Сурма лебедя - Елвін Брукс Уайт

котрі занурюються на дуже велику глибину в океані. Там, на великих глибинах, де величезний тиск, а підводний світ вельми химерний і загадковий, пірнальники переживають іноді те, що вони називають «екстазом глибини». Тоді вони відчувають таке цілковите умиротворення, немовби зачарованість, що їм навіть не хочеться повертатися на поверхню. Батько застеріг Луї від такої небезпеки. «Завжди пам’ятай, коли пірнаєш на велику глибину, — напучував він, — що це почуття захвату-екстазу може призвести тебе до загибелі. Хоч би як чудово тобі почувалося там, унизу, ніколи й нізащо не забувай: треба повернутися на поверхню, де ти зможеш зробити новий ковток свіжого повітря!»

Милуючись Сереною, Луї подумав: «Мабуть, і любов подібна до того екстазу глибини. Мені наразі так добре, що просто хочеться лишитися ось тут і нікуди звідси не рушати. Отже, я тут переживаю екстаз глибини, дарма що перебуваю якраз на поверхні води. Ще ніколи не було мені так добре — ще ніколи я не був такий і умиротворений, і схвильований, і щасливий, і марнославний, і сповнений бажань. Якщо любов може бути отаким дивом у холодний грудневий день, та ще й в обгородженому Філадельфійському зоосаді, то я можу тільки уявити собі, яка вона буває навесні, десь на далекому канадському озерці!»

Отакі думки промайнули в голові Луї. Цієї миті він був найщасливіший з усіх птахів, що нині жили на землі. Нарешті він став справжнім лебедем-сурмачем. Нарешті йому пощастило подолати свою вроджену ваду — відсутність голосу. Допоміг йому в цьому батько, і син був йому дуже вдячний.

Обачливо він поклав свою голову впоперек довгої, чудової, білої шиї Серени. Чи не занадто зухвалий з його боку вчинок? Але коханій лебідці таке ніби сподобалося. Тоді трохи відплив від неї. Зате Серена тепер підпливла до нього. Так само обачливо й вона поклала свою голову впоперек його шиї. Це тривало одну коротку мить. Тоді вона відпливла від нього.

«Що за зухвалий вчинок! — подумала вона. — Але ж йому це начебто сподобалось? Як приємно усвідомлювати, що я знайшла собі підхожу пару — молодого лебедя, якого я зможу і любити, й шанувати; лебедя, котрий, здається, не лише музично обдарований, а ще й дуже багатий! Ти тільки поглянь на всі ті його речі!» — таке по-думки говорила собі Серена. Її очі любовно оглядали сурму, грифельну дощечку, крейдяного олівця, калитку з грішми й медаль за врятоване життя.

«Що за шикарний лебідь! — захоплювалася вона. — Та який же чепурун!»

Удвох, укупочці вони відпливли до іншого краю озера, де могли б побути на самоті. Там Луї, такий невиспаний, задрімав на хвильку, а Серена підснідала й собі налаштувалася відпочити.

Розділ 18
Воля

Вість про прибуття лебідки Серени на Пташине озеро дійшла нарешті до Пташиного Начальника. Той вийшов поглянути на нову гостю, а побачивши її, страшенно зрадів. І негайно віддав наказу одному зі своїх доглядачів.

— Постарайтесь відщипнути їй краєчок крила ще цього ранку — зараз-таки! А то здійметься й відлетить кудись — і залишить нас ні з чим. Ця лебедиця — цінна птаха! Глядіть мені, щоб не втекла!

Луї саме прокидався зі своєї дрімоти, коли це вгледів: двоє доглядачів підкрадаються до Серени! Його кохана якраз стояла на березі біля живоплоту. Один із тих двох працівників зоосаду ще здаля замахнувся на неї великою сіткою на довгому держалні. Другий ніс скриньку з хірургічними інструментами. Дуже повільно та обережно підкрадалися ті двоє до Серени ззаду.

Луї умить збагнув, що в них на думці. Закоханий лебідь розпалився страшною люттю. Якщо ці чоловіки зуміють спіймати Серену й надтяти їй крило, тоді всі його плани полетять шкереберть — тоді ж вона вже нізащо не полетить із ним разом на якесь самітне озерце, а муситиме навіки залишитися у Філадельфії — до самого свого скону! Жахлива недоля!

«Ось я їм покажу пеннотомію! — зловтішно подумав Луї. — Ніхто не скалічить Серени — не надріже їй крила, поки я біля неї!»

Хутенько майнув він на острів і підготувався до бою. Свою сурму та інші набутки він просто жбурнув під вербу. А тоді повернувся на плесо й став вичікувати підхожого моменту для атаки.

Доглядач із сіткою все ближче підкрадався до Серени ззаду. Лебідка його й не помічала — просто стояла та мріяла про Луї. Ось перший доглядач повільно-повільно ще вище підняв свою сітку. Але цієї ж миті в дію вступив Луї. Опустивши свою довгу могутню шию й виструнчивши її поперед себе, мов бойову піку, він помчав по воді, крильми б’ючи повітря, просто на першого доглядача. Блискавкою вилетів він на поле дії й увігнав свого дужого дзьоба, пробивши штани, просто в сідницю нападникові. Влучний вийшов удар. Доглядач зігнувся у три погибелі й випустив сітку на землю. Тим часом другий працівник спробував схопити Серену за горлянку. Цьому Луї надавав крильми по голові. Ті страхітливі удари збили бідолаху з ніг. Хірургічні інструменти злетіли в повітря. Сітка впала у воду. Один доглядач стогнав, тримаючись рукою за травмовану сідницю. Другий вистягся на землі — от-от зомліє.

Серена ковзнула швидко на плесо й граційно поплинула геть. Луї наздогнав її. Рухами голови й шиї він на мигах показав їй, щоб вона залишалася посеред озера, а сам помчав назад, на острів. Схопивши свої речі: сурму, грифельну дощечку, крейдяного олівця, медаль за врятоване життя й калитку з грішми, він перелетів через балюстраду й хоробро увійшов до Пташиного будинку. Бойовий запал досі ще не вивітрився з нього. Юний лебідь попрямував просто до кабінету Головного Начальника над птахами й гучно постукав у двері.

— Заходьте! — пролунав ізсередини голос господаря кабінету.

Луї увійшов. Пташиний бос сидів за своїм столом.

— Привіт, Луї! — мовив він.

— Ку-гуу! — відповів Луї через сурму.

— Що привело тебе сюди? — поцікавився Начальник.

Луї поставив сурму на підлогу й зняв зі своєї шиї грифельну дощечку й крейдяного олівця. «Я закохався!» — написав він.

Начальник відкинувся назад у своєму кріслі й заклав руки за голову. На