Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна
Голос Ангеліни лунав уже звідкись із-за меж дзеркала. А в ньому самому, підписаному словом PLAY у верхньому куті, постав наш шкільний коридор. Зважаючи на дату внизу люстерка, все відбувалося за три дні по тому, як я залишила реальний світ.
— Зверни увагу на одинадцятикласниць біля дзеркала, — захихотіла Ангеліна здаля. — Лише три дні я терпіла косі погляди всіх навколо, а потім довелося розпустити чутку про нову моду, і ось, милуйся…
Помилуватися справді було на що. Учениці старших класів у нас завжди прагли мати вигляд за останньою модою. Зазвичай це робило їх гарнішими, але зараз!.. Усі як одна «модниці» наклали макіяж рівно на півобличчя.
— Клас! — закохано дивлячись на своє відображення, заявила одна з них. — Тільки б нас не вигнали з математики…
— Виженуть — підемо вмиємося, — зітхнула інша. — Але хоч до початку уроків прийдемо, як люди. Бо якось непристойно навіть — у моді цілковита асиметрія, а в нашій школі про це знає тільки одна забита дев’ятиклашка. Ну що це таке!
— Чого це «забита»?! — пошепки обурилась я. — І чого всі модниці нашої школи такі в’їдливі й вреднючі?!
— Найлегший спосіб виділитися — втоптати в болото інших, от вони й викаблучуються… — важко зітхнувши, відгукнулася Ведмедик. — Знаєш, скільки разів мені доводилося втримувати Тамарку після уроку, щоб вона не зіштовхнулася в коридорі з цими дівчиськами та не почула, що вони говорять про всіх, крім себе? Тамарка в мене дівчинка гаряча, може й у бійку полізти, потім неприємностей буде… Роблю все можливе, аби тільки їй не трапилися ці «примадонни».
Я ще раз подивилася на наших «модниць». Теж мені, «мадонни»! Яскраво підведене око, ледь помітний рум’янець над вилицею, контур губів, який окреслює тільки ліву половинку рота… Жах! Пряма дорога в Голівуд на зйомки у фільмах жахів…
— Стій, стій, стій! — цієї миті відчайдушно заголосила Ведмедик. — Куди? Не смій!
У коридорі з’явилася Крючкова й рушила просто до тих сходів, біля яких крутились «модниці».
— Стій, кажу! Не туди! — намагалася навіювати їй янгол-охоронець.
— Це запис, Ведмедику, — м’яко нагадала я.
— Так? Ох, я зовсім забула! Точно, запис! Я ж отак одного разу вже Тамарку зупиняла! Саме тоді, коли Петруша тобою займався. Я тоді на мить усе-таки вирішила глянути, як там у реальному світі, й ледь устигла відвернути лихо від Тамарки.
І справді. Крючкова в екрані дзеркала раптом зупинилася, без жодних причин рвучко розвернулася, побачила Ангеліну та семимильними кроками рушила до неї.
— Ха! Салют! — Крючкова зі звичною силою буйвола, що розгулявся на просторі, привітно ляснула мого янгола по плечі.
— Салют! — у тон їй озвалась Ангеліна й на превеликий мій подив теж щосили ляснула долонею по Крючковській спині. Та (не спина, звичайно, а вся Тамарка) трішки відлетіла убік, поморщилася, потерла забите місце й ошелешено глянула на Ангеліну. Моя охоронниця вдала, наче нічого незвичайного у своїй поведінці не помічає.
— Але ж боляче, виявляється, — Тамарка поділилася своїми думками з простором і глибоко замислилася.
— А потім ми все-таки дісталися до кабінету. Ну і, як годиться, провели мозковий штурм, — голос Ангеліни з-за кадру був сповнений гордощів.
— Узяти в заручники голову журі! Викрасти інших конкурсанток!
— Пересадити особистість Тамарки в тіло Брітні Спірс і наділити голосом Алсу!
— Тщщщ! Пеу! Пеу!
— Мутер! Мутер!
На трансльованих дзеркалом перших зборах під головуванням Ангеліни чинився цілковитий безлад.
— Так не піде! — здається, Ангеліна й сама це помітила. — Давайте реальніше дивитися на речі!
— А ми як?! — образився був Якушев і відразу заходився викаблучуватись: — Реально, конкретно й без зайвого базару!
— Куди вже конкретніше, — в’їдливо вставила свої п’ять копійок Анжелка. — Ніякими іншими методами нам конкурсу не виграти.
— І не треба! Ми що, хіба перемогти хочемо? — Ангеліна говорила цілком серйозно й усіх спантеличила такою постановкою питання. — Ні!
— Ги! — не витримав Гаврило. — Звісно, ні. Ми — таємні агенти інших шкіл і мріємо, щоб наша програла.
— Точно! — весело підтримав друга Якушев. — А Крючкова, ну, тобто Тамарка, — головний агент! Навмисно братиме участь у конкурсі! Мабуть, купу грошей від інших шкіл за це отримала. Чого б інакше погодилася так мучитися?
Усі, включаючи Тамарку, голосно засміялися. Якушев із Гаврилом і Анжелкою — демонстративно. Зіночка з Оленкою — нервово. Тамарка — якось неприродно істерично. Їй, бідолашній, було, видно, найважче.
— Тихше! — раптом голосно обірвала всіх Ангеліна. Голос її звучав настільки твердо, що вони миттю замовкли. — Якушев, сонце, запам’ятай на майбутнє: не варто висміювати те, що не до кінця розумієш. Ясно?
Чи то через упевнену інтонацію Ангеліни, чи через це її несусвітне «сонце» бідолашний Якушев не знайшов, чим заперечити.
— Отож, — упевнено провадив мій янгол-охоронець. — Перемогти нам не вдасться, це точно. Яка з нашої Тамарки міс? Та й із кожної з нас… Ми живі люди, а для міс потрібно лялькою бути…
— Точно, — разом закивали наші відмінниці. — Кого не візьми — в усіх на обличчі виразні ознаки інтелекту. Куди нам до міс!
— Ну, скажемо так, жодна з відомих моделей дурепою ніколи не була, — вирішила поновити справедливість Анжелка. — А в конкурсах брали участь і перемагали…
— Але це ж — знаменитості,
