Брати-віталійці - Віллі Бредель

ти відшмагав задурно на Сконе. Я месник за Герда Віндмакера, якого ти і твої посіпаки уже кільканадцять літ морите у в’язниці. Я месник за багатьох бідних штральзундців, яких ти і твої посіпаки позбавили прав, знедолили й ошукали. Я нещадний ворог усіх ворогів народу. А тепер захищайся, негіднику!

Клаус як буря налетів на Вульфляма, і той аж занімів, неспроможний відвихнутись од його приголомшливого меча. По недовгій січі Вульфляма страшенно телепнуло в голову. Він поточився. Другий удар розсік йому плече — і меч вилетів з руки.

Тоді й Клаус одкинув зброю. Він схопив Вульфляма обіруч і забив його в кайдани. Розбійники загукали «ура».

Штертебекер обняв магістра, щиро подякував йому за добру послугу.

Наступного дня Вульфляма скарав суд віталійців. Як підлому злочинцеві, йому стяли голову на базарному плаці у Вісбі. І вивісили її на бушприті «Морського тигра».

СПРАВЕДЛИВЦІ

Ніколи вже не скресло Вісбі од піратських ран. Надалі воно було жалюгідним, неприлюдним гніздом, і його колишню велич засвідчували рештки мурів та багатьох церков.

Штертебекер уже дещо помстився ворогам. Гроші і скарби не займали його. Після того, як він узяв Вісбі, сюди плавом попливли віталійці під началом шляхетних капітанів. Генніг Мантойфель прибув на Готланд із Стокгольма й іменем своїх повелителів, герцогів Мекленбурзьких, заволодів островом. Він, певно, боявся, що три нерозлий мужицьких капітани самі поживуть цю землю. Генріх фон Люхов вернув з розбійницького походу на Зунд і на двох кораблях примчав скільки мав духу до Готланду, щоб і собі хоч лапку вмочити у здобич. Заявились також лицар фон Епп і Марквард Прен, який заздалегідь випросив у Ростока титул намісника Готландського.

Клаусові ця колотнеча обридла. Він махнув рукою на шляхту і з Гедеке та Вігбольдом покинув місто. Його тягло у Вісмар. Може, Герда уже звільнено із штральзундської в’язниці, і він чекає на нього? Зрештою, не сиділось в одній гавані. Клаусовою батьківщиною було море. Його кликали-звали до себе воятика й розбій. До того ж ще живий один ІЗ Вульфлямів. На дрібен мак посіче його Штертебекер! Він доконає все вульфлямівське поріддя! Втім, Клаус без пощади і миру ворогував з усім, що тільки пихатим паном звалось і точило з бідного люду кров.

Але ж приємно бачити Вульвекенову голову на бушприті! Клаус раз по раз поглядав на неї з-за свого керма. І він колись був ягням, яке щомиті розірвав би вовк. Однак врятувала власна сила — вона запобігла його від найтяжчого лиха на світі: боягузливо схилятися перед кривдою. Таке вже воно життя: хочеш уціліти під залізними кулаками багачів — окуй і собі руки в залізо. Тепер йому соромно за свою колишню легкодухість. Гозанг знехтував мечем, бо вірив у правду. Цей забобон куди страшніший від церковних теревенів про смирення. Коли вже вірити в щось, то тільки у власну силу!

Клаус Штертебекер змужнів. Життя навчило його священної мудрості: вродився на світ — борись! Безнастанна воятика на морі загартувала його вдачу. Йшлося тут, як і на суші: живеш — май силу, а між вовками тигром будь.

Проте часто його мучили сумніви. Оливи у вогонь підсипав магістр. Хіба сам він тепер не пан, який тримає у жмені ватагу бравих піратів? Хіба не йому, як отаманові, перепадає найбільша пайка від грабунку? Він — суддя на кораблі, кожне його слово — закон. Від нього залежать вчинки десятків і десятків молодців. Ясна річ, для своїх побратимів він набагато ліпший товариш, ніж Мантойфель або Прен. На «Тигрі» з його наказу обладнано покій для хворих, лікувальню — чим хвалилось не кожне судно. Він не терпить брехні. Моральна засада у нього: найхоробрішому — найбільша шана. А проте копнутися глибше, то він такий самий капітан, як Прен, як Мантойфель.

Що таке отаман? Що таке підлеглі? Про це він частенько балакав з магістром та Гедеке, і кожного разу вони відчували, наче совість у них нечиста. Їхнє ставлення до решти побратимів хорувало огидною предковічною недугою: «пан і хлоп». Де ліки від цієї болячки?.. Звичайно, вони люблять своїх людей, звичайно, вони прагнуть справедливості, але виходу не бачать. Невже хтось повинен бути паном? Коли так, то навіщо воюватися з Вульфлямами?

Недалеко від Борнхольму[18] Дитячий Бас, що чатував у кліті на щоглі, угледів корабель. Пірати мерщій за ним! Майже цілий день ганявся «Тигр» за незнайомцем, аж поки підійшов до нього на одну кидь.

То був штральзундський вітрильник. Клаус радісно загукав. А раптом на ньому другий Вульфлям! Але ж ні, його прогнали із Штральзунда. Тепер він у датської королеви. Та й по віщо йому їхати у Штральзунд? Цікаво, їй-богу, цікаво. Втім, роздумувати ніколи. Уперед!

Тим часом як штральзундець лагодився до бою і його матроси вже войовничо розмахували сокирами й мечами, Штертебекер наказав своїм хлопцям викинути прапор. За милю від «Тигра» йшли «Бігун» і «Шумій». Пірати пливли просторою шерегою, аби мати якнайбільший оковид.

Щойно штральзундці вгледіли знамено з тигром перед стрибком, як пошпурляли зброю. Коли Штертебекер зламав могутнє Вісбі, то що йому розправитись з їхнім кораблем, хай навіть озброєним тричі.

На борту штральзундського вітрильника їхало дванадцять радників. У Карлскроні вони домовлялись із шведами, як би ото спекатись піратів. І ось тобі на —