Зоряний хлопчик - Оскар Уайлд
І коли відійшли вони на три милі від міста, насупився молодий Рибалка, жбурнув келих подалі від себе та сказав своїй Душі:
— Навіщо було мені забирати келих і ховати, адже то лихий учинок?
І відповіла йому Душа його:
— Втихомирся, втихомирся.
Надвечір другого дня підійшли вони до міста, і спитав молодий Рибалка у Душі своєї:
— Це і є місто, де танцює та, про яку йшла мова?
І відповіла йому Душа його:
— Це не те місто, а інше. Проте увійдімо до нього.
І увійшли вони до міста, і пішли вулицями, і на вулиці Продавців Сандалій побачив молодий Рибалка хлопчика, що стояв біля жбана з водою. І сказала йому Душа його:
— Відлупцюй це хлоп’я.
І він лупцював хлопця, доки той не залився сльозами, а потому вони квапливо залишили місто.
І коли відійшли вони на три милі від міста, гнів охопив молодого Рибалку, і спитав він у Душі своєї:
— Навіщо було мені лупцювати хлопчика? Адже то лихий вчинок!
І відповіла йому Душа його:
— Втихомирся.
Надвечір другого дня підійшли вони до міста, і спитав молодий Рибалка у Душі своєї:
— Це і є місто, де танцює та, про яку йшла мова?
І відповіла йому Душа його:
— Можливо, це і є те місто, отже увійдімо до нього.
І увійшли вони до міста, і пішли вулицями, але ніде не бачив молодий Рибалка ані річки, ані таверни над нею. А мешканці міста якось дивно на нього позирали, і злякався він, і сказав Душі своїй:
— Ходімо мерщій звідси, бо тієї танцівниці з білими ніжками немає тут.
Але Душа відповіла:
— О ні, зачекаймо, бо ніч темна, а на дорозі розбійники.
От він умостився на базарній площі й задрімав, та невдовзі підійшов до нього Купець у каптурі та плащі з татарського полотна; на кінці очеретини тримав він роговий ліхтар. І звернувся до Рибалки Купець:
— Чого ти сидиш на базарній площі, коли всі крамниці зачинені, а тюки з крамом спаковані?
Відповів йому молодий Рибалка:
— Не можу я знайти в цьому місті таверни, не маю я в цьому місті родича, який міг би дати мені прихисток.
— Хіба всі ми не родичі? — запитав Купець. — Хіба не один і той самий Бог створив нас? Тож ходімо зі мною, маю я спочивальню для гостей.
І підвівся молодий Рибалка, і пішов услід за Купцем до його домівки. Пройшли вони через гранатовий садок, увійшли до будинку, приніс Купець йому трояндової води у мідниці, щоб помити руки, подав стиглі дині, щоб угамувати спрагу, і поставив перед ним тарілку рису зі шматком печеної козлятини.
Коли молодий Рибалка попоїв, купець відвів його до спочивальні і побажав доброї ночі. Молодий Рибалка подякував йому, поцілував перстень у нього на руці й розкинувся на килимах з фарбованої козячої вовни. Тоді він накрився покривалом із чорного каракуля і заснув.
За три години до світанку, коли ніч була ще темна, розбудила його Душа і сказала:
— Вставай та йди до кімнати Купця, де він спочиває, і вбий його, і забери його золото, бо воно нам потрібне.
Підвівся молодий Рибалка, прослизнув до кімнати Купця, а там у ногах його лежала крива шабля, а на таці збоку — дев’ять гаманців із золотом. Простягнув він руку до шаблі, та коли він її торкнувся, купець здригнувся й прокинувся, скочив на рівні ноги, сам ухопив шаблю і гукнув до молодого Рибалки:
— Отак ти платиш злом за добро, віддячуєш пролиттям крові за ласку, яку я виявив до тебе?
Але Душа звеліла молодому Рибалці:
— Бий його!
І той ударив так, що Купець знепритомнів, а сам ухопив дев’ять гаманців із золотом і швидко пронісся через гранатовий садок, і побіг назустріч зірці, і була то ранкова зоря.
І коли відійшли вони на три милі, молодий Рибалка ударив себе в груди і спитав у Душі своєї:
— Навіщо було мені вбивати купця і забирати його золото? Ти просто уособлення зла!
А Душа його відповіла йому:
— Втихомирся, втихомирся.
— О ні! — закричав молодий Рибалка. — Бо все, що ти мене примушуєш робити, ненависне мені. І тебе я також ненавиджу, я наказую тобі пояснити, навіщо ти чиниш таке зі мною.
І відповіла йому Душа його:
— Коли ти прогнав мене від себе у широкий світ, не дав ти мені серця, і довелося мені навчитися робити лихі речі — аж поки це не припало мені до вподоби.
— Що кажеш ти? — прошепотів молодий Рибалка.
— Сам знаєш, — відрекла Душа. — Ти сам це добре знаєш. Хіба забув ти, що не дав мені серця? Гадаю, що ні. Тож не мордуйся сам і не мордуй мене, а втихомирся, бо не існує болю, якого б ти не відав, і не існує насолоди, яку б ти не прийняв.
Почувши ці слова, молодий Рибалка затремтів і сказав Душі своїй:
— О ні, ти просто уособлення зла, ти примушуєш мене забути кохану мою, ти спокушаєш мене принадами, ти ведеш мене на шляхи гріха.
І відповіла йому Душа його:
— Ти забув, що коли послав мене у широкий світ, то не дав мені серця? Облиш, ходімо до іншого міста, розважимося, адже маємо ми дев’ять гаманців золота.
Але молодий Рибалка витяг дев’ять гаманців із золотом, жбурнув їх на землю і почав топтати.
— О ні, — вигукнув він, — я не хочу мати з тобою справу, не піду я нікуди з тобою, і точнісінько як колись вигнав тебе від себе, так вижену й зараз, бо не робиш ти мені нічого доброго.
І став він спиною до місяця, і маленьким ножиком з рукояттю із зеленої зміїної шкіри спробував відтяти від ніг своїх тінь од тіла, яка є тілом душі.
Проте Душа його не відділилася від нього, не слухалася його наказів, а сказала:
— Чари, про які розповідала тобі Чаклунка, більше не діють, бо я не в змозі покинути тебе, як і ти не в змозі прогнати мене. Тільки один раз у житті може людина відіслати свою душу від себе, але той, хто приймає її назад, приймає назавжди — це і покарання його, і винагорода.
Молодий Рибалка пополотнів, заломив руки й вигукнув:
— О брехлива відьма, чому вона мені нічого не сказала?
— Вона не брехлива, — відповіла Душа, — просто вона вірна тому, кого обожнює, чиєю служницею буде довіку.
І коли молодий Рибалка збагнув, що ніколи вже не позбудеться своєї Душі, яка була лихою Душею, і що залишиться вона з ним
