Брати-віталійці - Віллі Бредель

— Так було, та прогуло, — одказав бургомістр.

— І гадаєте, що знову буде, чи як?

— Дай боже!

— Ні, не буде! — закричав Клаус. — Тільки не видайте мені Вульвекена Вульфляма, сконенського фогта од датської корони, я каменя на камені не зоставлю від міста!

Тідеман мовчки, але рішуче дивився розгніваному переможцеві просто в лице. Клаус вихопив меч і, спершись на нього, спитав:

— Ну, передумали?..

Магістр підійшов до Штертебекера і, поклавши долоню на його плече, застеріг:

— Тільки не гарячися, Клаусе. Згадай, що ми…

Штертебекер відсторонив товаришеву руку. Він шаленів од гніву: його дратувала осляча впертість бургомістра — Вульфлямового прихвосня, жалюгідного крамаря, який зважився йому на опір. Кров шугнула Штертебекерові в голову, вижилки на чолі, здавалося, ось-ось лопнуть. Він ще на крок підступився до бургомістра і був до того страшний, що радники од жаху поприлипали до стін. Один лише Тідеман спокійно чипів на своєму місці й не зводив очей з розлюченого Штертебекера. Ця мужня витримка, якої Клаус не чекав од крамаря, вкрай розлютувала його.

— Або так або ні! — несамовито закричав Клаус. — Аттердаг вимагав од вас три бочки золота. Але, знайте, він чорта пухлого тямився на руйниці. Та ми не по золото прийшли. Нам потрібен фогт!.. Або так або ні!

— Ми бідні, — повторив бургомістр.

— Побачимо! — заревів Штертебекер і, обернувшись до своїх хлопців, гукнув: — Оддаю вам місто на поталу! Шукайте фогта Вульвекена Вульфляма! Всіх городян позганяйте в церкви. Підпалюйте кожен будинок! Рознесіть на скалки міські мури. Зробіть все, щоб од Вісбі і сліду не залишилось!

Розбійники радісно заверещали, а пани залилися плачем. Штертебекер зиркнув на бургомістра: той не голосив, а гордо стояв, як стояв на своєму місці. Так і кортіло стяти голову цьому впертому цапові.

До Клауса підійшов Вігбольд:

— Ти, бачу, забув про наші заміри.

Магістра підтримав Гедеке:

— Ну, сплюндруєш ти місто. А яка користь?

— Зберемо під віничок усі багатства в його святих та божих жителів, — відповів Штертебекер, підкресливши з глузом «святих та божих».

— А як тоді з гаванню та опорною кріпостю? — невдоволено мовив Гедеке.

— Одміни свій наказ! — вигукнув Вігбольд.

Штертебекер глянув на бургомістра, котрий, звівши на піратів очі, і далі стовбичив, наче бовван.

— Ні, — твердо відповів Клаус.

— Каятимешся, та пізно буде, — промовив Гедеке.

— Все полетить шкереберть через твою безглузду поведінку, — зауважив Вігбольд.

Клаус визвірився на бургомістра: йомуздавалося, що перед ним стоїть сам Вульфлям — цей несхитний, жорстокий та самозакоханий вовк. І він ще більше наполіг на своєму.

Віталійці різали і грабували два дні.

Вісбі, колись квітуче і гарне, палало. Сотні городян стікали кров’ю в будинках і на вулицях. Здобич везли і везли до гавані й завантажували нею кораблі. На другий день скаженого нищення до Штертебекера, який з мечем у руці ганявся з одного краю міста в інший і не знаходив того, за ким нишпорив, підбігли магістрові хлопці. Вігбольд кликав на поміч, і то якнайскоріше. Клаус метчій понісся вулицями, аж поки добіг до широких кам’яних сходів якоїсь крамниці.

У просторій залі магістр бився з велетнем, котрий, спершись плечима на стіну, хоробро захищався довгим широким мечем.

— Нарешті, — крикнув Вігбольд, угледівши Клауса. Він одскочив від противника і помахом меча запропонував Штертебекеру своє місце. — Сюди! — гукнув він товаришеві, який з подивом зорив на нього. — Твій Вульфлям! Що не впізнаєш свого сконенського фогта?

Клаус вихопив з піхов меча й, прикипівши очима до смертельного ворога, перейшов у наступ. Фогт Вульфлям був уже в літах. Чорною патлатою бородою він разюче нагадував свого батька. Од татуня був у нього і холодний захитрющий погляд.

Магістр із хлопцями загородив двері і мовчки стежив за двома витязями, що віч-на-віч стояли з мечами.

— Вульвекене, — почав Клаус, — чи знаєш ти, що ми сьогодні квитаємося з тобою?

— Даю п’ять тисяч золотих дукатів, — відповів Вульфлям, — тільки відпустіть мене до Штральзунда.

Штертебекер зловтішно засміявся.

— Золото? Золото? — викрикував він. — Та позбирай ти скарби з усього світу, і їх буде замало, щоб тебе викупити! Вульвекене, я месник за купця Гозанга, якого ти і твої посіпаки сколесували, бо він любив простолюд. Я месник за вісьмох старійшин, яких