Антон та інші нещастя - Гюдрун Скреттінг

— Так, ну, щоб не дзюрити в кущі, — киває тато.

Рятуйте! Щиро сподіваюся, що він не почне побачення розмовою про свій фах. Бо це НЕ буде добре.

— Але я мушу підняти продажі, — веде тато далі. — Тож спробував дати оголошення в газету. Трохи таке… динамічніше…

Динамічне оголошення про дачні туалети? Як це, цікаво?

— Найкраще продається «Довре-Нільс».

Я вирішую трохи зачекати, не відразу розповідати татові про Соню. На щастя, до дев’ятої ще багато часу.

Але чекання не така вже й приємна штука, як про нього часто кажуть.

Ну, ось! Хто це нам махає? Хто нас помітив у вікні вітальні, і вже пізно ховатися під канапою чи вдавати, що нікого немає вдома?

— Хо-хо!

Тато відчиняє двері, й Улла весело сміється, наче вона різдвяний гном чи ще хтось потішний.

— Маю для тебе невеличкий сюрприз, — чую її голос.

О, ні, ні, ні! Це я наготував сьогодні татові сюрприз. Усе шкереберть!

— Е-е, справді? — каже тато.

— У церкві тематичний вечір, — повідомляє Улла. — Думаю, буде дуже цікаво.

— …тематичний вечір?

— Для батьків, які мають дітей-підлітків, — енергійно киває Улла. — Тема: «Твої, мої і наші діти».

На тата нападає кашель.

— Он як… Але я щойно приготував собі вечерю… то…

— Вечерю? — Улла рішучим кроком проходить повз мене до столу у вітальні. — Канапка може зачекати…

Тато розгублено кліпає очима.

— Та я добряче голодний…

— Тоді доїдай її скоренько. Я зачекаю, — не відступає Улла.

— Ти знудишся, чекаючи… Я з’їв би зараз купу канапок…

Улла голосно регоче й валить на кухню, відриває чималий шмат харчового паперу.

— Приготую перекуску, а ти тим часом взувайся, — велить вона. — Але поквапся. Початок за десять хвилин!

Я оніміло спостерігаю за подіями. Як вона сказала? «ТВОЇ, МОЇ І НАШІ ДІТИ»?

Мені нестерпно захотілося, щоб Соня зателефонувала вже, негайно! І вмить його зачарувала! Хай би навіть посваталася! Та що завгодно!

Мене пронизує думка: а якщо Соня зателефонує, КОЛИ ТАТО З УЛЛОЮ СИДІТИМЕ НА ТЕМАТИЧНОМУ ВЕЧОРІ? Він же нічого ще не знає!

— Ти повернешся до дев’ятої? — тоненько пищу я, доки Улла тягне тата з дверей.

— Спробую, — невпевнено відповідає тато.

І здається на поталу Уллі.

ІНША ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА

Нема нічого гіршого за чекання. У цьому я остаточно впевнився. Бо вже пів на дев’яту, а мені в голові крутиться лише одна думка: скільки може тривати тематичний вечір для батьків, котрі мають дітей-підлітків?

Про це я думаю і за двадцять хвилин до дев’ятої. І за чверть до дев’ятої.

Ось уже за десять дев’ята. Мені припікає в туалет. Що робити? Я не можу ризикувати, що сидітиму на унітазі в той момент, коли тато повернеться додому. Бо насамперед мушу підготувати його до телефонної розмови з Сонею, яка ось-ось подзвонить. А ще ліпше було б мати зайвий час, щоб налаштувати його на відповідний настрій.

За п’ять дев’ята! На мене нападає гикавка.

«Соню, — подумки благаю я, — прошу, будь непунктуальною! Потягни час! Хоча б на чверть години!»

За дві хвилини до дев’ятої я розумію, що подолати стрес мені вже не під силу. Я ніколи не зможу стати парамедиком, фахівцем, який миттєво повертає до життя, має холодну голову і точно знає, як діяти.

Ні, мені аж ґвалт треба до туалету! Надто страхітливими можуть бути наслідки.

І тоді, звісно, ж повертається тато. Я чую, як він скидає черевики перед дверима.

— Тату! — кричу я крізь гикавку, коли він проходить коридором повз туалет.

Але він не чує. Я ледь не вибігаю зі спущеними штанами. Поспіхом підтираюся.

— Тату! — репетую я.

Чую, як він наповнює водою мийку на кухні.

— Тату! — верещу я.

Дзвонить його телефон.

І вже надто пізно.

Тато винахідливий чоловік. Коли чимось зайнятий, завжди вмикає в телефоні гучномовець, щоб виконувати дві роботи одночасно. Ось сьогодні теж так.

Я виходжу з туалету, а тато тримає обидві руки у мийці — миє посуд. Я чую, як він каже діловим голосом:

— Слухаю! Чим можу допомогти?

Будь ласка, благаю я подумки, будь ласка, виявися звичайним туалетним клієнтом, якому кортить проконсультуватися щодо сухого туалету або унітазу «Довре-Нільс» з темного дерева.

— При-и-ивіт, я стосовно оголошення…

Моє серце набирає шалені оберти. «Оголошення» може означати лише одне: це — Соня з Сульвікена.

— Так, він чудовий, правда? — підхоплює розмову тато.

І тієї секунди я усвідомлюю: «Оголошення» може означати НЕ одне й те ж. Цієї миті воно може мати щонайменше два значення. Навіть два взаємовиключні значення. Про яке ж це оголошення казав тато? Яке він подав у газету? Динамічна реклама дачних туалетів!

Мій тато подумав, що Соня з Сульвікена цікавиться дачним туалетом!

А Соня з Сульвікена думає, що тата цікавить приємна жінка.

Якщо це справді вона… Дама на другому кінці може цілком виявитися звичайною клієнткою, яка прочитала анонс у газеті. «Будь ласка, — думаю я, — запитай про шестиметровий сечовивідний шланг!»

У деяких галузях прийнято про дещо не говорити прямо, а, так би мовити, «загортати в папірці». У похоронних бюро, наприклад. Вони ніколи не назвуть мертву людину «трупом». Це я добре пригадую, коли минулого року ховали стареньку тітку Рут.

У туалетній сфері так само. Тато, скажімо, ніколи не запитує: «Скільки ви з чоловіком напісюєте за тиждень?» чи «Ваш старий туалет вже повний?».

Так ось… Тато веде розмову здалеку й не дуже зрозуміло.

— То ви бажаєте собі… простішого життя?

Соня ніяково сміється.

— Простішого? Що ж, можна і так це назвати…

Її голос такий розгублений, що я вже не маю сумнівів. Це — Соня. З Сульвікена. Яка мала б нас урятувати.

Тато бряжчить каструлями в мийці й навіть уявлення не має, що ось-ось гряде роман.

— Щось припало вам до смаку? — питає він.

— Припало до смаку? — знову ніяково сміється Соня. — Хе-хе… Можливо… Важко сказати без ближчого знайомства…

Я знаю, що зараз думає тато. Ось дама, яка розуміє, що таке стиль, думає він. Перш ніж попісяти, їй треба напудрити носик.

Тому він продовжує розмову дуже тактовно.

— Ближче знайомство… чом би й ні… До речі… ви маєте… е-е-е… велике коло знайомих?

Скільки людей ходитиме на ваш унітаз і як часто? Ось що мав на увазі тато. Але цього, звісно, не розуміла Соня!

— Велике коло знайомих? — розгублено перепитує вона. — Що ви маєте на увазі?

— Об’єм… Я ж хочу запропонувати вам найкраще!

— Е-е… дякую! — ще більше розгублюється Соня.

— То які ваші потреби?

Соня нервово сміється.

— Ну… мої