Люба Елен із Бріджсвіла - Ольга Рєпіна

— Ви, я чую, вже розставляєте меблі? — з посмішкою спитала вона і, поклавши руки на голови обох дівчаток, злегка повернула їх до себе. — Ну і як?… Виходить?

— Ще й як! — відповіла Елен. — А як ти думаєш, у кого краще? У мене чи у Джейн?

— Ну, мені подобаються і твої пропозиції, і пропозиції Джейн, — дипломатично відповіла мама Велла. — А як дійсно розставити меблі, краще за все розсудить бабуся. Ви ж відправляйтеся вмиватися і чистити зуби, адже давно пора спати.

За тиждень тітка Памелла поїхала з рідного Бріджсвіла, залишивши на піклування дядечка Ніка свою доньку. Її відсутність могла затягтися надовго, тому Мітсвуди вирішили прийняти Джейн у свою родину по-справжньому, а не на якийсь час. Вони любили дітей. Як двадцять років тому взяли до себе осиротілу Памеллу, так і тепер — швидко і назавжди прив’язалися до Джейн. Її постійно балували, купували нові сукні, туфлі і черевички, дарували фарби, альбоми і гаманці, тому Елен злегка ревнувала свою кузину, хоча і розуміла, що у Джейн ніколи не було нічого подібного в житті, а була лише красива і «дуже легковажна» мати. Так необережно висловилася при внучці місіс Мітсвуд. І Елен відразу ж поцікавилася, а чи можна зважити думки, і якщо не можна, то як визначити: легкі вони в людини чи важкі.

— Підростеш, то дізнаєшся, що розмір і вагу думок у всіх людей можна визначити за їхніми вчинками, — відповіла місіс Мітсвуд.

Зате тепер у Елен була справжня сестра! Дівчатка дуже подружилися і жодної хвилини не могли провести порізно: спали, їли, вчилися у капітана Бодібрука в школі юнг, гралися з Алексом і Семмі завжди разом. Щоправда іноді вони сварилися, але тут же мирилися.

Одного разу в дівчаток видався вільний день, і вони гралися у своїй кімнаті в ляльки, яких у Елен було дуже багато, однак найулюбленішою була стара ганчіркова лялька. Звали її Пет. Елен ніколи не засинала без Пет, всю ніч притискала її до себе, а вранці першими словами завжди були: «Де моя Пет, матусю?» Лялька втратила колір і мала досить пошарпаний вигляд, у неї були підшиті голова і руки, її декілька разів намагалися замінити іншою, новою і красивою, однак Елен щоразу так обурювалася і здіймала такий галас, що зрештою Пет дали спокій.

Отже Пет сиділа в дорогій іграшковій колясочці з мереживним балдахіном, а новим красуням-лялькам доводилося задовольнятися лише дерев’яними меблями. Джейн ніяк не влаштовувало таке ведення лялькового господарства, і тому вона спідтишка намагалася прибрати з колясочки Пет, а на її місце посадити більш достойну ляльку. Однак пильна Елен увесь час повертала Пет на колишнє почесне місце. Нарешті дівчатка посварилися.

— Це нечесно! — кричала розгнівана Джейн. — Ти увесь час саджаєш цю замазуру в колясочку, а я не можу покатати в ній свою Кітті.

— Я завжди катаю тільки Пет у цій колясочці, — заперечувала їй у відповідь обурена Елен.

Гледіс, яка до цього тихо лежала на килимі, поки дівчатка гралися, почала голосно гавкати, коли вони засперечалися. На їхні крики і гавкання собаки прибігли місіс Мітсвуд і мама Велла.

— Любі мої, що трапилося? — занепокоєно запитувала дівчаток місіс Мітсвуд. — Ви посварилися? Ну навіщо ж так кричати, коли будь-яку суперечку можна вирішити мирно!

— Замовкни, Гледіс! — прикрикнула мама Велла, виштовхавши за двері собаку, яка чинила опір, а потім продовжила:

— Так що ж тут трапилося? Чому велика війна почалася? Нам дадуть пояснення чи ні?

— Ми не поділили колясочку, мамо, — чесно зізналася Елен, відвернувши обличчя до стіни. — Пет — моя улюблена лялька, а Джейн вважає її замазурою!

Місіс Мітсвуд розуміючи перезирнулася з Веллою.

— Добре, дівчатка, — примирливо промовила вона. Наближаються Різдво і Новий Рік. Я радила б вам подумати, що б ви хотіли отримати в подарунок на свято і попрохати про це Санта-Клауса.

— Ми з бабусею йдемо, — додала мама Велла, — а ви будьте розумницями, помиріться і не сваріться.

І вони вийшли з кімнати. Однак після того, як дорослі пішли, гра у дівчаток не клеїлася. Джейн, закопиливши губу, сиділа на дивані, а Елен стояла поруч зі своїм столом і щось писала на аркуші паперу. Нарешті, побачивши, що Джейн дивиться на неї, а не на свої складені на колінах руки, Елен підійшла до неї і простягнула списаний аркуш. Крупними літерами на ньому було виведено цілу петицію: «ЯКЩО ТИ ЗІ МНОЮ ТАК ПАВОД. ТИМПАЧИ Я В МАЄМУ ДОМІ».

Посидівши з хвилину мовчки, мабуть, прагнучи прочитати текст і переварити його зміст, Джейн нарешті відповіла:

— Добре, Елен, я дружитиму з тобою!

Велла, яка спостерігала за ходом примирення через щілинку у нещільно причинених дверях, була дещо здивована таким поворотом справи. Та коли вона за півгодини побачила забутий на столі аркуш із карлючками Елен, то не могла стримати сміх. Показуючи послання доньки містеру і місіс Мітсвуд, Велла говорила їм:

— Знаєте, наша Елен мене багато чому вчить. Наприклад, сьогодні я зрозуміла, що ультиматуми не такі вже й погані.

— Треба купити для Джейн таку ж колясочку на Різдво, — сказала місіс Мітсвуд. — Не варто їм сваритися через дрібниці.

— А що бажає отримати в подарунок наша Елен? — запитав, відкладаючи газету, містер Мітсвуд.

— Ось цього ми й не знаємо! — відповіла Велла.

Увечері, коли вона прийшла побажати «доброї ночі» дівчаткам, Елен попрохала:

— Матусю, посидь, будь ласка, поруч зі мною.

— Добре, — відповіла Велла, присівши на краєчок дивану і обережно взявши долоньку Елен у свою.

Так вони мовчали якийсь час, поки не почулося рівномірне сопіння Джейн.

— Матусю, а я знаю, звідки у дорослих беруться діти, — раптом промовила Елен.