Фантомна довіра - Лана Вернік

— Мені боляче, пусти!.. — вигукнула Лариса.

Очима повними сліз вона зустріла Степановий стурбований погляд і він відсунувся. Ніхто не зрозумів, що трапилося. Лора стисла ноги не даючи йому змоги поглянути “що там у неї” , як і доторкнутися до себе, але на собі і її ногах він бачив кров.

— Вибач, — розгублено сказав Степан не розуміючи що зробив не так. — Мабуть, потрібно в лікарню.

— І ти пробач… — сказала схлипуючи.

— Дуже боляче? — запитав він, торкнувшись її плеча, і Лора смикнулася від цього дотику.

— Ні…

Степан перевів подих і підняв джинси, що лежали на підлозі. Вийняв з них телефон. Знайшовши номер і натиснув виклик.

— Ігоре, привіт. Так, я. Ні, ще не здох… Слухай, твої сестри вдома чи на роботі? Дуже треба. Так… А ти можеш Зої подзвонити і сказати, що я їй зараз привезу дівчину… Ігоре, бляха, який аборт? На огляд. Так. Подзвони їй, ми за півгодини будемо на приймальному. Бувай.

— Куди ми їдемо? — перелякано запитала Лора.

— На Севастопольську площу.

— А що там?..

— Пологовий будинок. Там працюють сестри мого однокурсника, вони гінекологи. Хороші гінекологи. Сьогодні на зміні одна з них, Зоя. Тобі зараз потрібно в душ...

Степан сів і Лариса підвелася, провела руками по внутрішнім поверхням стегон, вимазаних кров’ю, скоса поглянула на плями крові, що лишились на ліжку… Обхопила себе руками. Що сталося? Відчуття були знайомі… Нічого особливо не боліло, був лише невеликий дискомфорт. Степан виглядав розгубленим і пригніченим — кров свідчила про травму. Він не розумів, що трапилося, таке з ним трапилося вперше...

— Пішли, я тобі покажу де ванна.

Лариса змила з себе кров, змила всі старання Ірини — косметика попливла від сліз. Вийшовши з ванної, замотавшись у рушник, зустріла Степана у дверях зали, і той відвів винуватий погляд. Він переодягнувся. На ньому була ніжно-блакитна сорочка і чорний костюм — був без краватки, але виглядав просто неперевершено… Гарний. Проте Лора боком обійшла його і пішла в кімнату одягатися, ловлячи себе на тому, що тепер вона боїться і його…

Застебнути блискавку на спині вона сама не могла, довелося звернутися по допомогу до Степана. Він допоміг, намагаючись торкатися лише замка. Волосся Лора заплела у косу і перекинула її на плече. Макіяж не наносила. На збори і душ пішло хвилин 15. Доїхали швидко, хвилин за 10. Запаркувалися, дійшли — 5… Всього півгодини, як він і казав. Дорогою мовчали і тримались відсторонено.

Зоя Петрівна була невисокою повнуватою жінкою, років 35-ти. Побачивши Степана вона посміхнулась і вони обійнялися.

— Привіт, пропажо, — сказала вона йому.

— Привіт, Зоє. Познайомся, це Лора. Лора — це Зоя.

— Ну ходімо, розкажете що у вас за питання, а то на вас обох лиця нема, — лікар пішла по коридору до оглядової, кивком покликавши їх слідувати за нею.   

Оскільки Лора соромилася — Степана Зоя виштовхала за двері.

— Скільки тобі років, Лоро? — запитала вона розглядаючи заплакану дівчину.

— 18…

— Дата останніх місячних?... — лікар розпитувала про тривалість циклу і в скільки років почався, виділення, болісні відчуття, чи були збої, про статеве життя і Лора відповідала заламуючи пальці, бажаючи провалитися від сорому під землю. Хоча поводилася лікарка привітно і доброзичливо, Лора соромилася, бо вона була знайомою Степана...

— А що трапилося сьогодні?

— Ну… Мені було дуже боляче… і кров, — сказала Лариса червоніючи так, що сукня здавалася блідою ганчіркою на фоні її щік.

— Добре, давай я погляну, — Зоя застелила пелюшку. — На крісло, будь ласка.

Лора перелякано поглянула на крісло — вона ще ніколи на ньому не була… Не без допомоги лікаря вона таки на нього вилізла. 

— Лоро… А першого разу партнер був інший?

— Так… — тихо відповіла вона кривлячись від холоду дзеркал і соромлячись від того, що Зоя подумає про неї . Лікар спочатку оглянула шийку просто очима, потім через якийсь пристрій (кольпоскоп).

— Зараз я ще мазки візьму… На перший погляд у тебе все добре. Шийка чиста, ерозії немає... Бачу розрив гімену (гімен — дівоча пліва) у двох місцях.

— Але ж… — Лора була приголомшена. Як? Адже сьогодні не перший її раз…

— Я все оброблю. Потрібно декілька днів зачекати і все буде добре.

— Хіба таке можливо? — Лариса не вірила почутому.

— Можливо. Якщо у попереднього твого партнера член був менший, то можливо. Ну і інтенсивність рухів важлива... А бувають випадки, що гімен остаточно рветься аж під час пологів. Різне буває у житті, — Зоя посміхнулася. — Все. Можеш спускатися. За аналізами ти приїдеш чи Степан?

— Я не знаю… — розгублено сказала Лора. Вона уявлення не мала де зараз знаходиться. Без Степана вона точно сюди не потрапить…

— Ти одягайся, приводь себе до ладу і виходь, — лікар вийшла, а Лора перевела подих і взяла свої трусики зі стільчика.

Зоя підійшла до Степана, що стояв, підпираючи стіну недалеко від дверей.

— Де ти з цією малою познайомився? На дискотеці?— усміхнулася Зоя.

— Ні. Ми знайомі вже вісім років, — насуплено відповів Степан.

— Ого…

— Що там?

— Все добре. Взяла мазки, але думаю там буде все гаразд.

— Мазки мене зараз цікавлять менше всього. Звідки кров? 

— Кров? Результат дефлорації, — усміхаючись, розвела руками Зоя.

— Але... — Степан хотів сказати, що це неможливо, та вона його випередила.

— Мабуть, у тебе “орган” посолідніше буде, ніж у того, іншого, — вона усміхнулася. Степан потер чоло. — А дівчинка гарна… І таз хороший: з такими даними народжувати і народжувати.

— Зоє, не починай.

— Хочеш лишити мене без роботи? — вона засміялася. — А якщо серйозно — там два розриви, один ще трохи кровить, але думаю, швидко загояться. Я все обробила. Нічого страшного не трапилося. До речі… У неї зараз овуляція, — лікарка штовхнула Степана плечем.