Рухаючись по лезу. Книга 2 - Мара Найт

Таксі мчало вулицями Чикаго, і Роуз відчувала, як вуличні ліхтарі мелькають повз, освітлюючи її обличчя в темряві. Вона не могла позбутися думок про все, що сталося за останні години. В її голові перепліталися відчуття тривоги, страху і рішучості.

«Що якщо Рікардо дійсно в небезпеці?» — думала вона. Їй не здавалося, що він міг би бути в чомусь винен, але його загадкова поведінка останнім часом ставала все більш підозрілою. Вона мала знати правду.

Поки таксі рухалося, вона перевірила телефон ще раз, сподіваючись, що Рікардо передзвонить. Але знову тиша.

— Чорт, чому ти не відповідаєш? — прошепотіла вона сама собі.

Наближаючись до вказаної адреси, таксі пригальмувало. Будинок Сальваторе виглядав як фортеця. Велика брама, висока огорожа, і кілька камер спостереження, що стежили за кожним рухом на території.

Коли таксі зупинилося, Роуз відчула, як її серце стискається від напруги. Вона заплатила водієві і вийшла з автомобіля, намагаючись тримати спокій. Вона була готова до всього — її місія була ясною: знайти Рікардо і дізнатися, що відбувається, навіть якщо це означало йти проти всієї мафії, що оточувала цей будинок.

Зробивши кілька кроків до воріт, вона зупинилася, приготувавшись до того, щоб подолати всі перешкоди.

Роуз обережно підійшла до високої брами, її кроки були впевненими, але злегка пригальмованими через темряву, що огортала все навколо. Вона знала, що кожен рух може бути помічений, і тому залишалася настороженою. Кілька камер спостереження повільно поверталися в її бік, і це змушувало її відчувати, що за кожним її кроком спостерігають.

Вона не могла просто увійти через головний вхід — це було занадто очевидно. Роуз обвела територію навколо, шукаючи можливість потрапити на подвір’я менш помітно. В її голові вже була схема дій. Її досвід патологоанатома допомагав їй в таких ситуаціях — спостережливість і вміння знаходити вихід з будь-якої ситуації були її головними перевагами.

Врешті-решт вона знайшла невелику бокову стіну, де камери не могли зафіксувати її переміщення. Легко перелізши через неї, вона потрапила на територію. Серце в Роуз прискорилося, коли вона зрозуміла, що тепер вона безпосередньо на території Сальваторе.

Перед нею постала велика будівля з вікнами, що слабо світилися, і кілька темних силуетів, які могли бути охоронцями. Вона затримала подих і обережно почала рухатися до задньої частини будинку, де, за її розрахунками, могли бути входи для обслуговуючого персоналу або менш охоронювані ділянки.

Десь всередині вона відчувала, що часу на роздуми більше немає. Рікардо був де-то всередині, і вона мусила дістатися до нього, поки ще є шанс.

Роуз зупинилася на мить, відчула, як її серце стискається від несподіваного звуку. Вистріли. Кілька різких пострілів прорізали нічну тишу, змушуючи її серце битися швидше. Вона швидко оцінила ситуацію — це було занадто близько, і їй потрібно було діяти.

Шум вистрілів прозвучав з того боку будинку, де знаходилася охорона. Це міг бути знак того, що щось пішло не так, або навіть, що Рікардо в небезпеці. Вона стиснула кулаки і почала рухатися в бік джерела звуку, прокладаючи собі шлях через темні кути та закутки.

Її кроки були швидкими і тихими, вона знала, що не можна допустити помилки. Відстань між нею та пострілами ставала все коротшою. Вона припустила, що це могли бути не випадкові стрілянини. Чи могли це бути люди Сальваторе, чи, можливо, хтось із конкурентів, хто намагався дістатися до нього?

Ще один постріл — цього разу він звучав ближче, і Роуз відчула, як нервова напруга зростає. Вона зупинилася на мить, сховала своє тіло у темряві, і, прислухавшись, спробувала зрозуміти, чи є які-небудь інші звуки, які могли б свідчити про рухи всередині або зовні.

Тоді вона знову рушила вперед, зосереджена та готова до будь-якого повороту подій. Часу на роздуми вже не було.

Роуз бачила, як все розгортається перед її очима — стрілянина, хаос, охоронці, що відбиваються від нападників. Вона розуміла, що перебувати в тіні більше не має сенсу, і вирішила діяти, щоб зберегти не тільки свою безпеку, але й можливість захистити Рікардо та інших, хто був поблизу.

Не вагаючись, вона витягнула свій пістолет, який завжди носила при собі. Пальці відчули холод металу, коли вона прицілилася на ворога, який знову наближався до вікна будинку. Спершу вона подумала, що це хтось із охорони, але погляд на ціль підказав інше — це був чоловік, котрий явно мав намір завдати шкоди. Вона швидко зробила крок вперед і побачила ще одного, хто вказував зброю на вікно.

Але раптом, серед шуму та плутанини, вона побачила добре знайоме обличчя — це був батько Рікардо. Чоловік, який здавався абсолютно спокійним, майже без емоцій, стояв на порозі, прицілюючись до вікна, де, ймовірно, вже чекав на свою жертву.

Роуз миттєво усвідомила, що це не просто випадковий момент. Якщо він стоїть в тому місці, значить, він не просто спостерігає, а бере участь у всьому цьому. У її очах спалахнула рішучість, і вона вирішила не чекати більше.

Вистріл, як грім, пролунав у темряві ночі, коли Роуз, не вагаючись, націлилася та вистрілила у бік нападника. Його тіло скривилося, і він впав на землю, знеструмлений. Останній подих і тиша настали одразу, як постріл відгомонів у навколишньому повітрі.

Серце Роуз билося швидко, але вона не могла дозволити собі зупинитися. Вона миттєво приготувалася до наступних дій, готова до всього.

Лоренцо стояв перед Роуз, спокійно дивлячись на неї, коли до нього швидким кроком підійшла його дружина Ізабелла. Вона була елегантною, з виразними рисами обличчя, але у її очах можна було помітити сліди тривоги. Вона нервово оглядала навколо, наче все ще була в напрузі від подій, що нещодавно сталися.

Ізабелла зупинилася поруч з чоловіком і глянула на Роуз, а потім на Лоренцо, ніби запитуючи, що сталося. Лоренцо помітив її погляд, повернувся до Роуз і зробив легкий уклін.

— Дякую, що врятувала мене, — його слова були стриманими, але в них звучала вдячність, яку він не приховував. Його голос був спокійним, але в ньому було багато сили.

Ізабелла кивнула головою, все ще уважно спостерігаючи за Роуз. Її погляд був уважним, а по всьому її вигляду видно, що вона була приємно здивована, як швидко Роуз вжилася в ситуацію.

— Ви не уявляєте, як ми вдячні, — додала Ізабелла, злегка посміхаючись. Її голос був м’яким і жіночним, але в ньому також був присутній невеликий натяк на тривогу, що не минула навіть після того, як ситуація вщухла.

Роуз злегка нахилила голову, не очікуючи таких слів вдячності від людей, з якими вона щойно опинилася в складній ситуації.

— Не варто, на моєму місці всі так зробили б, мабуть, — відповіла Роуз, намагаючись зберегти спокій у своїх словах, хоча і відчувала, що це не остання зустріч з цією родиною. Вона знала, що Лоренцо та його дружина мають величезний вплив, і тепер їй потрібно було визначити, яку роль вона буде відігравати в їхньому світі.