Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

— Ти хочеш сказати, що продала мої книги? — почула вона голос Хаула. — Одна з них мені особливо потрібна. Зрештою, вони ж були не твої, щоби ти могла їх продати.

— Перестань мене перебивати! — тихим лютим голосом відповіла Меган. — Послухай мене! Я тобі вже говорила, що мій дім — не склад для твоїх манатків! Ти ганьбиш нас із Гаретом тим, що ходиш у цьому-от лахмітті, замість того щоби купити собі добрий костюм, в якому ти виглядав би пристойно і респектабельно, лигаєшся з усілякою потолоччю і неробами, та ще й приводиш їх до нас додому! Ти що, намагаєшся опустити нас до твого рівня? У тебе така освіта, а ти навіть не знайшов собі гідної роботи, натомість просто вештаєшся бозна-де і тільки марнуєш час, проведений у коледжі, і зводиш нанівець ті жертви, на які заради тебе пішли інші, і марнуєш свої гроші…

Меган цілком могла позмагатися з пані Ферфакс. Вона все говорила і говорила. Софі почала розуміти, з чого взялася Хаулова звичка вислизати. Меган була з тих людей, від яких хочеться тихесенько ушитися в найближчі двері. На жаль, Хаул був припертий до сходів, а Софі з Майклом виявилися затиснутими в шийці пляшки за його спиною.

— …жодного разу не пропрацював на одному місці повний робочий день, жодного разу не знайшов собі заняття, яким би можна було пишатися, ганьбиш нас із Гаретом, приходиш сюди і псуєш мені Марі! — безжально пиляла його Меган.

Софі відсунула Майкла набік і покрокувала униз, намагаючись виглядати якомога статечніше.

— Ходімо, Хауле, — велично втрутилася вона. — Нам уже справді час іти. Поки ми тут стоїмо, гроші тануть, а ваші слуги, можливо, саме продають золоті тарелі. Приємно було познайомитися, — звернулася вона до Меган, добравшись до останньої сходинки, — але ми мусимо поспішати. Хаул надзвичайно зайнятий.

Меган зупинилася на півслові і витріщилася на Софі. Софі велично кивнула їй і підштовхнула Хаула до вхідних дверей із матового скла. Майкл густо почервонів. Софі це побачила, тому що Хаул на порозі обернувся і запитав Меган:

— А як там моя стара машина? Досі в гаражі чи ти і її продала?

— Ключі тільки в тебе, — суворо відповіла Меган.

На цьому прощальна церемонія закінчилася.

Двері з грюкотом зачинилися, і Хаул повів Майкла і Софі до квадратної білої будівлі наприкінці рівної чорної дороги.

Про Меган Хаул не сказав ані слова. Відмикаючи широкі ворота будівлі, він промовив:

— Думаю, в тієї лютої училки з англмови має бути примірник.

Те, що було потім, Софі воліла б забути. Вони їхали в екіпажі без коней, який мчав на страшній швидкості зі смородом, гуркотом і підскакуванням такими крутими вуличками, яких Софі ніколи в житті не бачила, — їй було дивно, як це будинки на них не зісковзують униз і не звалюються на купу. Софі заплющила очі і мертвою хваткою вчепилася у щось, що стирчало із сидіння, сподіваючись тільки на одне: що ця їзда потриває недовго.

На щастя, так і сталося. Вони приїхали на дещо рівнішу вулицю, ущерть набиту будинками, і зупинилися біля затягнутої білою фіранкою великої вітрини з табличкою: «ЧАЙНА КРАМНИЦЯ ЗАЧИНЕНА». Однак коли Хаул натиснув ґудзик на невеликих дверях біля вітрини, міс Ангоріан, незважаючи на напис на табличці, відчинила йому. Усі повитріщалися на неї. Як на люту училку, міс Ангоріан виявилася приголомшливо юною, стрункою і чарівною. Гладке смоляно-чорне волосся облямовувало її схоже на сердечко обличчя з неймовірної величини очима. Єдиним, що так-сяк могло би свідчити про її лютість, було те, як пильно і прямо ці величезні очі оглядали гостей, немовби визначаючи їм ціну.

— Наважуся припустити, що ви — Хауелл Дженкінс, — сказала міс Ангоріан Хаулу. Голос у неї був низький, мелодійний, але попри те — веселий і впевнений.

Хаул був геть вражений. І моментально увімкнув свою усмішку. Софі спало на думку, що це означає кінець солодким мріям Летті й пані Ферфакс. Тому що міс Ангоріан була саме з тих жінок, у яких чоловіки на кшталт Хаула гарантовано закохуються з першого погляду. Та й не тільки Хаул — навіть Майкл дивився на неї із замилуванням. І хоча всі сусідні будинки здавалися цілком порожніми, Софі не сумнівалася, що в них повнісінько людей, які знають і Хаула, і міс Ангоріан, тож тепер зацікавлено спостерігають, що ж воно з того буде. Вона просто-таки відчувала на собі погляд невидимих очей. У Маркет-Чиппінгу все було точнісінько так само.

— А ви, мабуть, міс Ангоріан, — промовив Хаул. — Вибачте, що турбую вас, але минулого тижня я через дурну помилку забрав домашнє завдання з англійської свого племінника замість важливого документа, котрий був при мені. Як я розумію, Ніл дав його вам, щоб ви переконалися, що він нічого не вигадує.

— Саме так він і зробив, — відповіла міс Ангоріан. — Заходьте, будь ласка, я вам його поверну.

Софі була впевнена, що невидимі очі витріщилися, а невидимі шиї витягнулися, коли вони з Майклом услід за Хаулом ввійшли в двері міс Ангоріан і піднялися на проліт у малесеньку, спартанську вітальню міс Ангоріан.

— Чи не бажаєте сісти? — запобігливо звернулася міс Ангоріан до Софі.

Софі все ще трясло після поїздки безкінним екіпажем. Вона з радістю сіла на один із двох стільців. Він був не вельми зручний. Вітальня міс Ангоріан була обставлена не для зручності, а для науки. Хоча чимало речей у кімнаті видалися Софі дивними, проте вона впізнала стелажі з книгами, гору паперів на столі і купу течок у кутку. Вона сиділа і дивилася, як Майкл дурнувато витріщається, а Хаул пускає в хід усю свою чарівність.

— Як же ви здогадалися, хто я такий? — жартома запитав Хаул.

— Здається, ви даєте привід для чималої частини пліток у цьому місті, — відповіла міс Ангоріан, заклопотано перебираючи папери на столі.

— І що ж вам ці пліткарі понарозповідали? — поцікавився Хаул. Спершись на край столу, він намагався перехопити погляд міс Ангоріан.

— Наприклад, що ви досить-таки непередбачувано то зникаєте, то знову з’являєтеся, — сказала вона.

— А ще? — Хаул стежив за всіма рухами міс Ангоріан таким поглядом, що Софі відразу зрозуміла: єдиний шанс для Летті — це якщо міс Ангоріан теж негайно закохається в Хаула.

Але міс Ангоріан була не з таких.

— Багато чого, і переважно не на вашу користь, — відповіла вона і змусила Майкла спалахнути, подивившись на нього і на Софі так, щоб дати їм зрозуміти, що це не призначено для їхніх вух. Вона простягнула Хаулу жовтуватий листок з нерівними краями. — Ось він, — суворо сказала вона. — Ви знаєте, що це?

— Авжеж, — сказав Хаул.

— Тоді поясніть мені, — попросила міс Ангоріан.

Хаул взяв у неї листок. Разом із листком він спробував заволодіти і рукою міс Ангоріан, тож виникла деяка боротьба. Міс Ангоріан перемогла і сховала руки за спиною. Хаул зворушливо усміхнувся і передав