Люба Елен із Бріджсвіла - Ольга Рєпіна

— А знаєте що, — сказала Елен, — я збагнула, чому наша Гледіс така непередбачувана. Це у неї, напевне, стрес. А від нього, дідусь каже, завжди їсти хочеться. А коли їсти хочеться, то зовсім неважливо, хто твій сусіда по мисці.

— А ти, вочевидь, також перенервувала, — посміхаючись, сказала мама Велла. — Тому тебе також треба терміново погодувати!

— Так, матусю. Ти знаєш, я так перенервувала, що з’їм усе, що ти мені даси! Навіть вередувати не буду! — зі страдницьким виглядом відповіла хитра Елен.

Місіс Мітсвуд виразно подивилася на Веллу, взяла кошик із заготовленою провізією, і помічник капітана містер Бірроу провів їх у кают-компанію. Це була доволі велика кімната з круглим полірованим столом посередині. У кутку стояв шкіряний диван, а навколо столу — міцні стільці. На стінах висіли невеликі гарні картини, написані олійними фарбами. З великих вікон відкривався вигляд на палубу і море. Місіс Мітсвуд розстелила на столі вишиту серветочку і стала виймати з кошика згортки із сандвічами, а потім — термос із чаєм і чашки. Елен вертіла головою навсібіч, роздивляючись обстановку кают-компанії. Раптом вона схопилася і підбігла до однієї з картин, що висіла над диваном.

— Бабусю! — закричала вона. — Дивись, це ж мамина картина! Пам’ятаєш, вона продала її минулого року. Бачиш, її ініціали в куточку — ВП — Велла Порксайд.

— Так, дійсно, це робота Велли, — сказала місіс Мітсвуд, стоячи за спиною Елен і уважно роздивляючись картину доньки на стіні. — Піді, скажи їй про це.

Елен не примусила себе просити двічі й кулею вилетіла на палубу, ледь не збивши при цьому кока, який ніс у кают-компанію цілу тацю фруктів.

— Мамо, там твоя картина висить на стіні! — закричала, захлинаючись від захвату, Елен.

Всі здивовано перезирнулися і поспішили в кают-компанію, де біля картини своє доньки на них чекала усміхнена місіс Мітсвуд.

— Так, це моя робота, — сказала Велла, на секунду глянувши у вказаному Елен напрямку. — Але як вона потрапила до вас, капітане? Адже я здала її у крамницю сувенірів у Портсмуті.

— А я її саме там і купив, — відповів капітан Бодібрук.

Вибачившись, він на хвилину вийшов і повернувся з кипою якихось документів. Витяг один і подав Веллі.

— Це чек, — сказав він. — Я по-старому педантичний і зберігаю всі документи досить довго.

— Але ж ви купили картину утричі дорожче тієї суми, за яку я її продала у крамницю! — здивувалася Велла, глянувши на простягнутий чек.

— Скажи спасибі, що не вдесятеро! — утішив доньку містер Мітсвуд.

— Розбійники! — тільки й промовив Симон. — Користуються тим, що Велла не в силах відкрити свій власний салон!

Всі промовчали.

— А я пропоную ось що! — несподівано втрутився мсьє Жіль. — Я пропоную вам стіни свого цирку. Зробіть пересувну виставку ваших робіт! Навіщо такі продавці? Ви можете обвішати своїми картинами всі стіни в фойє, адже нас відвідують сотні людей!

— Я думаю, варто спробувати, — зауважив містер Мітсвуд, повернувшись до Велли.

— Це буде чудово! — додала місіс Мітсвуд. — Знаєте, я не думала, що це червоне авто принесе стільки змін у наш дім. І, чесно кажучи, я хвилююся! Чи будуть вони гарними, ці зміни?

Тут вона мимоволі подивилася на мсьє Жіля, якого, напевне, вважала носієм цих змін.

— Не хвилюйтеся, мем, — сказав мсьє Жіль навдивовижу серйозним голосом. — Я гадаю, що все буде добре.

Незабаром не тільки Елен, а й всі інші весело перекушували за полірованим столом у кают-компанії. Кок Джим Сміт постарався на славу. До таці з фруктами додалися пудинг, пиріжки, кава, сандвічі й чудовий оксамитно-рожевий кавун, майстерно розрізаний коком і розкладений на блюді у вигляді фантастичної квітки.

За загальними розмовами дорослі злегка забули про Елен, перед якою й стояв цей апетитний кавун. А вона, захопившись невимовним відчуттям солодкої маси в роті, їла одну за одною кавунові скибки, поки на блюді не залишилося лише декілька шматків.

— Хіба ти не помітила, що з’їла увесь кавун? — запитала місіс Мітсвуд.

— А хіба увесь, бабуню? — наївно здивувалася Елен. — Лишилося ще два кусники.

— Ай-яй, доню, — почав докоряти Елен тато Симон. — Як же ти не подумала про інших?

— Я, тату, задумалася і зовсім не помітила, що стільки з’їла, — відповіла Елен.

— Про що ж таке важливе ти думала? — спитала мама Велла.

— Я думала про те, що кавунові зернятка б’ються поміж собою, щоби першими потрапити в кавун, і для цього стають у косий стрій. Ось, подивіться, — додала Елен і, взявши шматок кавуна, почала проводити виделкою видимі тільки їй дугоподібні лінії у червоній м’якоті. — А ще якось мені цілий день здавалося, що з моїх картин зараз зістрибнуть три собаки і побіжать наввипередки.

— А що, на картинках були намальовані собаки? — з цікавістю запитав капітан Бодібрук.

— Ні, чому собаки? — здивувалася Елен. — Це були розмиті пейзажі.

— Ну й уява у тебе, дорогенька, — сказав, сміючись, містер Мітсвуд. — За неї, так і бути, ми пробачаємо тобі з’їдений кавун.

— Тим паче, — додав капітан, — що ми попросимо кока розрізати ще один, такий же.

…Після ситного ланчу всі висипали на палубу, щоби помилуватися красотами узбережжя: на крутий берег з одного боку палуби і на синє море у білих баранцях води — з іншого. Красуня-яхта швидко неслася вперед, а хвилі кидали тисячі лискучих бризок у щасливі обличчя наших мандрівників. Елен була у захваті.

Декілька годин по тому яхта підійшла до невеликої пристані. Замість пустинного берега виднілися якісь будови і труби заводів. У воді плавали недопалки, жирні масляні плями і обривки паперів.

Тато Симон і мсьє Жіль стояли напоготові зі своїми сумками, чекаючи, коли матроси спустять на воду шлюпку. Елен і Велла не приховували свого засмучення у зв’язку з від’їздом