Фантомна довіра - Лана Вернік
Степан представив Ларису присутнім — МОЯ ДІВЧИНА , викликавши тим самим переглядини між Таїсою і Катериною. У Вадима — цікавість. Вадим був не таким рослим, як Степан, більш жилавий, худіший, із світло-русявим волоссям і дуже проникливим поглядом мішаних сіро-зелено-карих очей. Він підвівся з місця і, засипаючи Лору компліментами, поцілував їй руку, сказавши, що дуже радий, нарешті, познайомитися з Русалкою. Навзаєм.
Катю Степан просто назвав, сказавши, що вона подруга Таїси і тут же попросив її пересісти до своєї подруги. Сідати біля неї він не хотів. Садити біля неї Лору — теж. Катерина — подруга Таїси, тож нехай біля неї і сідає. Таке його прохання викликало незадоволення на обличчях подруг і хитрий відблиск в очах Вадима. Він попереджав дружину, що нікого з собою не потрібно брати і Бонд по телефону казав Таїсі те саме — не послухала…
Вадим і дівчата вже зробили замовлення, тому Степан і Лора почали вирішувати що вони хотіли б з’їсти. Читали одне меню на двох, сидячи впритул одне до одного і тихо обговорюючи між собою страви. Вадим спостерігав за ними з усмішкою, бо Степан за стільки часу їхнього знайомства чи не вперше розслабився без “допоміжних засобів”. Він відверто дуркував, описуючи деякі страви, чим викликав на обличчі Лори подив чи усмішку і вона або погоджувалася на страву або категорично відмовлялася. Досить незвична поведінка для солідного столичного ресторану... але Степан міг собі таке дозволити. Близько шести відвідувачів привіталися з ним кивком, коли він прийшов. Вадим не знав, хто ці люди, з якого боку закону вони знаходяться, але те, що Степана тут добре знають, було очевидно.
Вони обрали салати з авокадо і креветками, плато брускет (з рибою) та соте з морепродуктів, одне на двох. А ще мінералку. Степану знову дзвонили і він, прийнявши пару викликів, зняв батарею з телефону, котра знаходилася на кришці (особливість моделі StarTAC) зі словами, що “всі важливі і цікаві йому люди поруч, тому можна застосувати цей чарівний рецепт спокою”.
— Бонд, а що з тобою трапилося? Ти ж, наче, не дуже любиш рибу? — здивувалася Таїса, почувши його замовлення офіціанту. — Це на тебе так Русалка впливає, присадила на рибу?
— Русалка? На рибу? Від твого припущення несе канібалізмом, — Степан усміхнувся і відкинувся на спинку дивана. Лора сиділа ліворуч від нього, і він лівою рукою поправив собачку блискавки на спинці сукні. Насправді, з замком було все гаразд, але нещодавні події відгукувалися поривами доторкнутися до неї. Лора озирнулась і зустріла його задумливий погляд, що ковзнув по її обличчю на плече, а потім на напівоголену спину. На губах з’явилась тінь усмішки і Степан сів прямо, лишивши руку на її спині: тягнуло до неї, як магнітом…
— Не до кінця застебнув, — пояснив він тихо, боковим зором помітивши як витягнулось обличчя Таїси. Почула. На це і розраховував. Можливо, трохи охолоне...
— У тебе гарна сукня, Лоро, — сказала Катя. — Це шовк?
— Дякую. Так, це шовк, — Лариса кивнула.
— І колір просто неймовірний, — голос Катерини звучав дружньо.
— А хто дизайнер? — поцікавилася Таїса, усміхаючись. — Троєщина?
— Armani, — сказала спокійним рівним голосом Лора, поглянувши на Таю. Вона відчувала, що Таїсі її присутність тут дуже не подобається і стримувати себе дівчині ну дуже важко. А ще поруч з Ларисою сидить Степан… котрий Таї не дістався. І Каті теж.
— Та ну… — недовірливо всміхнулася блондинка.
— Тобі бірку показати? — запитав Степан, звівши брови догори.
— Ні… Просто неочікувано.... Armani, тут...
— Київ — це не кінець географії, Таїсо, не розумію твого здивування, — з тону блондинки було зрозуміло, що здивував її не сам бренд, а те, що ця сукня на Ларисі. На дівчині з провінції.
— Сукня бомбезна, — Катерина вирішила згладити наростаюче напруження за столом. — І тобі дуже пасує.
— Дякую. Одна знайома називає її “зброєю масового знищення”, — усміхнулася Лора.
— І вона абсолютно права, — погодився Вадим. — А на такій гарній дівчині вбивчий ефект посилюється в рази… Ну і зброя… Це так у дусі Бонда.
Його слова і проникливий погляд змусили Ларису зніяковіти. Рука Степана на її спині ковзнула вгору, до шиї і опустилась знову на поясницю, нагадуючи про його присутність і підтримку.
Принесли воду і замовлення Вадима та подруг: птиця, м’ясо.
— Степане, так що сталося? Чому ти тепер не їси м’ясо? — запитала Таїса вирішивши змінити тему.
— Чому це я його не їм? Їм.
— Ну, минулого разу ти теж брав рибу...
— Я ж не можу щодня їсти м’ясо тоннами, потрібно ж якось урізноманітнювати свій раціон.
— М’ясо тоннами? — здивувалася блондинка.
— Вчора нас запрошували на шашлик з дичини. Ду-у-уже смачний. Правда, половину застілля ми прогуляли, але було смачно, правда? — він звернувся до Лори, і вона кивнула на підтвердження його слів.
— Я бачу, ви часто кудись ходите, — повільно сказала Таїса, розглядаючи їх.
— Нормально вони ходять. Це ми останнім часом рідко кудись вибираємося, — зітхнув Вадим.
— Ну так ти ж постійно сидиш на тій своїй роботі і до тебе не пробитись. І секретарка в тебе стара і страшна баба...
— Ти хочеш, щоб секретарка у мене була молода і приваблива? — засміявся Вадим.
Таїса серйозно поглянула на обличчя чоловіка.
— Я хочу, щоб ти не сидів там днями, — буркнула і відвернулася.
— Таїсо, ти несправедлива, — сказав Степан. — Вадим працює.
— Ти теж працюєш, але ж ти мотаєшся всюди.
— Останнім часом теж замислююся про кабінет…
— Не вірю. Ти там не висидиш.
— Це вже інше питання. Але сидіти в кабінеті чи кудись їздити — це все одно вимушені дії під назвою РОБОТА…
— Робота… — незадоволено буркнула знову Тая. — Можна ж знайти іншу, щоб було більше вільного часу.
— Ага, сидіти і нічого не робити, — усміхнувся Степан, — Є одна байка, нам її розповідав викладач в універі, трохи не в тему, але згадалась: