Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

— Почуваю себе шахрайкою, — зізналася Софі, ховаючи гроші під вогнищем. — А проте хотіла б я подивитися на цю дуель!

— Я теж, — протріщав Кальцифер. — А коли ти мене звільниш, щоби я і сам міг піти, щоб я не мусив пропускати такі видовища?

— Коли я отримаю бодай якийсь натяк щодо твоєї угоди, — відповіла Софі.

— Можливо, ти отримаєш його увечері, — сказав Кальцифер.

Ближче до вечора прибіг Майкл. Він неспокійно роззирнувся, чи Хаул не повернувся раніше за нього, а тоді, радісно наспівуючи, підійшов до столу і порозкладав речі на ньому так, щоби здавалося, ніби він весь день напружено працював.

— Аж завидки беруть, що ти так просто можеш пройти всю дорогу туди і назад, — зауважила Софі, пришиваючи блакитний трикутничок до срібної тасьми. — Як там Ма… моя племінниця?

Майкл із радістю облишив стіл і всівся на стільці біля вогнища, щоби розповісти, як саме він провів день. Потім він запитав, як минув день у Софі.

Отож коли Хаул плечем відкрив двері — руки в нього були зайняті оберемком різних пакунків, — Майкл навіть не встиг прикинутися зайнятим. Він розгойдувався на стільці, регочучи над історією про дуельні чари.

Хаул спиною зачинив двері й привалився до них, усією своєю постаттю демонструючи розпач.

— Ви тільки погляньте на себе! — гірко дорікнув він. — Нужда сміється мені в лице. Я цілісінький день працюю не покладаючи рук — і все заради вас. А тут ніхто, навіть Кальцифер, не вважає за потрібне бодай привітатися зі мною!

Майкл винувато підхопився, а Кальцифер гордовито зауважив:

— Я ніколи і ні з ким не вітаюся!

— Щось трапилося? — запитала Софі.

— Оце вже краще, — сказав Хаул. — Принаймні дехто із вас вдає, ніби помітив мене. Як це люб’язно з вашого боку, Софі. Так, щось трапилося. Король звернувся до мене з офіційним проханням розшукати його брата, додавши до цього офіційного прохання більш ніж прозорий натяк на те, що якби я заодно знищив Відьму Пустирищ, це було б вельми доречно. А ви тут сидите і регочете!

Стало зрозуміло, що Хаул у такому настрої, що ось-ось може вдатися до зеленого слизу.

Софі поспішно відклала шиття.

— Давайте я насмажу грінок і намащу їх маслом, — сказала вона.

— І це все, на що ви здатні перед лицем трагедії? — поцікавився Хаул. — Грінки! Ні, не вставайте. Я насилу приволік сюди ноги, аж згинаючись під різним добром, яке я приніс для вас, так що ви принаймні могли би продемонструвати зацікавленість — ну хоч із ввічливості. Тримайте.

І він вивалив Софі на коліна лавину пакунків і таку саму гору вручив Майклові.

Софі спантеличено розгортала пакунки. Там виявилися: кілька пар шовкових панчіх, дві коробки з розкішними батистовими нижніми спідницями з оборками і мереживом та з атласними вставками, пара черевичків з м’якесенької голубино-сірої замші, мереживна шаль і сіра муарова сукня з таким самим мереживом на манжетах і комірці, що й на шалі. Софі оглянула все це професійним поглядом — і їй перехопило подих. Саме лише мереживо коштувало цілий маєток. Вона трепетно погладила муар.

Майкл розгорнув новесенький елегантний оксамитний костюм.

— Ви, мабуть, витратили геть усе, що було в шовковому гаманці! — невдячно пробурчав він. — Мені цього не треба. З нас двох саме вам потрібен новий костюм.

Хаул підчепив носаком рештки блакитно-срібного костюма і скорботно підняв їх. Софі не покладала рук, але це все ще був не костюм, а одна суцільна дірка.

— Наскільки ж я самовідданий, — сказав Хаул. — Але я не можу відправляти вас із Софі чорнити моє ім’я перед королем у лахмітті. А то король ще подумає, що я погано піклуюся про свою стареньку матусю. Ну як, Софі? Черевики вашого розміру?

Софі підняла голову, не перестаючи ніжно погладжувати плаття.

— Це тому, що ви такий люб’язний чи такий боягузливий? — перепитала вона. — Дуже вам дякую, але до короля я не піду.

— Яка невдячність! — вигукнув Хаул, здійнявши руки. — Що ж, значить, я вдамся до зеленого слизу! Після чого я буду змушений перенести Мандрівний Замок на тисячу миль звідси і більше ніколи, ніколи не побачу свою любу Летті!

Майкл благально подивився на Софі. Софі насупилася. Їй було зрозуміло, що щастя обох її сестер залежить від того, чи погодиться вона побачитися з королем. А в запасі у Хаула є ще й зелений слиз.

— Ви мене наразі ні про що не просили, — сказала вона. — Просто довели до відома, що я маю зробити.

— А ви це зробите, правда? — засяяв Хаул.

— Правда. Коли мені йти? — запитала Софі.

— Завтра після обіду, — відповів Хаул. — Майкл зображатиме вашого лакея. Король чекає на вас.

Хаул сів на табуретку і почав чітко і послідовно пояснювати, що Софі належить сказати на завтрашній аудієнції. Софі помітила, що тепер, коли все відбувалося так, як хотілося Хаулу, від його зеленослизового настрою не залишилося й сліду. Софі кортіло дати йому ляпаса.

— Я прошу вас залагодити дуже делікатну справу, — пояснював Хаул. — Мені треба, щоб король і далі давав мені дрібні замовлення на кшталт транспортних чарів, але не довіряв нічого такого, як пошуки його брата. Ви маєте сказати йому, як страшенно розлютилася на мене Відьма Пустирищ, а заодно розповісти, який я чудовий син, але так, щоби він зрозумів, що насправді я геть непутящий.

Хаул почав докладно все пояснювати. Софі обхопила руками пакунки і намагалася якнайбільше запам’ятати, але ніяк не могла відкараскатися від настирливої думки: «На місці короля я не втямила б ані слова з того, чого від мене домагається ця стара!»

Тим часом Майкл нависав Хаулові над ліктем, намагаючись розпитати його про хитромудре заклинання, а Хаул обмірковував нові делікатні подробиці того, що Софі мусила би сказати королю, і відмахувався від Майкла.

— Майкле, не зараз. А ще мені спало на думку, Софі, що вам може знадобитися деяка практика, для того, щоби не розгубитися в палаці. Нікому не потрібно, аби ви сконфузилися посеред аудієнції. Зачекай-но, Майкле. Тому я домовився про вашу зустріч із моєю старою вчителькою — пані Пентстеммон. Велична бабуся. У певному сенсі — величніша за короля. Так що до того часу, коли ви потрапите в палац, ви цілком освоїтеся з такими речами.

Та Софі вже шкодувала, що погодилася. Вона відчула невимовну полегкість, коли Хаул нарешті звернувся до Майкла.

— Ну, Майкле, а тепер твоя черга. Що там у тебе?

Майкл помахав глянцевим сірим папірцем і з понурою поспішністю став пояснювати, наскільки це заклинання практично нездійсненне.

Хаул, здавалося, був дещо здивований почутим, однак він узяв папірець і зі словами: «Ну, і в чому тут клопіт?» — розправив його і став уважно вивчати. Одна брова його піднялася.

— Спочатку я поставився до нього як до загадки, а