Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
У коридорі, перед кабінетом директора, було тихо.
– Ху-у-у, як я ненавиджу школи, – сказав тато, витираючи чоло.
– І я! – сказала мама.
– Це досить сумно для людини, котра незабаром знову піде до школи, люба Елізабет, – посміхнувся тато.
– Це ж для мене не примха і не забаганка, – сказала мама.
– Маєш час на каву, Елізабет? Чи боїшся, що твій радник випаде тобі з інвалідного візка? – спитав тато.
– Кава зараз була б і справді доречна, – погодилася мама.
– Ну, то па-па, – сказали тато з мамою Гансикові й Маргариті і швиденько попрямували до виходу.
Гансик і Маргарита пішли на третій поверх, до своїх класів.
– Вони що, помирилися? – спитав Гансик.
– Певно, що ні, – сказала Маргарита. ~ Але якщо бабуся поїде додому…
– Сьогодні за сніданком мама сказала, що тепер треба якось домовитися…
– Що це означає? – Гансик спробував запхати собі у праву ніздрю вказівний палець лівої руки, та миттю відсмикнув руку. Очевидно, всередині ніс теж був дуже пошкоджений. – Як вони домовляться?
– Звідки я знаю? Я ж не провидиця, – сказала Маргарита. Гансик зітхнув, а тоді раптом посміхнувся і мовив:
– А вони були класні, правда? Як вони нас захищали! Це було просто су пер! Погодься, що далеко не всі батьки здатні на таке!
– Точно! ~ сказала Маргарита й узяла Гансика за руку.
– Більшість батьків дуже несправедливі до своїх дітей, -сказав Гансик, – навіть ті, котрі не сваряться між собою!
– Точно! – сказала Маргарита і посміхнулася братові. Найбільше їй зараз хотілось обняти його. Та вона боялася, що йому це не сподобається.
– Інші батьки розсмерділися би вже через самі лише Має-рові окуляри! – сказав Гансик. – І взагалі! Більшість батьків не заступається за своїх дітей. Але наші… – Гансик зупинився. – Наші нас ніколи не зрадять!
– Точно, Гансику! А тепер іди на урок, – сказала Маргарита.
Гансик кивнув і почвалав до класу. «Він виглядає, як мішок із борошном на ніжках, – подумала Маргарита. – Причому дуже сумний мішок. Але хіба мішки бувають сумні?»
Маргарита стежила за Гансиком, доки він доплентався до дверей, глибоко зітхнув, стурбовано принюхався і зайшов до класу.
– О! Нарешті прийшла і наша чемпіонка з карате, – сказав учитель німецької, коли Маргарита повернулася до свого класу.
Дівчина посміхнулася.
– Дуже страшно було? – співчутливо поцікавився вчитель. Маргарита похитала головою і попрямувала на своє місце. Коли вона проходила повз Флоріана Кальба, той поцілував вказівний палець своєї правої руки і середнім пальцем послав їй поцілунок. Маргарита впіймала поцілунок у повітрі, затиснула в долоні й заховала в кишеню штанів.
– Цьомчик про запас! – досить голосно прошепотів Отті Горнек.
Маргарита гепнулася на крісло. Вона спробувала слухати вчителя, котрий саме скаржився, що у більшості учнівських творів немає «нормального кінця». Не можна ж так просто сорок п'ять хвилин писати, «як Бог на душу покладе», а почувши дзвінок на перерву, недовго думаючи брати і ставити крапку! Перед тим, як починати твір, сказав учитель, треба скласти собі чіткий план.
Уші Коль, яка сиділа перед Маргаритою, обернулась і прошепотіла: «Ми сьогодні з тобою близнюки!» Вона виставила ногу у прохід між партами, вказала на свої джинси, а рукою посмикала за свою блакитну футболку, на якій спереду були зображені дві малесенькі голівки ангеликів із крильцями. Уші Коль мала рацію: Маргаритині штани та футболка були точнісінько такі самі, як і в Уші. Проте, розглядаючи обидві футболки, щоби знайти між ними бодай найменшу відмінність, Маргарита раптом відкрила для себе одну річ, яка так захопила її, що вона вже навіть і одним вухом не слухала порад учителя щодо написання творів: не тільки футболки були близнюками! Груди під футболками теж були справжніми двійнятами! Доволі великі, але не широкі. І радше гострі, ніж пласкі! І якби дівчата помінялися, наприклад, лівими половинами своїх бюстів, то цього ніхто б і не помітив!
Маргарита була така захоплена цим відкриттям, що весь ранок не зводила погляду зі своїх грудей. «Якщо навіть груди можуть так змінитися, – думала вона, – то це означає, що змінитися може все, що завгодно!» Почуття, яким супроводжувалися ці думки, не було ні надто тривожним, ані особливо радісним. «Зацікавлення» – ось слово, яке найкраще би пасувало до нього.
Маргарита і клопоти з Гансиком
Розділ 1,
у якому ще нічого не відбувається, але той, хто не читав першу частину цієї історії, має нагоду познайомитися з її героїнею
Маргариті Марії Закмаєр було п'ятнадцять років, вона мала сірі, як дунайська рінь, очі, волосся кольору спанієля, малесенький дитинячий носик, мала 166 сантиметрів зросту і важила 53 кілограми. Те, що Маргаритині сусідки по парті Уші-1 і Уші-2 (Уші Маєр і Уші Коль) усе ще називали її поза очі «бочкою сала», пояснювалося тільки їхньою тупістю. Рік тому Маргарита і справді ще була бочкою: на шість сантиметрів нижчою, ніж тепер, і на 11 кілограмів важчою.
– За останній рік через усі ті гризоти і страждання біднятко зовсім спало з лиця, – частенько примовляла цветльська бабуся, стурбовано та згіршено похитуючи кругловидою головою, а Мар-гаритин тато кивав, зітхав, схиляв подвійне підборіддя на драглисті груди і нарікав:
– Так-так. Це просто жах! Бідне дівча! Таке худюще зробилося, мабуть, це булемія! Ще трохи, і її вітром буде здувати!
– Бути струнким набагато здоровіше, ніж грубим! У наш час це знає кожна більш-менш розумна людина! ~ виправдовувалася
Маргарита перед татом і цветльською бабусею. -1 не робіть таких цирків! Ми ж не в минулому столітті. Є купа розлучених батьків. Цим уже нікого не здивуєш. І порівняно з тим, що витворяють інші предки, мої мама і тато – просто янголи!
Цветльську бабусю такі слова шокували. її обурювали як зміст, так і тон.
– Маргарито, як ти розмовляєш! – жахалася вона. – Маргарито, порядні дівчатка так не говорять! Раніше ти ніколи так не розмовляла, це все від того ненормального життя, яким тобі зараз доводиться жити. Ти геть відбиваєшся від рук, Маргарито!
Сварки та суперечки почалися через те, що Маргаритина мама захотіла знову піти вчитись, аби стати соціальною працівницею. Вона не хотіла залишатися домогосподаркою. Та саме лише це навряд чи було би достатнім приводом для розлучення. Коли друзі
