Реактивація - Кулик Степан
— Нічого, — Ніка заплющила очі і повернулася на бочок, спинкою до мене, наче ставила крапку у розмові. — Будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження. А тепер — давай спати. В будь-якому випадку усю отриману інформацію ще потрібно осмислити. Але, як на мій погляд, поки що нічого критичного, такого, що б вимагало негайного реагування, не сталося. Отже, є час для обдумування і пошуку оптимального рішення. На добраніч… мій супер.
— Сама така…
Оскільки сон не брався, я спробував присунутися ближче, але отримав ляпаса по руках і вгомонився. Як послухати дружину, то й справді, нічого особливого ще не сталося. Навіть кверги, в цілому, не вибивалися з загальної картини. Створюють додаткові проблеми і думки лихі навіюють? А хто говорив, що буде легко? Доберуся до ШІ, зіллю йому інформацію і нехай думає. Для цього він і створений. А моє діло теляче — дістатися з пункту «А» в пункт «Б». Чим я зараз і займаюся. І, до речі, поки що, цілком успішно. Бо навіть в даний момент, лежачи в ріжку, продовжую рухатися у заданому напрямку. Ні, що не кажи, а пощастило мені з дружиною. Начебто не сказала нічого такого, що я б і сам не знав, а стало значно легше. Немов частину ноші з плечей скинув.
— На добраніч, люба… — торкнувся губами її плечика, потім повернувся на інший бік і сам не зчувся як пірнув у сон. На цей раз тихий і спокійний. Де я ні за ким не гнався і ні від кого не втікав.
Бурхлива ніч чи відверта розмова тому посприяли, але спали ми солодко і міцно, аж поки в двері не постукали.
— Хто там? — промимрив я, не розтулячи очей.
— Перепрошую, що турбую, пане Максиме… — долинув голос стюардеси Надії, — але до прибуття на станцію залишилося всього півтори години. Тож, якщо ви маєте замір ще раз скористатися послугами нашого ресторану, раджу поквапитися.
— Я почув. Дякую…
Пропозиція, до речі, розумна. Оскільки харчування входить у вартість квитка, вже сплачену, то чого б і не зекономити?
— Люба, прокидайся… — потягнув я ковдру з дружини.
— Я ще трішки… — промурмотіла Ніка, намагаючись сховатися під подушку.
— Як знаєш… Але не стогони потім, що голодна. Я одразу після приїзду тебе в бістро не поведу.
— Приїзду? — закліпала очима спросоння дружина.
— Саме так. Через годину будемо в К-003. Так що все одно вставати…
— Потвора… — позіхнула Ніка і відкрила очі. — Такий сон не дав додивитися.
— Ще не один насниться. А тепер вставай і підемо, зробимо собі життя казкою. Що може бути кращим за смачний сніданок.
Подивився на мимохіть демонстровані принади напівоголеної дівчини і подумав, що ні, не правий — таки є на світі речі не гірші. Але поглиблювати думку не став. Надто мало часу, а поспіх в любощах оправданий лише, коли ризикуєш бути спійманим на гарячому.
Враховуючи те, що сніданок давно минув, а до обіду було ще доволі часу — у ресторані не було нікого. Тож офіціантка підійшла відразу. Я замовив собі дві відбивні з картопляним пюре і овочевий салат, Ніка — мюслі. Тепер зрозуміло. Заради такого сніданку я б і сам подумав, чи вилазити з-під ковдри. Та нічого не вдієш — краса вимагає жертв.
Ні, що не кажи, а дівчатам можна лише поспівчувати. Увесь час мають себе обмежувати задля стрункої фігури. Не те що чоловікам. Можеш хоч півтора центнера важити, доки здатен сам шнурівки зав’язувати, нікому окрім тебе самого до того діла немає.
— Я тут подумала над нашою вчорашньою розмовою… — несподівано озвалася дружина, ліниво перебираючи ложкою кашу.
— Уууммгг?.. — зацікавлено промурмотів я, не перестаючи при цьому пережовувати шматок відбивної.
— Динозаври…
Енергійно киваю, пропонуючи дружині продовжувати.
— Якщо всі проблеми людей на Террі-201 організовані інопланетянами… то, може, і динозаври, які заперли нас у куполах і тим самим перешкоджають колонізації планети, теж їхня затія?
— Оригінальна думка, — я нарешті звільнив рот. — І з чого такі висновки?
— Пам’ятаєш, хтось розповідав, що потвори найбільш агресивні саме біля поселень? І установка кверга, з допомогою якої він примушував динозаврів атакувати потяг, в цю теорію лягає як рідна. Подумай сам. Метеоритний потік наробив багато проблем, але колоністів на планеті залишилася ще не одна тисяча. Техніка теж далеко не вся була знищена. Тобто, організувавшись, люди, хоч і значно меншими темпами, але могли продовжити і колонізацію планети і терраформування. Але їм не дали цього зробити… З невідомих причин уся живність Теерри-201 якось раптово ополчилася проти землян. Результат — нас загнали в модулі життєзабезпечення і замкнули там, не даючи навіть визирнути назовні… Скажи сам: хіба це не виглядає штучно спланованою акцією?
— Гм… Якщо подивитися на все з такої точки зору… Дивно, що ніхто не додумався до цього раніше.
— Можливо, досі в одних руках не було всіх фактів?
— Про це не можна мовчати. Така інформація має стати доступною всім.
— Наприклад, мерам Куполів, начальниками безпеки у яких працюють кверги? — гмикнула Ніка.
— Трясця! Що ж робити?!
