Рухаючись по лезу. Книга 2 - Мара Найт

Рікардо, помітивши Роуз, спустився вниз по сходах, його обличчя було серйозне, але з якимось глибоким відтінком турботи. Він швидко підійшов до неї і, не говорячи ані слова, взяв її за руку. Міцно, але з незначною м'якістю, він повів її на другий поверх, де знаходилася його особиста кімната. Коли вони зайшли в кімнату, Рікардо закрив за собою двері і повернувся до Роуз з суворим поглядом.

— Що ти тут робиш? — запитав він, а в його голосі прозвучав не лише гнів, але й розгубленість. — Для чого ти приїхала? Що ти думаєш, що це все просто? Якби тебе побачили, ти могла б опинитися у ще більшій небезпеці. Ти не повинна була сюди приїжджати.

Роуз злегка опустила погляд, не знаючи, як пояснити свої вчинки. Вона вже відкрила рот, щоб відповісти, але раптово Рікардо підійшов ближче і обійняв її. Це було різко і несподівано, але його обійми на якийсь момент змусили її відчути спокій.

— Не роби так більше, Роуз, — сказав він тихо, але з явним відтінком переживання в голосі. — Ти не знаєш, що я можу зробити, щоб тебе захистити. Не ризикуй. Ти важлива для мене.

Вона відчула, як серце прискорено забилося, коли його слова проникли в неї, але вона зберігала спокій. Вона не була готова показати свою слабкість, хоча і розуміла, що її дії не мали сенсу, якщо вона не могла бути повністю впевнена в тому, що відбувається.

— Я знаю, що ти турбуєшся, — відповіла вона, піднявши очі на нього. — Але я маю свої обов'язки. І якщо це означає ставити себе під загрозу, я готова це робити.

Рікардо злегка нахилив голову, дивлячись на неї з виразом суміші розчарування та турботи. Він притиснув її до себе ще міцніше, намагаючись передати свою силу і захист.

Рікардо підняв її підборіддя, м’яко, але впевнено, і його погляд затримався на її очах. Вони мовчки стояли так кілька секунд, і між ними витає невидима напруга. Роуз відчула, як її серце знову почало битися швидше, коли вона повторила його слова:

— Важлива?

Рікардо важко зітхнув, і його обличчя спотворила суміш гніву та турботи.

— Ох, чорт, так, важлива, — промовив він з тихим роздратуванням, ніби намагаючись зрозуміти, чому вона ставить це питання в такий момент.

Не чекаючи більше, він притягнув її до себе і поцілував. Це було швидко і пристрасно, але в цьому поцілунку було більше за словами — це було його бажання захистити її, його турбота і непереборне бажання показати, як багато вона для нього значить.

Поцілунок тривав лише кілька секунд, але для Роуз це було достатньо, щоб відчути всю глибину його почуттів. І хоч вона й не розуміла, чому все це відбувається так швидко і інтенсивно, вона відчула, як у її серці розцвітає щось нове.

Рікардо замер, його серце майже зупинилося на мить, коли вона сказала ці слова. Його погляд став глибшим, а подих — важким. Він відчув, як його тіла знову наближаються, і вона ще раз, трошки тихіше, але чітко вимовила:

— Поцілуй мене знову.

Рікардо не зміг стриматися. Він притягнув її ще ближче, його руки м’яко, але твердо обійняли її. Цього разу поцілунок був повільнішим, глибшим, і між ними не було більше жодних сумнівів. Роуз відчула, як його руки обвивають її, і тепла хвиля захоплення пройшла крізь усе її тіло. Вона відповіла йому, її руки знайшли його шию, і вони стали одним цілим у цьому короткому, але пристрасному моменті.

Кожен поцілунок здавався наче продовженням того, що вони тільки що пережили — між ними більше не було стін, лише сильне бажання бути разом. Роуз відчула, як її серце відновлює ритм, і вона потяглася до нього ще раз, віддаючи свої почуття без залишку.

Рікардо відсторонився, його обійми стали менш напруженими, але очі залишалися прикутими до Роуз. Він помітив, як вона глибоко вдихнула, ніби збираючись із силами.

— Мені погрожували, — тихо сказала вона.

Рікардо знервовано стиснув щелепи, але промовчав, дозволяючи їй продовжити.

— Я знайшла диктофон у вусі вбитого охоронця твого клубу. І там… був запис, — її голос злегка здригнувся, але вона швидко взяла себе в руки.

Вона повторила слова, які почула:

"Ну привіт, Роуз Рейд. Я знаю, що ти це почуєш, бо знаю, що ти розумна..."

Рікардо нахмурився, його пальці мимоволі стислися у кулак.

"Спостерігаючи за тобою, я помітив, що ти сильна, але чим далі ти будеш заходити... буде гірше."

— Хто він, чорт забирай? — пробурмотів Рікардо, але Роуз продовжила.

"Знай, це місто повно корупції, і навіть якщо ти щось знайдеш, я буду на крок попереду."

Рікардо відійшов від неї, провів рукою по волоссю, намагаючись осмислити почуте.

"І ще передавай Рікардо від мене привіт. Я дуже сумую за ним."

Ці слова змусили Рікардо різко підняти голову. Його обличчя потемніло, а в очах промайнуло щось небезпечне.

— Він знає мене? — ледве чутно запитав він.

Роуз продовжила, її голос залишався рівним, але всередині вирувало напруження.

"І ще я так люблю спостерігати за тобою, коли ти одягаєшся на роботу або в домашній одяг."

Рікардо різко підняв голову, а його руки стиснулися в кулаки.

— Цей виродок слідкує за тобою?!

Роуз кивнула, не відводячи погляду.

"Тобі не сховатись, навіть якщо ти вже під крилом Рікардо та Картнера. Оглядайся в темряві і знай, я скрізь. Я зроблю тебе своєю музою."

Настала важка тиша. Рікардо не рухався, тільки його дихання стало глибшим і повільнішим. Його очі наповнилися люттю.

— Він мертвий, — нарешті промовив він.

Роуз зітхнула, спершись на стіл.

— Це не так просто.

Рікардо зробив крок до неї, обережно, але рішуче.

— Ні, це просто. Він уже труп, тільки ще не знає про це.