Реактивація - Кулик Степан

— Ти, Степанович, спершу в кубрик заглянь… — відказав старший наряду.

— І що там? — командир бронехода зробив кілька кроків і зазирнув у відсік. — Навіть так? — присвиснув тихо. — Ну і? Хто пояснить?

— Я поясню… — подаю голос. — Але наодинці.

— У мене немає таємниць від хлопців, — невдоволено супиться капітан.

— Зате в мене є… — напускаю на себе не менш суворий вираз.

— Гм… Навіть так? — командир якийсь час міряється зі мною поглядами, але я не піддаюся. — Добре. Заходь… — зміщується трохи вбік, даючи мені можливість вернутися в кубрик. — Хлопці, припильнуйте, щоб нам ніхто не заважав. — Потім заходить сам і зачиняє двері.

  Щоб не стирчати посеред вузького відсіку, я присідаю поруч з убитим. Не відчуваючи до нього нічого. Так, наче поруч лежить велика лялька. Командир сідає на відкидний стілець навпроти.

— Я слухаю…

— Кверг… — вимовляю лише одне слово і пильно слідкую за обличчям командира.

Реакція Степановича недвозначно виказує, що це слово йому знайоме. Командир ледь помітно здригається, а потім впивається у мене пронизливим поглядом.

— Що ти сказав?

— Ти почув. І не вдавай, що не зрозумів, — потискую плечима. — Будемо далі бавитися в цяцю-бабки чи поговоримо відверто?

— Гм… — потирає підборіддя командир, й на далі не зводячи з мене чіпкого погляду. — Ну, нехай. Але, якщо я — як командир бронехода маю відповідний допуск, то хто ти такий?

— Впевнений, що хочеш дізнатися?

— Трясця… — Степанович схоплюється з місця, але в кубрику надто тісно для будь-яких рухів, то ж сідає знову. — Тільки таємного агента мені на борту і бракувало. Гаразд… Залиш свої таємниці при собі, але хоч у загальному поясни: що тут все-таки відбулося?

— Апаратуру бачиш? — киваю на понівечений пристрій.

— Ну?

— Не знаю як, але саме за допомогою неї кверг привертав увагу динозаврів. І викликав їх агресію.

— Певен?

— Не так щоб на всі сто. Але після того як я її розстріляв — динозаври залишили потяг у спокої. Погодься, на збіг обставин не надто схоже.

— Погоджуся, — кивнув командир бронехода. — Але навіщо?

— Вибач, але повторюся: ти справді хочеш все знати? Я вже зрозумів, що відповідний допуск до державних таємниць у тебе є. От тільки, чи ця інформація тобі реально потрібна? Мало своїх клопотів?

— Трясця… — повторив Степанович, але вже менш експресивно. — Маєш рацію. Влізати у нові тарапати мені зовсім не хочеться. Але ж і замовчувати не можна. Дізнаються, по голівці не погладять. Кверг на Терра-201 — це не жарт.

— Хто говорить про замовчування? Просто не пори гарячку. Я сам доповім, кому слід. Морозильник у потягу є?

— А як інакше? Ми ж беремо припасів у дорогу з розрахунку на два-три місяці. Хто знає, які проблеми можуть виникнути на маршруті?

— Тоді, зробимо так. Поклади труп у морозильну камеру і нехай собі там лежить. У вас де кінцевий маршрут?

— К-037. Розрахунково — через чотири тижні.

— Тридцять сьомий? — я подумки вивів перед собою карту. — Угу. Те що треба. Нехай туди і їде. Там у тебе його і заберуть… Чим довше вони… — киваю на покійника, — не знатимуть про його долю, тим краще для всіх.

Степанович трохи помовчав, обмірковуючи.

— Годиться. Як будуть претензії, завжди можна пояснити, що не повідомили раніше бо побоювалися порушення секретності. Одного не можу зрозуміти, чого їм так вперлося в наш потяг? Адже ніякого секретного вантажу ми не перевозимо. Звичайний рейс. Як і десятки до цього. Чи… — тут він знову впер очі в мене. — Гм… Ви сіли на бронехід на одній і тій же станції. І проблеми почалися відразу після цього… Гм… А чи не у тобі вся проблема, Максе? Чи як там тебе звати? Я вже не питаю про звання…

— Розвів би руками у відповідь, та не можу — скуті.

— Так. Вибачай… — Степанович привідчинив двері і простяг руку. — Ключ від наручників.

Отримав і показав мені.

— Повернися…

Клацнув замок, і я мимовільно заходився розтирати зап’ястя.

— Може, все-таки, хоч щось розкажеш? — після хвилинного мовчання озвався командир потяга. — З того, що можна. Хоч у загальному… Бо якось маркотно перебувати в цілковитій невідомості.

— У загальному? — протяг я замислено. — У загальному, як нам відомо, кверги з’являються там, де дії інопланетян пересікаються з землянами. Їх завдання — примусити нас покинути зону їх інтересів. І, якщо кверги появилися на Терра-201, це може свідчити лише про одне — наші колонії якимсь чином заважають інопланетянам. І вони хочуть примусити нас забратися геть.

— Але це неможливо. Після того, як Терра-201 потрапила в метеоритний потік, ми втратили все. І зорельоти, на яких сюди дісталися, і — що найгірше — зв’язок. А, оскільки, за стільки років Земля не прислала сюди навіть авізо* (*авізо — швидкохідне розвідувальне судно), то, швидше за все, там вважають нас загиблими. І поставили на Террі-201 хрест. Списали, як непридатну для колонізації.