Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна

Б-р-р! Я не те щоб боялась усіляких плазунів, але, щиро кажучи, завжди відчувала якийсь дискомфорт від погляду на них. А зараз, коли перед нами зупинилася ящірка завбільшки з перегодованого крокодила, мені стало зовсім зле. Десь усередині клітки в напівнепритомному стані тонко охкала Царівна, заспокоювана тітоньками. Ведмедик напружено сопла мені у вухо.

— Це один із прихвоснів — вірних Драконових слуг. Може, старший навіть.

— Лицарів, чи що, доставили? — не відчуваючи жодних комплексів з приводу свого зовнішнього вигляду, поцікавилася ящірка й відразу «чемно» попередила: — Майте на увазі, загриземо й лицарів, і проводирів. Тому що набридли!

— Ні, — тремтячим голосом відповів хтось із кабіни вантажівки. — Ніяких не лицарів, про що ви? Красуні прибули для співбесіди. Мені сказали, ви в курсі.

— Ми в курсі?! — ящірка, вочевидь, була зачудована. — Хоча, може, і в курсі. Я в інших попитаю. Ну, проходьте, чи що… Проїздити не пропоную — ворота поламалися й другої половини відчинити не можна.

Нашу клітку зняли з кузова й понесли за фортечну стіну. Суцільно викладене великим камінням подвір’я здавалося ненаселеним. Ні ослонів, ані бодай якоїсь поганенької альтанки! Схоже, бажаючих погуляти надворі тут не надто розбещують…

— Поставте тут, — скомандував прихвостень таким тоном, начебто йшлося про шафу, яку заносять до міського помешкання. — І можете бути вільні. Чекайте на дівчат за межами замку.

Семеро міцних чолов’яг, які несли нас, вдячно закивали та кинулися назад до воріт. Схоже, похмурий замок не припав до смаку нашим носіям, страхи ж мчали за ними, буквально наступаючи на п’яти.

— Ну що за люди! — запирхала Ведмедик. — Бачать, що прекрасні дами в небезпеці, а замість того щоб організувати наш порятунок — навтьоки кинулися.

— Не можна їх звинувачувати, — прихвостень дивився їм услід із не меншим презирством, проте чомусь заступився. — Проти волі обставин піти ще ніхто не сподобився. Чому ж вони повинні?

— Тому, що цього разу обставини склалися саме проти нас, — нітрохи не розгубилася Ведмедик, — а раз так, їх треба неодмінно здолати…

— Зухвало говориш, бранко, — по нетривалому роздумі повідомив прихвостень. — Ну, та й добре, їхня Багатоголовість таких любить. Збирайся, будеш перемовницею!

— Що?

— Ну, не всіх же вас до Їхньої Багатоголовості допускати. Галас здіймете, апетит Головам зіпсуєте. За давньою традицією на співбесіду йде хтось один. Перемовниця покаже себе, розповість про інших — і край розмовам. Так і швидше й… — тут прихвостень рвучко викинув з пащі довгого тонкого язика й швидко облизнувся. — І швидше, й апетитніше…

— На жаль, помилочка є, — щиро засмутилася Ведмедик. — Я не з красунь, я — опікун. А за Законом Обставин бути представником усіх бранок одночасно може тільки хтось із учасниць конкурсу. Виходить, я в прольоті. А шкода! Уже я б поговорила з цим душогубом! Уже я б пояснила йому, чому красунь жерти шкідливо! Він би в мене після сьогоднішньої розмови взагалі на дієту сів би.

— Аж так? — прихвостень недобре посміхнувся. — Їхня Багатоголовість й без того вегетаріанець, куди ж йому ще й на дієту?

— Вегетаріанець?! — щасливим хором перепитали ми. І лише верба на коліщатах зробилася ще сумовитішою.

— Атож, — підтвердив прихвостень. — Лицарів і Красунь жере, тільки віддаючи данину традиціям. А так — саму лише рослинну їжу вживає! Ну й потвор іще, аби помститися за одну давню історію.

Баба Яга позадкувала, сховалася за широкі спини нянів.

— Добре, ніколи мені з вами теревенити. Вибирайте, котра з красунь буде перемовницею, та ходім уже… Ну?

Ніхто з нас не видав ані звуку.

— Добре, раз добровільно не хочете, за списком викликатиму…

Я ще нічого не зрозуміла, але вже занепокоїлась. Щось знайоме було в хижому жесті, яким прихвостень розгортав прикріплений до дверей клітки список… «Андрєєва!» — звичайно чула я відразу по тому, як наша Танчик так само розкривала журнал…

— Ангеліна! — урочисто прогримів прихвостень, і я спочатку по-дурному зраділа, що не почула свого прізвища. — Ангеліна Андрєєва! — пояснив він одразу, не залишаючи анінайменшого приводу для радості. — Виходь! Їхня Багатоголовість прийме тебе негайно!

— Бідолашна дівчинко, — зашепотіла Царівна. — Тримайся!

— Опиши нас усіх якомога гірше, — з напутнім словом звернулась Яга.

Лише Ведмедика тішила моя нова місія:

— Чудово, Віро! Вперед! Доведи йому, звірюці, нашу харчову непридатність…

Ну що було робити? Боязко переступила я високий поріг клітки й пішла доводити.

Вели мене зовсім не як бранку — без жодного конвою і стусанів у спину. Прихвостень ковзав попереду й навіть не оглядався. Очманіла думка: «Втекти!» — залетіла в мозок, але відразу ж сама і втекла, бо вжахнулася моїх спогадів про неприступність замкових стін і Ведмедикову безмежну віру в мене. Втікати перехотілося, натомість схотілося заплакати. Особливо коли я ввійшла до тронної зали.

Величезний, триголовий змій велично лежав на подушках аж у її кінці, біля далекої стіни з наклеєним у кутку календарем.

Довгий і тонкий, мов у пацюка, його хвіст при цьому нервово здригався. По обидва боки від входу в залу, мов почесна варта, завмерли ще двоє прихвоснів. Вони вгледіли мене і вочевидь зраділи. О жах! Усі троє зімкнулися за моєю