Українська література » Дитячі книги » Антон та інші зі зграї - Гюдрун Скреттінг

Антон та інші зі зграї - Гюдрун Скреттінг

Читаємо онлайн Антон та інші зі зграї - Гюдрун Скреттінг
м’язи. Можна натренувати, а можна й переборщити. Саме зараз моя сила волі задубіла від надміру молочної кислоти. Цілковито виснажився, намагаючись бути крутеликом, домальовуючи лосям пісюни та втікаючи в торговельному центрі від дядьків з багетами. Фізичні вправи — понад мої сили.

До того ж Іне не надто цікавлять мої біцепси.

— Ліпше розважимося, — пропоную я.

Відчуваю, що саме цієї миті мені кортить побути найкращим другом на світі. Навіть про пісюни можу поговорити.

Але для початку прямую у вітальню Уле, де стоїть телевізор, і вмикаю фільм. На кухні знаходжу глибокий таріль, насипаю ласощі й по-приятельському плескаю Уле по плечі.

І раптом Уле каже щось таке, чого я не хотів би почути.

— Хіба для тебе не важливо, аби я став крутим?

По дорозі додому заходжу до Сіґне. Сам. Іне на репетиції мюзиклу. У недільний вечір! Не збагну, який учитель погоджується працювати понаднормово заради такої дурні!

Спершу провідую пташенят. Щойно я відчиняю двері ванної і ступаю на скрипучий поріг, у коробці прокидається життя. Та я таки встигаю побачити, як вони сплять. Як завжди: п’ятеро — в одному кутку, а останній — у протилежному.

Раптом мені стає так важко на душі. П’ятеро ластів’ят, побачивши мене, тріпочуть крильцями й підстрибують, а шосте сумно принишкло, лише раз стріпнулося і знову опустило голівку, мовби змирилося з жорстокою долею.

Хай йому грець, тому природному відбору!

Попереднього разу ми з Іне влаштували їм тренувальні польоти. Садили пташенят на пральну машинку й пильнували, як вони незграбно злітали донизу. Підлогу ми завбачливо вистелили купою м’яких рушників. А позавчора одне ластів’я долетіло аж до стояка душу.

Сьогодні я сам, і тренувальні польоти не такі захопливі, як зазвичай.

За якийсь час у дверях з пакетиком сирних кульок з’являється Сіґне.

— Скоро доведеться відпускати їх на волю, — каже вона, схиливши набік голову й розглядаючи пташенят. — Вони ж перелітні птахи, розумієш?

Сіґне трусить пакетиком — чи багато ще кульок. Я встаю з підлоги.

Дорогою до вітальні стара жінка зупиняється біля шафи перед телевізором, виймає касетку, дуже давню на вигляд.

— Моя сестра переїхала до старечого будинку, — пояснює вона. — Коли ми прибирали в помешканні, я знайшла її і забрала собі.

Сіґне простягає мені касетку, я відчиняю. Усередині лежить маленький слоник. Вирізьблений з темно-зеленого каменю.

— Коли його побачила, подумала про тебе. Він твій…

Подарунок? Я виймаю слоника з касетки, усміхаюся Сіґне.

— Дуже дякую!

Надзвичайно приємно отримувати подарунки. Лише не розумію, чому Сіґне, побачивши зеленого слоника, відразу подумала про мене. Але ж про таке, певно, не питають?

— Вашій сестрі стало ліпше?

— Та-а… Принаймні вже не кусається…

Сіґне вміє бачити позитиви в житті, думаю я.

— І лаятися перестала, — Сіґне висипає сирні кульки в мисочку й додає: — Розмовляти теж перестала. Лише ойкає увесь день.

— Ойкає? — вражено перепитую я.

— Безперестанку! — киває Сіґне.

— Гм… — невпевнено хмикаю я. — Але це, мабуть, ліпше, ніж було?

Сіґне зітхає, важко опускається на стілець.

— Знаєш… ніколи не думала, що мені так бракуватиме її сварливості, — вона бере з мисочки кульку. — Це як у тій зграї, про яку ти кажеш. Хтось до неї приєднується, а хтось покидає…

РОЖЕВА ЛЕДІ

У шкільному фойє, перед вхідними дверима, висить на дошці оголошень список. Угорі написано «Grease». Нижче: «Групи й завдання».

Зграйка восьмикласників тісно купчиться перед дошкою, витягують шиї, протискаються наперед, щоб ліпше бачити.

Я — теж. Проштовхнувшись ближче, швидко вишукую своє ім’я під надписом «робітники сцени», як я і думав.

Чудово! Нільс та Ейвінн також у цьому ж списку. Бути разом з ними наче й не робота, а розвага. Гірше, що й ім’я Кароліни тут. І хоч вона буде, мабуть, сильною й старанною робітницею сцени, усе ж якось некомфортно працювати разом з дівчиною, яку я не так давно обізвав.

Раптом позад мене хтось пирхає.

— Глянь на Pink Ladies! — каже одна дівчинка до другої.

Я мимоволі теж придивляюся до Pink Ladies.

«У зв’язку з великою кількістю охочих, ця група танцюристів розділена на дві», — написано там, а внизу два рядки імен учасників.

Я відразу відчуваю підступ. Мені аж млосно стає. У правому рядку, у самому низу, між іменами Вікторії та Ніни, стоїть коротке ім’я. Ім’я, яке я так добре знаю, що мені аж вузликом скручує живіт.

Уле буде рожевою леді.

Я розгублено витріщаюся на список. Що той Уле собі ДУМАЄ?!

Чому вони МЕНІ про це не сказали?

Заледве побачивши Уле, я тягну його в куток.

— Навіщо ти це утнув?

— Що? — не розуміє Уле.

— Записався у список рожевих леді!

Я скрушно зітхаю. Ми з Уле тренували м’язи й вивчали мову тіла НЕ для того, щоб він став леді!

Я стишую голос.

— Тобі Сіндре й Карл порадили?

Уле мовчки дивиться на мене.

— Не слухай їх, вони тебе обманюють!

Уле далі мовчить. Однак у його погляді проглядає щось схоже на гордість. І я цього ніяк не збагну.

— Ти ще можеш відмовитися! — кажу я.

Уле хитає головою.

— Це не через них!

— Ні?!

Я розгублений. Уле хоче добровільно виставити себе на посміховисько перед усією школою?

— Я так вчинив заради ТЕБЕ, — мовить Уле.

Заради МЕНЕ? Про що він торочить?

Я ніколи не просив Уле бути рожевою леді!

— Він сам забажав! — переконую я Іне на великій перерві. — Хоче видаватися крутим!

— Аякже! — Іне й далі сердито дивиться на мене, ніби я їй брешу.

— Це правда, — наполягаю я. — Я навіть нічого не знав!

Очі Іне вужчають, вона стишує голос.

— Чому він захотів видаватися крутим, здогадуєшся?

Іне зараз дуже схожа на адвокатку. Таку собі хитру адвокатку.

— Карл і Сіндре… переконали його.

Іне якусь секунду мовчить.

— А ти?

— Що — я?

— А що зробив ти?

Я розводжу руками й закочую очі.

— Нічого…

— Ось і воно! — холодно цідить Іне.

СЦЕНІЧНА ГАРЯЧКА

«Світ безжальний».

У нас знов урок природознавства. Моя група мала приготувати презентацію. Я виступаю першим.

— Для тварин життя — щоденна боротьба за виживання, — починаю я.

Цієї миті я відчуваю, як боротьба відбувається усередині мене. Ось ми, я і моя група, стоїмо зі своїми аркушиками перед класом, руки тремтять від хвилювання, пульс намагається вистрибнути з вух.

Чому в мене не розпухли мигдалики, як в Уле сьогодні. Уле ЗАНАДТО щастить. Спершу — грип, потім — ангіна.

Ейвінн продовжує після мене:

— Життя у зграї має свої переваги, — читає він зі свого аркуша.

Голос вищий, ніж звично, і вібрує, наче жіноче сопрано в якомусь чорно-білому фільмі.

— Тварини, які бояться бути з’їденими, об’єднуються для ліпшого захисту, а хижаки, які полюють на інших тварин, гуртуються, бо так зручніше нападати.

Я спостерігаю за Нільсом та Ейвінном, бачу, як тремтять аркуші в їхніх руках, і нервово думаю: «Саме так поводяться тварини-жертви. Перед тим, як їх зжеруть».

Потім обводжу поглядом клас, бачу Карла й Сіндре. Вигляд у них такий, ніби вони вишукують, з чого б понасміхатися.

— Стадні тварини спілкуються між собою за допомогою звуків, запахів та мови тіла, — закінчує свій виступ Ейвінн.

Тепер черга Нільса. Він крутить в руках аркуш, перевертає іншим боком, перш ніж почати читати.

— Однак життя у зграї чи стаді має і свої недоліки. Жити у великому гурті — чималий стрес. Доводиться часто битися

Відгуки про книгу Антон та інші зі зграї - Гюдрун Скреттінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: