Рухаючись по лезу. Книга 2 - Мара Найт

Роуз залишила диктофон на столі, зберігаючи спокійний вираз обличчя. Але всередині її почали вирувати емоції. Це повідомлення змусило її почати розмірковувати над тим, як багато людей насправді спостерігають за нею. Хто цей чоловік? І чому він так точно знає про її зв'язки з Рікардо і Картнером?

Вона повернулася до патологоанатома, який не зреагував на її внутрішній стан. Він все ще працював з тілом, розміщуючи останні інструменти.

— Що ще ти можеш сказати про цього чоловіка? — запитала Роуз, намагаючись звучати як завжди холодно і професійно.

Патологоанатом обернувся, злегка нахмурившись.

— Скажу тільки те, що його смерть може мати певний зв'язок з іншим тілом, яке ми знайшли недавно, — він не став вдаватися в подробиці. — Однак це все ще потребує більш глибокого розслідування.

Роуз кивнула і вирішила, що потрібно повернутися до розслідування. Вона ще раз поглянула на тіло, не даючи емоціям взяти верх. Але всередині її мозок вже працював над можливими варіантами того, що стоїть за цією загадковою людиною, яка все більше і більше нагадувала їй загрозу.

Зібравши всю свою рішучість і холоднокровність, Роуз вирушила до виходу з моргу, не даючи собі дозволу відволікатися на нові думки. Вона знала, що їй потрібно діяти швидко, бо кожен наступний крок, кожне розслідування ставало дедалі більш небезпечним.

Роуз повернулася додому, намагаючись не розбудити нікого. Вона швидко зачинила за собою двері та пішла прямо у ванну. Гаряча вода стікала по її тілу, допомагаючи змити напругу, що накопичилася після візиту в морг. Але навіть під струменями води її думки були зайняті голосом з диктофона.

Витершись рушником, вона швидко переодяглася: білосніжний костюм сидів ідеально, надаючи їй елегантного, але водночас владного вигляду. Волосся вона залишила розпущеним, лише злегка розчесавши його пальцями. Накинувши куртку, вона ковзнула поглядом по кімнаті. Всі спали.

Безшумно взявши телефон, вона викликала таксі. Вийшла з будинку так тихо, ніби була привидом.

Коли автомобіль під’їхав, вона швидко сіла в нього й, не гаючи часу, назвала адресу офісу. Водій навіть не став розпитувати, чому така молода дівчина їде на роботу серед ночі.

Дорога зайняла не більше п’ятнадцяти хвилин. Вийшовши з таксі, вона вдихнула прохолодне нічне повітря, що трохи освіжило її розум.

Біля входу в будівлю стояли двоє охоронців. Один з них лише кивнув, упізнавши її.

— Міс Рейд, не думали взяти вихідний? — запитав другий охоронець, трохи здивовано зиркнувши на неї.

— Робота не чекає, — відповіла вона спокійно й без затримок пішла всередину.

Коридори офісу були майже порожні. Вона любила цю нічну тишу — у такі моменти думки складалися в чітку картину.

Пройшовши знайомий маршрут, вона відчинила двері свого кабінету. Легка напруга спала, коли вона опинилася в своєму просторі.

Закривши двері, Роуз скинула куртку, повісивши її на спинку стільця, і включила ноутбук. На неї чекала довга ніч.