Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

Андрійко веслує ще півгодини, пересилюючи перші прояви втоми. Тільки тепер острів починає збільшуватись. Але така праця викликає чудовий апетит: хлопцеві хочеться їсти. Дурний, треба було взяти у Агнешки кілька скибок хліба. Але на острові, кажуть, завжди багато екскурсантів. Не відмовляться ж йому допомогти.

Острів наближався. Вже видно було сивувату раму очерету. Над ним виступили теж сиві і світло-зелені круглі верби. Ще вище росли тополі, сосни, ще щось темне, кругле.

Все це підбадьорило Андрійка. Вітер безперервно підштовхував байдарку, весло допомагало йому. І коли хлопець знову оглянувся, дерева Гожиялок уже зникли, злилися з лінією лісів на горизонті, яка здавалася ще темнішою на фоні блідого неба.

Проте острів був уже близько. Андрійко плив Повз і зарості очерету. Шукав очима паруси, щогли, вогнища, щоб таким чином потрапити в місцевий порт. Нічого схожого не було видно. Може, причалюють з півночі, з боку протоки між островами?

Очерет розступився, і Андрійко, побачивши берег, повернув туди. Тепер вітер зносив човен убік; хвиля кілька разів досить сильно підкинула байдарку.

Андрійко причалив до берега. Тут була якась піщана мілина. Хлопець з полегшенням випростався. Тільки тепер він відчув втому.

На острові було тепліше, ніж на озері, але раптом плечі хлопця вкрилися гусячою шкірою. «Це, очевидно, від сонця!» подумав Андрійко.

А потім всі думки і враження зникли. Залишилось одне: острів! Про що насамперед подумав Колумб, ступивши на невідому землю?

Андрійко дивився на галявину. Він був такий схвильований, що бачив тільки зелень, кучеряві кущі навколо і не помічав чорнуватих опіків після вогнищ, брудних шматків паперу, іржавих консервних коробок, побитих пляшок, шкаралупи від яєць — словом, слідів варварського перебування людей.

Потім Андрійко пішов вперед. Він подумав: «Може, витягнути байдарку на берег?» Але пригадав, що поставив її на мілкому місці. Зрештою, тут припливів не буде…

А потім він уже тільки дивився, йшов і дивився. Десять років його душа жадала Великої Пригоди. І ось тепер його мрія ставала дійсністю. Це приголомшувало хлопця.

Острів був невеликий, але наче створений для того, щоб викликати саме такі почуття. Він мав усі необхідні елементи справжнього острова.

Галявина. З обох боків її — непролазні джунглі верболозу. Навпроти — горбочок. Невеликий, відповідно до розміру острова, а саме — п'ятиметровий.

Андрійко заліз на нього, розраховуючи, що огляне звідси весь острів, але дерева були надто густі, і східної половини острова не видно було.

Зате хлопець побачив сусідній острів, відокремлений двохсотметровою протокою.

Обидва острови були оточені не кораловими рифами, а заростями густого очерету. За своєю формою очерет і рифи не схожі, але їх функції можна порівняти: вони однаково перешкоджають висадитись на берег.

Андрійко, наскільки це було можливо, оглянув північне узбережжя свого — як він уже називав його в думці — острова. Заток, де можна було б причалити, тут не було. Саме тут найгустіше розрісся очерет. Не видно жодного човна, жодного парусника, байдарки, вогнища. Може, це й краще. Не буде зайвих свідків.

Андрійко ще раз подивився на далекий горизонт, туди, звідки він прибув. Навіть запишався: такий шлях пройшов сам, без допомоги.

Потім глянув на небо. Воно було білувате. Тільки тепер хлопця вразив неприємний, хворобливий відтінок цього кольору. Андрійко догадався: то хмари.

Погода міняється? Е, коли це ще буде! Хмарки такі далекі, маленькі! Він встигне десять разів повернутися, перш ніж вони перетворяться в справжні хмари.

І Андрійко вирішив тут же ознайомитися з островом.

Він подивився вниз. Горбок обривався тут досить круто. Вздовж берега лежали купи старого очерету. («Узбережжя Зотлілого Очерету», в думці назвав Андрійко). Потім хлопець розгорнув карту і став навколішки. Червоний хрестик був нарисований праворуч від горбочка, позначеного на карті овальною лінією. Отже, таємничий скарб треба шукати на східному схилі.

Він склав карту. Східний схил горба був пологий. Там виднілися якісь ями, порослі бур'яном. Можна подумати, що то руїни замка ацтеків або інків. Десь тут скарби казкового Ельдорадо!

Тоді навіть і кропива, якої тут сила, може бути справжніми джунглями.

Андрійко знайшов палицю і почав рубати кропиву. Оглянув одну яму. Там нічого не було. Друга — глибиною з півметра, теж виявилась порожньою. Хлопець спустився вниз. Ще кілька ям. Тут було гірше, бо замість кропиви повиростала ожина. Її палицею не вирубаєш. Хлопець зірвав одну ягоду і тут же виплюнув: вона була страшенно кисла, тверда.

Безперервно шумів очерет. Вітер дужчав. Треба повертатись. Але все-таки він оглянув усі ями. Ніде й сліду чогось таємничого, якихось підземних ходів, хоча б каміння, цегли, руїн, старовинних будівель.

Що ж робити, — мабуть, цей хрестик нічого не означає. Хлопець вирішив заглянути ще на другий острівець. Можна й не висаджуватися там, тільки зблизька подивитися. Коли є така нагода…

Андрійко ступив крок і зупинився. Жахлива судорога звела йому обличчя. І тільки тому він не крикнув, а застогнав крізь зуби.

Голуба байдарка зникла!

За якусь секунду Андрійко опам'ятався і глянув ліворуч. Байдарка була на воді, її гойдали хвилі і досить швидко підганяв вітерець.

Андрійко поклав карту і кинувся у воду. Намагався бігти, але вода гальмувала, стримувала. Дно грузьке, під ногами гострі мушлі.

Води спочатку було до колін, потім — до пояса, тепер вона доходить до грудей. Байдарка вже близько, метрів за десять. Ще крок. Хвилі, набігаючи, б'ють його з розгону в плечі, бризки захльостують очі… Ще крок… Далі вже не можна.

Треба захищатися, щоб самого не затягнуло на глибину. Хвилі біжать, досягають шиї. Андрійко намагається відступити, але нога не дістає дна. «Тону!» щось кричить у грудях. Він обертається до острова, щосили махає ногами. Нарешті!..

Андрійко йде назад, потім обертається. Байдарка вже пропливла метрів сто, може й