Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

— От тепер ти зрозумів! — сказав, він і відпустив мене.

Ледве я переступив поріг, мама запитала:

— Альфонсе, що з тобою? Чого у тебе такий вигляд? Скажи мені.

Я тільки здвигнув плечима й показав порожнього гаманця, у якому не вистачало марки. Що я міг сказати?

— Надалі я буду ходити сама до магазину, — сказала мама.

Я промовчав, а потім вибіг надвір. Лиха година! Я згадав: у нас же сьогодні піонерські збори! Щодуху помчав до школи. Справді, збори вже почалися. Я став під дверима і почув голоси. Ввійти чи ні? Одному стати перед усіма і пояснити, чому запізнився. Але ж я напевне заплутаюсь і знову всі подумають погано про мене.

Я взявся за ручку дверей і не знав, що робити далі. Раптом двері розчинилися — переді мною стояв Петер, голова ради загону. Петер і весь загін дивилися на мене.

— Він підслуховував, — сказав Петер. — Я ж казав, що хтось є під дверима. Такого я не чекав од тебе, Альфонсе.

Я відчув, що червонію.

— Та я…

— Так, — сказав Петер, — ти надто боязкий, щоб увійти і вислухати все, що ми саме про тебе говорили. Що це з тобою коїться?

Отак і виходить у мене, що я не винний, а завжди попадаю в якусь халепу. Хіба це справедливо?

По суботах тато часто ходить на рибалку. Мене з собою він ніколи не бере. Коли я його прошу, він каже:

— Ні, Альфі, не можна. В човні ти не всидиш спокійно, розженеш мені всю рибу і сам нічого не впіймаєш.

Днями я написав на «відмінно» контрольну з арифметики, і тато пообіцяв мені:

— Наступної неділі візьму тебе з собою на рибалку.

Ми вирушили з дому в суботу надвечір і переночували в готелі.

— Нам треба встати о пів на четверту. Отже, негайно лягай спати, — наказав тато.

Так рано мені ще ніколи не доводилося вставати. Я боявся проспати. Перший раз прокинувся, коли надворі було зовсім темно. Я довго сіпав тата, поки розбудив його. Він увімкнув світло і поглянув на годинника.

— Повернися на другий бік і не здумай ще раз будити мене, — сердито сказав тато.

Годинник показував чверть на першу.

Згодом я знову прокинувся. Впевнений, що ми проспали, увімкнув світло і подивився на годинника: була друга година.

— Хай йому грець, — позіхаючи, пробурчав тато. — Ти спатимеш нарешті?

Я ліг і став міркувати, чи не краще мені взагалі більше не спати до пів на четверту. Але так не вийшло. Коли задрімав, мені приснилося, що я впіймав на вудку золоту рибку і вона стала прохати мене подарувати їй життя. За це вона пообіцяла завжди допомагати мені з арифметики. Ледве втяг я золоту рибку у свій човен, і сон минув, бо я впав з ліжка.

Тато дуже злякався і вилаяв мене.

Мені здалося, він навіть тихо сказав:

— Для чого тільки я взяв із собою цього телепня?

Була без п'яти хвилин третя.

Ми знову заснули, а коли прокинулися, годинник показував пів на п'яту.

— Проспали! — крикнув тато. — Це ти винний. Крутився цілу ніч, а тепер вугри вже пройшли.

Ми примчали до човна і попливли. Як це було чудово! Над водою висіла величезна сіра завіса туману, а в лісі кричала іволга. Я спробував заспівати іволгою.

— Тихіше поводься в човні! — гримнув тато. — Попереджую востаннє, а то прожену.

Невже він мене викине в озеро?

Тато веслував обережно. Ми прибули на місце й прив'язали човна до двох тичок. Тато дав мені маленьку вудочку, наживив дощового черв'яка і показав, як підсікати, коли клює, і як витягати рибу. Собі він узяв довгу вудку і закинув далеко.

Ми стали чекати. Сиділи довгенько. Раптом мій поплавець смикнуло.

— У мене клює! — крикнув я.

— Тс-с-с-! — зашипів тато. — Тягни!

Я підсік. У воді щось стрепенулося. Потім над водою показалася чимала гарна рибина. Вудлище зігнулося. Я розгубився.

— Тягни! — гукнув тато.

Я тяг репетуючи:

— Щука! Ура! У мене щука!

Тато гримнув:

— Тихіше поводься у човні!

Я витяг рибину. Вона впала татові просто на штани й забруднила їх.

— Це лин. Добрих півфунта буде, — сказав тато і насупився.

Знаю, він не дуже зрадів, що я перший упіймав рибину. Тато знову наживив мені черв'яка. Я закинув і знов у мене клюнуло. Цього разу підсік добре. На жаль, рибка була маленька — окунь.

— Спробуй здогадайся, чому вона у нього клює, - буркнув тато.

Його поплавець спокійнісінько плавав на воді.

Згодом у мене знову клюнуло. Я підсік, та, мабуть, зарані. Порожній гачок вискочив із води, пролетів повз татове вухо і вп'явся йому в куртку. Чудовий був гачок. В тканині він засів так міцно, що витягти його ми не змогли. Врешті-решт, нам довелося перерізати волосінь ножем. Гачок залишився в куртці назавжди.

Ледве встиг я закинути новий гачок із наживкою, як поплавець вмить потонув. Не гаючи часу, я смикнув, і на гачку затріпотіла рибина. Цього разу попався жирний окунь. Я