Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна
— Таж я співбесіди з Драконом боюся, — потягла носом Царівна. — Я від виду змій завжди непритомнію… От якби принц зараз сюди примчав та витягнув мене звідси…
— Кви-и-итягне, не кви-илюйся, — чомусь у голосі жаби не чулося й краплі радості. — Тим, що в переможниці конкурсу тебе вибере, й витягне. А я, як ква-завше, залишуся ні в сих ні в тих. А мені ж, по суті, зовсім небагато треба — лише один-єдиний поцілунок Принца. Суперфіналісткам було цей поцілунок обіцяно, пам’ятаєте? Покви-инна ж я врешті-решт перекві-ірити, зачарована я царівна чи звичайна жаба? А тепер Принц ціква-лува-ти, напевно, нікого з суперфіна-ква-лісток не буде. Нас же відразу до Дракона заберуть. Некраси-кво це якось: одній тобі При-ква-нцесі врятуватися суджено…
— Дідька лисого! — втрутилась у розмову Баба Яга. — Чого це їй рятуватися? Я Драконові за сніданок слугувати не згодна, виходить, принц мене вибере. Уже я його приворожу, будьте певні! — тут Баба Яга затнулася та вдарилась у філософські міркування: — Щоправда, не відомо, що краще — вечерею для лютого звіра стати чи на схилі віку заміж за якогось принца-дурника піти. Ох, доля-лиходійка!
— Якщо ви не любите Принца, бабусю, то вам краще до Дракона, — боязко почала Царівна.
— Дурненька ти, чи що? Невже й справді наївна така? Любиш — не любиш, а жити хочеться!
— Я б не жила, якби мене заміж віддали за нелюбого! — твердо вимовила Царівна, а по тому не знати нащо додала: — І навіщо ви взагалі на конкурс ішли?
— Щоби прославитися, звісно, — охоче відповіла Яга, — бо останнім часом народ призабув бабцю. А так я собі безкоштовно рекламу зробила б. Ну й подарунків потім нагребла, природно. А вийшло он як. Або до Дракона в пащеку, або до королів у рідню. Ет, зусібіч обложили!
— Та звідки ви взяли, що маєте такий вибір? — обурено заохкала одна з тітоньок. — Царівна з Принцем, між іншим, змалечку заручені. Він тільки її за дружину візьме! Вам би зараз не про те думати, як Принца приворожити, а про те, як на Драконовій співбесіді краще себе показати.
— Ведмедику, пояснюй! — не витримала я.
— Та що пояснювати? Високосного року всі учасниці конкурсу, котрі не виграли суперфінал, і їхні опікуни, як з’ясувалося, віддаються Драконові. Зараз нас везуть на попередню співбесіду. Ну, щоб Дракон заздалегідь графік склав, кого зараз їстиме, кого — за місяць, кого — за рік. Тут би хитрість яку придумати, щоб цей змій взагалі дивитися на нас не зміг. Та тільки голова у мене зовсім не варить — так мізки розтрусило від нервового виснаження!
— Хитрість? — гмикнула Баба Яга по останній Ведмедиковій репліці. — Непогана ідея! Зараз придумаю щось… Хоча простіше все-таки ворожіння на Принца навести. Сто двадцять років берегла свою волю, так ні ж, створили все-таки умови, щоб мене закільцювати! От іроди!
— Бабусю, — Царівна вже плакала, — не треба ворожіння, навіщо? Ви краще й справді про хитрість для Дракона подумайте.
— Ти ба, чого захотіла! — насупилась Яга. — Хоча добре… Ось для початку зміню вигляд. Чула, Дракон колись на смерть полаявся з однією потворою. Та в нього п’ятдесят років тому килим-літак на день позичила та й дотепер усе повернути забуває. Лютий ірод проклятущий тепер на всіх потвор сердитий. Не зносить їх просто. Перекинусь-но я на таку! — Баба Яга щось швидко пошептала над своєю кишенею і раптом просто на очах почала видозмінюватися. Навряд чи справедливо казати, що обличчя потвори було чимось краще за попереднє Бабусине Ягусине. Але мене вразив сам факт такого ось миттєвого перетворення. — Але ти, дитинко, не думай! — грізно насупилася Яга до Царівни. — На зілля, що причаровує, в мене сили теж знайдуться. Ще назбираю в крайньому разі. Емоції ваші повсотую. Бо хто його зна, може, Дракон саме з задоволенням їсть тих, кого не зносить. З’їсть і не вдавиться…
— Воно, ква, й на краще, коли стару шкарбунку з’їсть. Кажуть, ті, кво-го відразу не пожирають, дуже мучаться потім. Дракон, мовляв, якщо поїдання надовго відкладе, то страшенно тяжкі роботи бранцям вигадує. Навмисно, щоб м’язи накачалися та потім більше м’яса йому перепало. Він, ква, знаєте, полюбляє, кво-ли багато їжі в одній істоті…
— Це звідки такі знання?! — насупилася моя Ведмедик. Вона тут була крупніша за всіх.
— Від сестриці моєї. Ква-а-а! Минулого високосного року вона до Дракона на співбесіду попалася. Усе тут і дізналась, усе бачила. Але Дракон, ква-хвала обставинам, не француз. Жаб не їсть. Прогнав її з тією умовою, щоб, як царівною стане, приходила. Звідтоді багато років промайнуло, а ква-сестриця моя квв-все без діла сидить. Жодної стріли за цей час не спіймала! Ква-все боїться, що якийсь ква-бельбас прийде по свою стрілу, поцілує сестрицю і їй доведеться на царівну перекидатись і Драконові на вечерю йти. Ледарює моя ква-сестриця та страждає від цього неймовірно. Тільки й робить, що комарів ловить, начебто нас для того нафантазовано, щоб цих комах винищувати. А ми ж бо, жаби, створені зі шляхетною метою — для очищення болота від стріл. Адже у наших краях аматорів стрільби знаєте, скільки? Ух, давно б уже все болото стрілами засмітили, якби не ми.
— А хто цю теорію про стріли придумав? — тихенько запитала я у Ведмедика.
— Діти. У нас більшість створено їхньою фантазією. Вона ж бо найяскравіша та найпотужніша.
— Виходить, Дракона, що пожирає учасниць конкурсу, теж вони придумали? Щось недобрі в нас на землі діти, як я бачу.
— Та ти що! Дуже добрі! Просто в усіх казках Дракони їдять або викрадають Царівен. Ото ж і в нас так.
— Стривай-стривай, — забурмотіла я, від хвилювання не надто дбаючи про секретність. — Не хочеш же ти сказати, що я зараз проходитиму співбесіду, а Ангеліну потім
