Люба Елен із Бріджсвіла - Ольга Рєпіна

— З неба, — серйозно відповіла та. — Їх посилає Бог. Тебе він послав бабусі, а мене — тобі.

— Може, ти й права, про це ніхто не знає, — задумливо сказала Велла. — А ти про це думаєш?

— Так, думаю, — відповіла Елен. — А ще я хотіла спитати: а Бог і Санта-Клаус — це одне й те саме?

— Ні!.. Звичайно, ні!

— А хто з них спостерігає за тим, як діти себе поводять, щоби вирішити: дарувати чи не дарувати їм подарунки до Різдва?

Мама Велла подумала і промовила:

— Мабуть, Санта-Клаус.

Елен, помовчавши трохи, продовжила:

— А чому ми його не бачимо?

— Ну, так вже влаштовано, що його ніхто не бачить. Ми ж — звичайні люди, — відповіла Велла.

Елен трохи пововтузилася під ковдрою, влаштовуючись зручніше, а потім продовжила:

— А я можу щось подарувати Санта-Клаусу? Мені його жаль, адже він нам завжди дарує подарунки, а йому — ніхто і ніколи.

— Це ти добре придумала, — відповіла мама Велла. — А що ж ти хочеш йому подарувати?

— Годинник, — прошепотіла вже сонна Елен. — Щоб він ніколи не запізнювався на Різдво.

— Однак ти маєш зробити його сама. Тоді це буде справжній подарунок для Санта-Клауса, — зауважила мама Велла.

Поцілувавши Елен, вона вийшла з дитячої. А Елен всю ніч снилося, як зрадіє Санта-Клаус подарунку, і який незвичайний подарунок отримає у відповідь сама.

Наступного ранку, на загальне здивування, Елен відмовилася йти із Джейн і Містером Мітсвудом до школи. Вона залишилася вдома і на самоті до самого обіду чимось займалася у своїй кімнаті.

Мама Велла декілька разів підходила до дверей, зазирала в кімнату і запитувала її:

— Елен, люба, ти не втомилася?

— Ні, мамо, — слідувала відповідь.

Нарешті плід її багатогодинної праці було продемонстровано місіс Мітсвуд і Веллі. Це був годинник, дбайливо намальований на шматку кольорового картону. До нього було прилаштовано дві стрілки.

— Прекрасний подарунок, — схвалила місіс Мітсвуд, роздивляючись зусібіч виріб внучки. — А як тобі вдалося вирізати рівне коло?

— А я взяла з буфету велике синє порцелянове блюдо і обвела його, — простодушно зізналася Елен.

Місіс Мітсвуд тільки розвела руками.

— Хіба ти не знаєш, що тобі не дозволяється брати посуд звідти? — спитала мама. — А якби ти розбила його? Адже бабуся так береже цей старовинний сервіз!

— Але ж я не розбила! — гаряче заперечила Елен.

— А якби розбила? — заперечила мама Велла.

— Добре, я більше не буду! — помовчавши трохи, додала Елен. — Матусю, а як ти гадаєш, тепер я можу попросити у Санта-Клауса подарунок для себе?

— Не знаю. Спробуй, — відповіла мама Велла. — А що б ти хотіла отримати від нього цього року?

— Ще не придумала, — ухилилася від відповіді Елен.

По обіді вона знову пішла у свою кімнату, заявивши, що хоче помалювати, та коли мама Велла за півгодини зазирнула в дитячу, Елен там не було.

— Дивно, де ж ця неспокійна особа? — промовила Велла, зачиняючи двері в кімнату.

Обшукавши увесь будинок і не знайшовши доньки, вона повернулася назад. Увійшовши в дитячу, раптом почула шепіт, що долинав з-за зсунутих штор.

— Дорогий Санта-Клаусе! — шепотіла Елен, не помічаючи матері. — Подаруй мені на Різдво ляльку із золотим волоссям!

При цьому вона виставляла у віконці рекламний проспект іграшок, відкритий на сторінці із золотоволосою красунею, і примовляла: «Тільки не помилися, любий Санта-Клаусе! Я хочу саме таку ляльку!»

Мама Велла вийшла з кімнати і спустилася на кухню, де місіс Мітсвуд мила посуд після обіду. За півгодини після їхньої бесіди місіс Мітсвуд вже швидко йшла до зупинки, щоби встигнути на черговий автобус у Портсмут, де вона розраховувала відвідати великий магазин іграшок. На обличчі місіс Мітсвуд сяяла посмішка.

Увечері, коли вся родина зібралася за чаєм, Елен знову демонструвала саморобний годинник, який вона мала намір подарувати Санта-Клаусу, і висловлювала гаряче бажання, щоб і святий її не забув.

— Хіба ти не знаєш, Елен, що Санта-Клаус не носить дітям подарунки. Їх купують батьки і підкладають дітям під подушку у різдвяну ніч. Мені мама давно про це розповіла, — раптом заявила Джейн.

На секунду всі дорослі завмерли, знаючи, як Елен вірить у казки і чарівну різдвяну ніч.

— Це неправда! Ти все вигадала! — вигукнула серйозно Елен, повернувшись до кузини. — Санта-Клаус є, і тільки він дарує дітям подарунки! Він прийде і принесе мені мій подарунок… І забере той годинник, який я зробила для нього.

І, голосно заплакавши, вона вибігла з кімнати. Містер Мітсвуд крякнув від розпачу, відклав газету і пішов услід за онукою, примовляючи по дорозі: «Впізнаю свою практичну племінницю! Відібрати у дитини очікування казки — це в її смаку і звичках!»

А мама Велла підійшла до Джейн, погладила її по голові й промовила:

— А якщо Санта-Клаус подарує тобі те, що бажаєш більше за все, ти повіриш, що він існує?

Джейн подивилася на неї знизу вгору і нерішуче відповіла:

— Не знаю… Мені мама завжди говорила, що чудес на світі не буває.

— А ти часто згадуєш маму? — запитала Велла.

Джейн ствердливо кивнула головою.

— Хотіла б до неї поїхати? — продовжувала допитуватися Велла.

Джейн знову кивнула і раптом заплакала:

— Мені у вас дуже добре, та якби ви знали, як я хочу до своєї мами!

— Ну не плач, — втішала її мама Велла. — Витри сльози і піди пограйся з іграшками.

Коли дівчинка вийшла з кімнати, місіс Мітсвуд сказала Веллі:

— Бідолашна дитина! Вона так сумує за Памеллою! Але я покладаю великі сподівання на лялькову колясочку з балдахіном. Я вибрала блакитну з рожевими квіточками. Ти