Як і чому - Редьярд Джозеф Кіплінг

— Я зараз їм смачний горіх. Коли ти хочеш, я віддам тобі оці ножиці, дуже гострі й дуже міцні, отож і ти, і твої діти зможете лущити й цілими днями їсти кокосові горіхи, як тільки вийдете з моря на сушу. Цими ж ножицями ви зможете викопати собі Пусат Тасек, коли поблизу не знайдеться підходящого каменя чи ямки. А коли земля буде надто тверда, оці ножиці допоможуть вам здертись на будь-яке дерево.

І Пау Амма сказав:

— Гаразд, але я ще й досі не вирішив, бо поки я отакий м’який, ваші подарунки мені не допоможуть. Поверни мені панцир, о Чарівниче, і я гратимусь у твою гру.

І Чарівник сказав:

— Я поверну тобі панцир, Пау Амма, та тільки на одинадцять місяців у році. А на дванадцятий місяць кожного року він м’якшатиме знову, щоб нагадати тобі і твоїм дітям, як я вмію чарувати, і щоб ти не забував про скромність, Пау Амма. Бо коли ти зможеш бігати і під водою, і по землі, ти, чого доброго, станеш надто зарозумілий. А коли ти зможеш і лазити по деревах, і лущити горіхи, і копати ямки своїми ножицями, ти, чого доброго, станеш надто зажерливий, Пау Амма.

І Пау Амма подумав трохи і сказав:

— Отепер я вирішив. Я приймаю ваші подарунки.

Тоді Чарівник поворухнув своєю правою рукою— всіма п’ятьма пальцями правої руки, і раптом — уяви собі, моє серденько! — Пау Амма почав меншати, меншати, меншати і став звичайним маленьким зеленкуватим крабом, що плив біля човна і кричав тоненьким голоском:

— Дайте мені ножиці!

І дівчинка вихопила його з води, посадовила собі на маленьку смагляву долоню, а потім поклала на дно човна і віддала йому свої ножиці. І Краб затиснув їх у куценьких ніжках, а тоді взявся ними вимахувати та все клацав, клацав і клацав, примовляючи:

— Я можу лущити горіхи! Я можу розколювати черепашки! Я можу копати ямки! Я можу лазити по деревах! Я можу дихати й на суші! Я можу знайти собі безпечний Пусат Тасек під кожним камінцем! От не знав, що я такий могутній! Кун? Добре?

— Паях кун! Дуже добре! — сказав Чарівник, засміявся та й відпустив Краба.

І маленький Пау Амма через борт човна кинувся у воду, і був він тепер такий крихітний, що легко міг сховатися у затінку сухого листка на землі чи під порожньою черепашкою на дні морському.

— Добре зроблено? — спитав Чарівник.

— Авжеж, — відповів Чоловік. — Тільки тепер нам треба повертатися в Перак, а гребти буде нелегко. От коли б ми підождали, поки Пау Амма пірне в Пусат Тасек, вода сама донесла б нас додому.

— Ти дуже лінивий, — сказав Чарівник. — І діти твої теж будуть ліниві. Вони будуть найліниві-ші в усьому світі.

І він підніс пальця до Місяця і сказав:

— Гей, Рибалко! Тут є один Чоловік, якому ліньки веслувати. Дотягни його човна додому своєю сіттю, Рибалко!

— Е, ні! — сказав Чоловік. — Якщо вже мені судилося бути лінивим до кінця життя, то нехай

Море двічі на добу працює на мене. Тоді мені не доведеться веслувати.

І Чарівник засміявся і сказав:

— Паях кун!

І Місячний Пацюк перестав гризти рибалчину сіть, і Рибалка опустив її до самого моря і потяг його води повз острів Бінтанг, повз Сінгапур, повз Малакку, і повз Селангор, і зрештою човен шугнув у гирло річки Перак.

— Кун? — спитав Місячний Рибалка.

— Паях кун! — відповів Чарівник. — Віднині не забувай двічі удень і двічі вночі тягти Море, щоб оцьому лінивому Чоловікові не треба було веслувати. Та гляди, не дуже старайся, бо й тобі перепаде, як Пау Аммі.

І після цього всі розійшлися по домівках і полягали спати.

А тепер слухай уважно, моє серденько!

Від того самого дня і понині Місяць не перестає штовхати море туди й сюди, і цей рух моря ми звемо припливами та відпливами. Іноді Рибалка перестарається і так підніме воду, що починається розлив. Іноді ж він її не досить піднімає, і тоді вода стоїть низько. Але найчастіше він все-таки працює справно через те, що боїться Найстаршого Чарівника.

А Пау Амма?

Коли ти підеш на берег моря, моє серденько, то неодмінно побачиш, як його діти копають собі маленькі Пусат Тасеки під кожним камінцем, під кожним жмутиком водоростей на піщаній відмілині. Ти побачиш, як вони розмахують своїми маленькими ножицями. А в деяких країнах краби справді живуть і на суші, і здираються на високі пальмові дерева, і їдять кокосові горіхи, як їм обіцяла маленька дівчинка, донечка отого Чоловіка.

Але один раз на рік з усіх крабів спадає твердий панцир, і вони стають м’які-м'які, і тоді вони згадують про могутність отого Чарівника. Та хоч бй як там було, не слід нищити маленьких крабів тільки за те, що ще до давніх-прадавніх часів старий Пау Амма показав себе невихованим крабом.

І запам’ятай: діти старого Пау Амми страшенно не люблять, коли їх витягають з маленьких Пусат Тасетів і приносять додому в скляних баночках. Ось чому вони намагаються ущипнути своїми ножи-цями-клешнями кожного, хто їх ловить. І по заслузі — хай не чіпає!

Як від Англії почнеш,

То й до місця допливеш,

Аж туди, де Пау Амма

Жив на дні морському в ямі,

Де він Пусат Тасек мав,

Звідки море він гойдав.

Тож рушай скоріше в путь.

Курс на П. твій, не забудь!

На шляху твоїм затока

І бурхлива, і глибока,

Б. — затока — омиває

Ф. країну, І. країну.

Далі шлях твій пролягає

Крізь протоку Г., мій сину.

Ти — моряк, стоїш на варті,

Прокладаєш курс по карті.

Сміливіш на схід мандруй,

Та за назвами слідкуй!

Що це значить — море С.?

В нім два острови на С.,

Ще три острови на К.,

З нього шлях іде в С. к.,

В море Ч. С. к. тече…

Скрізь тут сонечко пече,

Й душно навіть ранком раннім

І в морях, і в океані.

В океані! Та в якому?

Це узнати слід самому.

Ось по ньому погуляєш,

То чимало знань придбаєш

І нарешті відшукаєш

Те, чого ти ще не знаєш.

Добре треба попотіти,

Щоб цей віршик зрозуміти!

А якщо тобі все ж таки кортить його зрозуміти, то негайно візьми в руки Географічний атлас — цю найцікавішу з усіх книжок з найчарівнішими в світі малюнками, — розгорни в ньому карту світу і, починаючи від Англії, простеж уважно за всіма географічними назвами (в тому числі й за тими, початкові