Брати Кошмарик, Магістр і я - Єжи Брошкевич
Напевно, ви вже зрозуміли, що в найважливіших справах ми дуже відрізняємось один від одного. Проте не всі це бачать. Імена, прізвища, імена батьків, роки й місце народження, — все це на папері майже не розрізняється. І дехто з тих людей, які мають справу з паперами, ледве помічають цю різницю. Буває, що хто-небудь з них чимось глибоко засмучений, дуже поспішає або, приміром, закоханий. Тоді різниця між двома Єжи Б. зовсім стирається, зникає. І починається комедія. Досі нас переплутали чотири рази. Першого разу я одержав призначену йому нагороду. Другого — йому надіслали присуджену мені премію. Третього разу я дістав запрошення виступити в Лондоні з доповіддю про охорону навколишнього середовища.
Тоді ми вдвох — пліч-о-пліч — вчинили де треба й кому треба скандал, якого мало вистачити на добрий десяток років. Однак його вистачило всього на шість, Четвертого разу хтось у чомусь помилився, а ми обидва — запрацьовані й стомлені — піддалися на обман. Докладно не перевірили, хто кого з нас запрошує. Скінчилося тим, що я виїхав за кордон як інженер-фахівець, а він полетів на міжнародний з'їзд письменників. Я мовчав, і він мовчав, хоч обидві балакучі. Я вдавав, що курю люльку, якої взагалі не курю. А він знайшов гіршу раду — удавав, що курить сигари, яких не курив, але в складних ситуаціях починав жувати, а це зашкодило його шлунку. Однак у нього, так само як і в мене, бували легкі напади спазмів, не тільки від згадки про мене. Тому що він вас від часу думав, як і я, про скандал, який ми влаштовуємо, повернувшись ДОДОМу. Та нічого не вийшло.
Ми повернулися надто стомлені, щоб одразу влаштувати великий концерт па єрихонських трубах, тромбонах, бубнах, кларнетах, флейтах, тубах і, водночас, на швидкострільних гарматах у відповідному відділі певного міністерства. Не зустрічаючись і не домовляючись, ми вирішили перенести наш виступ на вересень. Я повернувся на день раніше під нього. Мені пощастило, Я летів з Орана до Парижа. З Парижа вже через годину вилетів до Варшави, а там майже одразу пересів на літак до Кракова. Того дня це був останній вечірній рейс.
На аеродромі в Баліцях я вийшов з літака, коли вже стемніло. Яка чудова була та надвіслянська, краківська ніч! Віяв поривчастий північно-східний вітер! Температура була — аж не вірилось! — всього вісімнадцять градусів. Таким повітрям дихаєш з такою втіхою, як під час мандрівки в гори п'єш воду з гірського джерела. Додому я прибув близько десятої години вечора. Це був якраз вечір мого народження. Моя родина урочисто зустріла мене смачною вечерею. Я вислухав багато найкращих побажань, з вдячністю прийняв подарунки. І здебільшого мовчав, пославшись на те, що дуже стомився. Про подорож не сказав ані слова. Я знав, що як тільки зачеплю цю тему, родина зажадає, щоб розповів усе докладно. Я розповідатиму до ранку, і вони будуть потішатися над моїми промисловими таємницями, над МОЄЮ люлькою і моїм мовчанням — між Делі й Орапом. Під самої думки про це я вибухнув шаленим реготом, що трохи занепокоїло присутніх, і мене негайно й рішуче вклали до ліжка.
Заснув я майже одразу, пообіцявши собі, що після тієї азіатсько-африканської спеки завтра піду на прогулянку в Вольський Лісок, бо якщо й далі віятиме північно-східний вітер, то навіть на сонці буде не більше двадцяти градусів тепла, і я, походжаючи серед прохолодного шуму дубів, буків, вільх, грабів та ліщини, поміркую про всілякі маловажливі, веселі й невеселі справи.
Розбудила мене тиша, що панувала в домі. Сніданок стояв біля ліжка. Я вирішив спершу прийняти душ, але па півдорозі до ванної зупинився навпроти широких балконних дверей. Я засинав під зоряним, чистим небом, мріючи про лісову прогулянку й прохолоду. А зараз за вікнами була бура імла!
Ані сліду вітру, чистого неба, білих хмар. Туманно, задушливо, будно й гидко. Я страшенно роздратувався.
Заспокоївся тільки від крижаного душу. До того ж у мене виникла ідея, яка допомогла взяти себе в руки. Похапцем поснідавши, я подзвонив до Варшави, у відповідне міністерство. Я розшукував того другого Єжи Б. На жаль, марно. Він мав повернутись до міста аж увечері. По телефону відповідала його секретарка. Коли я пояснив їй, хто з нею говорить, у трубці запала тривала тиша. Лише коли я сказав, що ще сьогодні вишлю поштою на адресу директора Єжи Б. дуже важливі договори, почув у відповідь чемну подяку, на кілька секунд перервану далеким, якимсь дивним бульканням. Чи то плачем, чи сміхом, хтозна. Я відповів таким самим бульканням і так кинув трубку на телефонний апарат, що в ньому щось аж брязнуло. Через двадцять хвилин я був уже в дорозі.
Не думайте, що я їхав машиною. Нею їздять мої діти. А ми з дружиною пересіли з автомобіля в трамваї, автобуси і насамперед на власні ноги. Це здоровше, вигідніше, а часто й швидше, ніж машиною. Краків не одразу збудували, але досить швидко, тому не передбачили розвитку транспорту, заторів, об'їздів, аварій, чудового запаху вихлопних газів. А також блискавичного обміну люб'язностями між водіями автомашин.
Крім того, Краків має одне чудове достоїнство. В ньому є кілька кінцевих автобусних і трамвайних зупинок, щось подібне до таємних портів для виходу в зелене море. Десять чи п'ятнадцять хвилин — і ти вже впливаєш у хвилі польової зелені, лугових пахощів і лісових глибин.
Цього дня я рушив у темряву без звичного доброго настрою. Нічого не вдієш — туман. Бурий, насичений пилом, сажею, жовтим смородом диму, синьою отрутою вихлопних газів. Уся промислово-технічна революція криється в цьому тумані й чигає на винні й невинні жертви. Мульда віслянської низини й річковий закрут навколо Вавеля можуть показати, на що вони здатні. Бувають дні, коли краківський туман густіший за лондонський, тоді навіть капітани великих пароплавів збиваються з курсу.
Але я того ранку дав собі слово, що з курсу не зійду. І не дам себе залякати. Я вибрав гарний маршрут. Початок літа, буденний день. Напевно, буде тихо й трошки незвичайно. Зрештою туман
