Рухаючись по лезу. Книга 2 - Мара Найт

Роуз швидко вийшла з таксі та підійшла до входу в морг. Охоронець на посту, побачивши її, відразу зупинив її.

— Ви не можете пройти, міс. — він голосно прокричав, зупиняючи її, — є настанови.

Роуз не стала зволікати. Вона витягнула з кишені пропуск, показала його охоронцю та промовила:

— Я маю доступ до цього приміщення. У мене є справи, що потрібно терміново розслідувати.

Охоронець, уважно подивившись на документ, знизав плечима та, хоча і невдоволено, дозволив їй пройти.

— Дякую, — лаконічно сказала Роуз, не затримуючись.

Вона пройшла через коридори моргу і звернула на місце, де раніше працював патологоанатом.

— Джонсон, де патологоанатом? — запитала вона, звертаючись до свого напарника, який стояв поруч.

— Проблема в тому, що він мав іти додому, — відповів Джонсон з напруженим виразом обличчя. — Але перед тим, як вийти, він зміг викликати поліцію. Вже пізніше, його атакували, і, схоже, застосували електрошокер. Зараз він у лікарні.

Роуз відчула, як її серце почало битися швидше. Це вже було більше, ніж просто вбивства. Їй стало зрозуміло — вони наближаються до чогось великого, і хтось явно не хоче, щоб вони дізналися правду.

— Це означає, що вони хочуть, аби ми нічого не знайшли, — пробурмотіла вона. Її погляд став рішучим. — Я не дозволю їм цього зробити.

Джонсон лише кивнув. Вони обидва відчували, що їм потрібно діяти швидко, поки не стало занадто пізно.

Роуз сиділа в машині Джонсона разом з ним і Картнером. Джонсон уважно слухав запис, який вона щойно включила. Запис був ясний і точний, кожне слово пробивалося через її нерви, нагадуючи про те, що цей злочинець, хто б він не був, не тільки вбивав, а й намагався маніпулювати нею.

— Ну привіт, Роуз Рейд... — голос на записі почав говорити, — Я знаю, що ти це почуєш, бо знаю, що ти розумна, спостерігаючи за тобою...

Запис тривав, і Роуз спостерігала за реакцією Джонсона та Картнера. Вона відчула, як атмосфера в машині ставала ще напруженішою, коли той голос згадував про Рікардо, Картнера і навіть її домашній одяг. Її серце билося швидше від кожного слова, бо все це вказувало на те, що вбивця був набагато ближче, ніж вони могли б подумати.

— Справжній психопат, — промовив Джонсон, коли запис завершився. Він одразу передав запис поліції для аналізу голосу, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, хоч одну деталь, яка могла б допомогти розкрити це.

— Це не просто звичайний вбивця, — додав Джонсон, нахмурившись. — Він грає з нами.

Роуз мовчала, її погляд був зосереджений. Картнер повернувся до неї і запитав з незадоволенням:

— Як ти можеш бути такою спокійною, Роуз? Цей психопат намагається тебе зламати!

Роуз повільно повернула голову до нього. Вона хотіла щось сказати, але, зрозумівши, що їй важко буде пояснити свої емоції, просто закрила рот і повернулася до вікна. Її розум був заповнений лише думками про нові факти і те, що буде далі. Вона була втомлена, але була занадто вмотивована, щоб здатися.

Раптом її телефон задзвонив. Вона подивилася на екран — невідомий номер. На годиннику була вже четверта година ранку. Вона не спала всю ніч: спочатку була в морзі, потім в офісі, і зараз знову повернулася в морг. Вона потребувала відпочинку, але змусила себе відповісти.

— Алло? — голос Роуз був виснаженим.

— Привіт, Роуз, — почувся знайомий голос Рікардо. Від його голосу в Роуз знову прокинулася впевненість, але разом з тим і роздратування від того, що він телефонує в такий час.

Вона тримала телефон до вуха, відчуваючи, як її сила волі тримається на межі, а потреба відпочити давала себе знати в кожному її русі.

— Рікардо, що трапилося? — запитала вона, намагаючись залишатися спокійною.

Рікардо відповів, і вона почула в його голосі щось, що змусило її насторожитись. Це було важливо, вона розуміла це, але на цей момент ще не знала, до чого це все приведе.

— Роуз, — голос Рікардо був спокійним, але в ньому відчувалася тривога. — Я тільки що отримав інформацію. Ти повинна бути обережною. Я дізнався, що твоя справа стала привертати увагу не тільки мафії, але й когось значно більшого. Ти вже вплуталася у щось, що може поставити під загрозу не лише твою безпеку, а й тих, кого ти любиш.

Роуз відчула, як всередині все завмерло. Вона ще не розуміла всіх масштабів того, в що втягнулася, але слова Рікардо відчувалися, як удар. Вона мимоволі подивилася на Картнера та Джонсона, які сиділи тихо, спостерігаючи за її реакцією.

— Я не можу пояснити більше, — продовжив Рікардо, — але на твоєму місці я б тримався подалі від деяких людей. І ще... залишайся в безпеці, Роуз.

Її серце почало битися швидше. Вона мовчала кілька секунд, слухаючи лише тишу в телефоні. Потім зрозуміла, що йому не можна довіряти все. Вона була в грі, і з кожним новим кроком ситуація ставала складнішою.

— Я буду обережна, Рікардо, — сказала вона, стискаючи телефон у руці. — Але якщо ти хочеш, щоб я залишилася в безпеці, ти знаєш, що ти теж не маєш права мене залишати без підтримки.

Рікардо тихо зітхнув, і на мить її здалося, що вона чує якусь незадоволеність у його голосі. Але перед тим, як він зміг відповісти, лінія обірвалася. Вона подивилася на екран, але номер вже не відображався.

Роуз повернулася до Джонсона і Картнера.

— Мені потрібно поговорити з ним особисто. Я не можу більше спиратися тільки на слова, — вона кивнула, вирішивши для себе, що настав час діяти. Щось не так з усім цим, і вона повинна дізнатися, що саме.

Картнер подивився на неї, але сказав лише:

— Ти справді не бачиш, наскільки глибоко ти вже зайшла? — його голос був спокійним, але знову виражав те саме занепокоєння.

Роуз не відповіла, лише подивилася в нічне вікно, думаючи про те, скільки ще їй доведеться пройти, щоб дізнатися правду.