбудить твою бабусю.

— Але… — почала Мері.

— Ш-ш-ш, — знову промовила міс Марджібенкс.

Мері навшпиньки вийшла з вітальні і витратила не менше двох з половиною хвилин на те, щоб тихенько зачинити за собою двері.

Місіс Мак-Леод була на кухні і готувала пиріг. Вона стояла перед великим вимитим столом, збиваючи щось в жовтій мисці. Здалось, ніби вона не помітила скромної появи Мері і продовжувала розмовляти сама до себе якоюсь незрозумілою мовою. Та ні, раптом здогадалася Мері, переводячи погляд з худорлявої місіс Мак-Леод і її зморшкуватих рук на сковорідку, яку та засовувала в духовку, це просто сільська говірка.

— Пару мірок муки, — бурмотіла місіс Мак-Леод, енергійно збиваючи щось, — дріжжі, дрібку солі, цукру — ось і все.

— А що ви робите? — спитала Мері.

Місіс Мак-Леод аж підстрибнула від несподіванки і впустила ложку в миску, а столом заторохтіли бляшанки з сіллю, дріжжами і цукром.

— Господи! — вигукнула вона. — Завжди ти лякаєш мене, люба! Ніяк не почую, як ти підходиш! Чого хотіла?

Вона перестала збивати суміш в мисці і витріщилась на куховарську книгу, що підпирала кошик для яєць.

— Раніше я пам'ятала купу всього без жодних книжок, — сказала вона. — А тепер все вже… Пару мірок розтопленого масла…

— Чи не могла б я вам чимось допомогти? — запитала Мері, присовуючись ближче. — Знаєте, я іноді допомагала мамі вдома пекти що-небудь. Вона давала мені шматок тіста, і я…

— Нє-нє, це не щас, — примирливо мовила домоправителька. — Я не розважаюсь сьогодні з тістом. Ось це буде на вечерю. Уже й з цим стільки клопоту. Може, збігаєш пограти до садка? Не буде ж завжди так похмуро.

Вона вперлася забрудненим в борошні пальцем в сторінку куховарської книги і знову витріщилась на рецепт.

— Масло. Одне і півяйця добре збити. Половина яйця… Чула ти що-небудь подібне?

— Біла половина або жовта? — спитала Мері, заглядаючи до книги.

Але в цю мить щось зашипіло і зашкварчало в печі, і куховарка, кинувши ложку, кинулась через всю кухню витягувати сковорідку з духовки.

— Зараз я запечу абрикосовика, а ти біжи, люба, пограй в саду, бо я спалю пиріг, балакаючи тут з тобою! Я не можу робити дві справи одночасно.

Мері поволі вийшла через комору і пройшла до чорного ходу.

Ненсі, дочка місіс Бенкс, знімала білизну з мотузки. Це була висока, міцно збита дівчина з пухкими червоними руками і блискучими карими очима. Вона посміхнулася Мері з-за купи наволочок, які тримала в руках, і привіталась з нею м'яким, як у всіх жителів Шропшира, голосом.

— Можна, я допоможу знімати білизну? — спитала Мері, піднімаючи дві прищіпки, що випали, і засовуючи їх до решти, в кишеню фартуха Ненсі.

Ненсі посміхнулася.

— Майже все вже висохло, — сказала вона співочим голосом. Зараз ми з мамою прасуємо.

— Вона витягла підставку з-під мотузки, щоб легше було до неї дотягтися, зняла два останні простирадла і засунула прищіпки в кишеню в ту мить, коли з пральні пролунав пронизливий голос її матері.

— Ненсі! А ну, неси-но сюди ці простирадла!

— Іду, мамо! — відгукнулася Ненсі, і, ще раз посміхнувшись до Мері, зникла за дверима пральні.

Якби Мері навмисне вирішила пошукати садівника Зеведея, вона б нізащо не помітила його, тому що, як і всі хороші садівники, він здавався просто частиною пейзажу. У поношеній куртці і безформному старому капелюсі, в штанах, перев'язаних попід колінами мотузкою, він був схожий на дивну глиняну постать, забуту в сушарці. Під крисами страшенно старого капелюха виднілися вилиці кольору червоної глини, старі худі руки були всі в шишках, і на них виступали вузлуваті вени, переплетені, немов жовті мотузки, якими він підв'язував хризантеми.

Саме цим він і займався, коли Мері врешті його знайшла.

Вже майже зовсім осіннє сонце виглядало крізь сірі хмаринки і золотило дерева і опале листя, що шаруділо під ногами у Мері. У високій кипарисовій огорожі схилили свої бронзові, мідні і золотисті голівки хризантеми, і від них, від землі з опалим листям і від смужки яскравих настурцій, що примостилися біля коренів, віяло сумним, але прекрасним запахом осені.

Зеведей, на мить перервавши роботу, дивився на неї крізь квіти старечими, але все ще блискучими, як у малинівки, очима. Скуйовджені голівки хризантем кивали, коли він обв'язував мотузкою їхні стебла. Він схилився і зник за квітами. Мері зупинилася на межі галявини і нерішуче промовила:

— Можна я допоможу їх підв'язувати?

Хризантеми знову захиталися, і до неї підкотився моток мотузки.

Вона підняла його і нерішуче ступила вперед. Моторошний старий капелюх Зеведея несподівано з'явився за кілька клумб віддалік, за величезними червоними даліями; він стояв спиною до Мері, і його руки діловито шаруділи чимось в листі.

Мері знову глянула на моток мотузки, вирішила, що це і є запрошення допомогти, про-бралась повз маргариток і великих, палаючих червоним далій і опинилася у ряду хризантем.

Вона почала повільно, старанно прив'язувати мотузочки до підпор, потім обертати їх навколо стебел, намагаючись