Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер

Вони кинулися схилом до храму. Холлі не нама­галася уникати тролів, бігла прямо на них. Тварин сліпило світло, і вони вносили безлад у власні ряди. Серед тварин уже виникло кілька бійок, бо вони зачепили когось із родичів своїми гострими пазурами. Найрозумніші тролі скористалися можливістю по­мститися за давні образи. Бійки поширювалися ланцюговою реакцією, і скоро вся рівнина пере­творилася на поле бою.

Артеміс біг, стиснувши зуби і важко дихаючи, не відпускаючи Холліного паска. Капітан Шорт дихала ритмічно, в такт руху.

«Я в поганій фізичній формі,— подумав Арте­міс.— І це може коштувати мені життя. В майбут­ньому потрібно тренувати не лише мозок. Якщо те майбутнє у мене взагалі є».

Перед ними висився храм — модель п’ятнадцять метрів заввишки. Дюжини однакових колон, що тяг­лися до голографічних хмар, підтримували трикут­ний дах, прикрашений витонченою ліпниною. Ниж­ні частини колон були посічені тисячами слідів від пазурів: то молоді тролі намагалися знайти захист від сердитих старших родичів. Артеміс і Холлі під­нялися по сходах до колон.

На щастя, тролів на риштуванні не було. Усі були зайняті: або вбивали, або намагалися уникнути смер­ті. Втім через кілька секунд вони згадають про гостей. Свіже м’ясо. Небагато з них ласували ельфійським м’ясом, але хто хоч раз спробував, не відмовився б іще від однієї порції. Лише один троль серед присут­ніх пробував плоть людини, і пам’ять про солодке м’ясо турбувала ночами його обмежений мозок.

Саме той троль, що вибрався із води, обважнілий від мокрого хутра. Він відкинув малюка, що підій­шов надто близько, і принюхався. В повітрі з’явився новий запах. Троль пам’ятав його зі свого короткого перебування під місяцем. Запах людини. Сама згадка викликала у нього виділення слини. Самець побіг до храму. Дуже скоро за ним уже бігла чимала група охочих до ласощів тварин.

— Нас повернули в меню,— зауважила Холлі, коли вони добігли до риштування.

Артеміс зняв пальці з паска капітана ЛЕП. Він хо­тів відповісти, але легені вимагали кисню. Хлопець хапав повітря, спершись руками на коліна.

Холлі взяла його за руку.

— Нам бракує часу, Артемісе. Мусимо лізти.

— Після тебе,— ледь видихнув хлопець.

Він знав, що батько ніколи б не кинув жінку в біді, і сам би не втік.

— Зараз не час для суперечок,— сказала Холлі та підштовхнула Артеміса.— Лізь до сонця. Я спробую виграти іще кілька секунд із телеподом. Іди!

Артеміс подивився їй в очі, щоб подякувати. Ті були такі круглі й карі... і знайомі? На волю рвалися спогади, грюкали в двері в’язниці.

— Холлі? — сказав він.

Холлі повернула його до дерев’яних підпорок. Слушна мить минула.

— Угору. Ти гаєш час.

Артеміс напружив утомлені руки і ноги, спробу­вав скоординувати рухи. Нога, рука, підтягнутися. Не дуже складно. Він і раніше залазив по драбині. Принаймні, по одній. Точно.

Дерев’яні планки були вкриті гумою, спеціально для тих, хто підніматиметься. Відстань між ними до­рівнювала сорока сантиметрам — саме те, що по­трібно для пересічного ельфа. Артеміс поліз, і вже через шість сходинок відчув, як утомилися руки. Але ще зарано для втоми. Повзти ще довго.

— Гей, капітане,— крикнув він через плече.— По­лізли!

— Іще трохи,— обізвалася Холлі. Вона притули­лася спиною до риштування і намагалася знайти якийсь лад у лавах тролів.

У Поліцейській Плазі вони проходили підготовку на випадок атак тролей. Але то було для ситуацій, коли ти опинявся з тролем віч-на-віч. І що збенте­жило Холлі, лектор для ілюстрацій використав запис її власного двобою з тролем в Італії, що стався за два роки до того.

— От,— сказав лектор, зупинивши відео на вели­кому екрані й тицьнувши в нього указкою,— класич­ний приклад того, як не потрібно робити.

Зараз сценарій був геть іншим. Інструкцій, що ро­бити, коли на тебе нападає ціла зграя тролів на їхній території, вони ніколи не отримували. Немає таких дурнів, казав інструктор, які б туди зайшли.

На неї насувалися дві групи. Ту, що йшла від ріки, очолював справжній монстр, у якого з іклів скра­пувала анестезуюча отрута. Холлі знала: якщо хоч краплина цієї отрути потрапить під шкіру, вона впа­де у щасливий ступор. І навіть коли втече від тролевих пазурів, отрута поступово її паралізує.

Друга група наближалася із західної частини і складалася переважно з тих, хто спізнився, і з ма­лих. Усередині храму лишалися і самиці, але вони скористалися нагодою і накинулися на м’ясо, що ли­шилося після самців.

Холлі змінила яскравість телеподу до мінімуму. Потрібно добре розрахувати час, щоб отримати мак­симальний результат. Це останній шанс, бо коли вона полізе, цілитися не зможе.

Тролі дерлися по сходах храму, намагаючись ви­рватися вперед. Групи насувалися з обох боків під прямими кутами. Іще здалеку лідери почали бити себе в груди, рішуче налаштувавшись відірвати від жертв перший шматок. Вони вишкірили ряди го­стрих хижацьких зубів і не зводили очей із цілі. Саме цю мить і обрала Холлі для дії. Вона збільшила яскравість до максимуму і обпалила сітківку двом тваринам, коли вони саме стрибнули. Ті завили й, засліплені, попадали на землю серед лап, пазурів, іклів і зубів. Кожен з лідерів вирішив, що на нього напала група суперника, і за секунду почалася жорстока бійка.

Холлі скористалася ситуацією, підстрибнула і вхопилася за драбину. Вона пристебнула телепод до паска, і тепер він був спрямований униз, немов гар­мата у хвості літака. Слабенький захист, але краще, ніж нічого.

За мить вона наздогнала Артеміса. Хлопець ледь дихав і просувався дуже повільно. З рани на нозі скрапувала кров. Холлі з легкістю його обігнала би, але замість того обхопила рукою поручень і подиви­лася, як там тролі. Саме вчасно. Один відносно не­великий самець дерся вгору зі спритністю гірської горили. Ікла в нього ледь можна було розгледіти, але були вони дуже гострі і на кінчиках уже блищали краплі отрути. Холлі направила на нього екран, він відпустив руки і схопився за очі. Ельфові вистачи­ло б розуму триматися однією рукою, а іншою при­кривати очі, але IQ у тролів був не вищий за IQ хро­баків, і вони діяли цілком інстинктивно.

Малий троль полетів на землю і приземлився на волохатий килим, що ворушився внизу. Його відра­зу втягнули в бійку. Холлі полізла далі, телепод бов­тався на її спині. Артеміс просувався дуже повільно, і менше ніж за хвилину вона вже була поряд з його плечем.

— Усе гаразд?

Артеміс кивнув, стиснувши зуби. Але очі в нього були широко розплющені,