Брати-віталійці - Віллі Бредель

а друг лиш бог святий! Ми їх п’ємо вино, Ще й буде наше їх майно. Пали і бий! Нам ворог світ увесь, а друг лиш бог святий! Здавайтесь, кораблі: Даремні мольби і жалі! Пали і бий! Нам ворог світ увесь, а друг лиш бог святий! Ніч темна горне нас. Хто виграє — покаже час. Пали і бий! Нам ворог світ увесь, а друг лиш бог святий!

— Усім людям вороги? Лише богові друзі? — вигукнув Клаус. — Я от ворогую тільки з Вульфлямами. Коли хочете здорові знати, вони справдешні вовки серед людського роду, вовки, які безкарно пожирають беззахисних ягнят. Ану, хлопці, утніть нашої пісні!

І Штертебекерові матроси заспівали:

Скидайте, душогуби, Свої коштовні шуби: Ми ваші вовчі зуби Знешкодимо ножем, Вогнем і грабежем! БУРЯ НАД ГОТЛАНДОМ

Стокгольм знову вирвався до моря.

Клаус дійшов згоди з Гедеке і Вігбольдом напасти на Сконе. А через те, що ця земля знову підпала під вінець датської королеви Маргарити, то заходилось на велику війну. Але Штертебекер не спинявся ні перед чим: він шукав Вульфлямів!

Генніг Мантойфель противився задумові Клауса і добивався єдності між братами-віталійцями, адже датський флот не знищено — його було тільки пошарпано. Але Штертебекер заявив, що він зітнеться з датчанами самотою і без найменшого страху.

Шляхетні капітани занепокоїлись. Генніг зажадав, щоб Штертебекер, Гедеке і Вігбольд прибули до нього на раду: треба все гарненько обміркувати. Однак пірати відказали йому, що такого командувача, як він, вони знати не знають, та й зрештою, з якого сива-дива він зазиває їх до себе?

Пани-пірати стурбувались не на жарт. Легко сказати — нарозумити хлопських капітанів! Силою од них не діб’єшся нічого. Пошана до Гедеке й Штертебекера навіть серед панських челядників надто велика, так що й годі зброю заносити на них. Хіба от тільки одне: посіяти ворожнечу між трьома капітанами. Треба віч-на-віч побалакати з магістром Вігбольдом, піратським «дипломатом і канцлером». З ним Змовитись найлегше.

Коли Вігбольда обскочила шляхта, він на мить розгубився, але хутко оговтався і на його лукаве обличчя забігла зневажлива усмішка.

— Поспішайте! — зауважив він байдуже. — А то мої хлопці спохватяться.

— Магістре, ми до тебе з добром, — почав Прен подружньому.

Вігбольд усміхнувся: він гадав, що його уколошкають, а перед ним ось задріботіли навшпиньках. «Ну що ж, і так непогано, — вирішив магістр. — Подивимось, чим дихає ця шляхта».

— Панове, я дуже радий вам. Кажіть, чого бажає ваша ласка? — спитав Вігбольд і сів у крісло з високою спинкою.

Заговорив Марквард Прен. Він бідкався, що датчани й досі бешкетують на морі. Розбрат між піратів — це вірна загибель. Дужі вони тільки тоді, коли згуртовані. Після бою на кризі трійця піратів доскочила ще більшої слави і шани. Але невже магістр Вігбольд проти єднання піратів та віталійців? Невже він так і не бачить, що свої перші успіхи трійця капітанів тільки побільшить, коли вона діятиме вкупі зі шляхтою?

Вігбольд сказав, що він до цього торгу хоч пішки і що воно й справді було б добре, якби з’єднаними силами віталійців керував один чоловік.

Капітани зраділи. Вони похопилися з місць, оточили Вігбольда, потискували йому руки і дружньо плескали його по плечу, мовляв, він хлопець свій, завбачливий, мудрий, з ним ще можна балакати.

Магістр оголосив панам, що він вельми втішений з їхніх прихильних слів. А воно таки так: найпекучіша болячка тепер — єдність і спільне керівництво. Тим-то й не за звичай тяжко обрати ватажка для всіх віталійців.

Капітани насторожилися. Схоже, що