Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер

— Є,— підтвердила Холлі.— Але побоюватися потрібно саме задньої частини.

Тролі уже були за кілька метрів від них. Досить близько, щоб можна було побачити їхні червоні очі та кількарічний пил на пасмах волосся.

Над головою Мульч Діггумс (бо це, звісно, був саме він) випустив легенький вітерець. Такий, щоб його розкрутило на кінці мотузки. Важливо було описати саме коло, щоб гази, які він збирався звіль­нити, розподілилися рівномірно. Зробивши три оберти, він напружився і випустив із шлунку весь газ, до останньої бульбашки.

Тролі за природою істоти тунельні, тож нюх для них важливий не менше за нічне бачення. Осліплені тролі можуть жити роками, відшукуючи воду і їжу за запахом.

З Мульчевими газами до кожної клітинки тролиного мозку потрапило мільйон повідомлень. Сморід був просто нестерпний, а порив вітру, що утворив­ся,— такий сильний, що у тролей роздуло волосся, але найгіршим був саме зміст газу — туди входили і глина, і рослини, і комахи, і все, що Мульч з’їв за останні кілька днів. Нервову систему тролей закоро­тило. Вони попадали на коліна й обхопили свої бідо­лашні голови лапами. Один був так близько до Холлі з Артемісом, що поклав свою тремтячу руку прямо на спину капітана ЛЕП.

Холлі виповзла з-під руки.

— Ходімо,— потягнула вона Артеміса.— Дія газу така ж нетривала, як і світла.

Над головою Мульч знижував швидкість.

— Дякую,— сказав він, театрально уклонившись, що досить нелегко було зробити на мотузці.

Гном піднявся по мотузці, перебираючи пальця­ми на руках і ногах, і голосно крикнув Артемісу і Холлі:

— Стрибайте! Швидко!

Хлопець скептично смикнув мотузку.

— Ця дивна істота занадто мала, щоб витягти нас обох.

Холлі вставила ногу в петлю на кінці мотузки.

— Твоя правда, але він не один.

Артеміс примружив очі та подивився туди, де в півсфері бракувало панелі. В отворі з’явилася ще одна фігура. Обличчя її було в тіні, але силует можна було запросто впізнати.

— Батлере! — посміхнувся хлопець.— Ти тут.

І раптом, незважаючи на все, хлопець відчув себе в повній безпеці.

— Покваптеся, Артемісе,— крикнув охоронець.— Не можна гаяти ані секунди.

Артеміс сунув ногу в петлю, і Батлер швидко під­тягнув їх обох.

— Ну,— сказала Холлі, нахилившись до нього,— ми вижили. Ми тепер друзі? Пов’язані спільною ду­шевною травмою?

Артеміс спохмурнів. Друзі? Чи було в його житті місце другові? Та, може, у нього й вибору не було?

— Так,— відповів він.— Досвіду в мене у цій галу­зі дуже мало, але я можу почитати.

Холлі закотила очі.

— Дружба — це не наука, Хлопче Бруду. Хоч на хвилину забудь про свій геніальний мозок. Просто роби те, що вважаєш за потрібне.

Артеміс сам не повірив тому, що сказав після цих слів. Може, його розчулив порятунок.

— Мені здається, що не можна брати грошей за допомогу другові. Лиши собі своє золото. Потрібно зупинити Опал Кобой.

Холлі вперше після смерті командира щиро посміхнулася, але в голосі у неї зазвучала сталева нотка.

— Тепер нас четверо, тож у неї не лишилося жод­ного шансу.

ГЛАВА 8: ТРОХИ РОЗУМНИХ РОЗМОВ

МУЛЬЧ лишив украдений у ЛЕП транспортер біля воріт парку. Вивести з ладу камери в парку і прибрати одну з трухлявих панелей на даху півсфери, щоб нічого не заважало операції, Батлерові було зовсім нескладно.

Коли вони повернулися до транспортера, Холлі увімкнула двигун і запустила перевірку системи.

— Що ти тут робив, Мульче? — запитала вона, здивовано поглянувши на показання комп’ютера. — Тут зазначено, що всю дорогу сюди ти пролетів на першій передачі.

— Тут і передачі є? — роззявив рота гном.— Я ду­мав, у вас автоматичні коробки.

— Деякі жокеї надають перевагу передачам. Знаю, старомодно, але так ти більше контролюєш

ситуацію. І ще одне. Тобі не потрібно отак морочитися з газом. У зброївні є чималий запас шокових гранат.

— Тут і зброївня є? Механічна коробка передач і зброївня! Хто б міг подумати!

Батлер надавав Артемісу першу допомогу.

— Здається, усе гаразд,— сказав він, поклавши на груди хлопця свою масивну долоню.— Бачу, ребра Холлі вам зцілила.

Хлопець перебував у якомусь оціпенінні. Тепер, коли небезпека їм не загрожувала, на нього навали­лися всі події за день. Скільки разів можна втекти від смерті за двадцять чотири години? Тут будь-хто голову втратить.

— Скажи мені, Батлере,— прошепотів він, щоб не почули інші.— Це все правда? Чи галюцинація? — Ледь слова злетіли з язика, хлопець зрозумів, що пи­тання некоректне. Якщо це галюцинація, то охоро­нець йому теж привидівся.— Я відмовився від золота, Батлере,— продовжив Артеміс. Для нього самого це виявилося несподіванкою, від якої він досі не отямився.— Я. Відмовився від золота.

Батлер посміхнувся, і то була скоріше посмішка друга, ніж охоронця.

— Мене це анітрохи не дивує. До того, як нам стерли пам’ять, ви уже стали великодушним.

Артеміс спохмурнів.

— Звісно, так ти і маєш говорити, якщо ти части­на галюцинації.

Мульч підслухував і не втримався від коментаря.

— Хіба твій ніс не почув, чим я відлякував тролів? Хіба таке буває в галюцинаціях, Хлопче Бруду?

Холлі завела двигун.

— Тримайтеся! — кинула вона через плече.— Час вирушати. Сенсори показують, що по місцевому під­йомнику просувається кілька транспортерів. Нас шукає влада. Потрібно десь переховатися.

Холлі натиснула на акселератор, і транспортер ле­генько піднявся над землею. Якби вони не дивилися в ілюмінатори, то взагалі нічого б не помітили.

Батлер штовхнув Мульча в бік:

— Бачив? Оце зліт! Сподіваюся, ти теж навчишся.

— Що мені зробити, щоб мене тут хоч трохи по­важали? — образився гном.— Ви всі живі завдяки мені, а замість подяки я отримую лише образи.

Батлер розсміявся.

— Гаразд, малий друже. Вибач. Ми завдячуємо тобі життям, і я ніколи цього не забуду.

Артеміс із цікавістю стежив за їхньою перепал­кою.

— Можна зробити висновки, що ти все пригадав, Батлере. Якщо припустити, що ця ситуація — реаль­ність, тоді твоя пам’ять мала отримати якийсь сти­мул. Чи не лишив я якихось підказок?

Батлер витягнув із кишені лазерний диск.

— Так, Артемісе. На диску було повідомлення для мене. Для себе ви також лишили інформацію.

Хлопець узяв диск.

— Нарешті,— сказав він,— Розумна розмова.

У задній частині транспортера Артеміс знайшов маленький туалет. Такі туалети використовувалися лише в разі крайньої потреби, і сидіння там було зроблено з пористого матеріалу, який, як запевнив його Мульч, розщеплює геть усе, що на нього потра­пляє. Випробувати фільтр Артеміс