Фантомна довіра - Лана Вернік

Вбивства бізнесменів, журналістів, кримінальних авторитетів, суддів, міських чиновників і рядових братків йшли нескінченним потоком (не всі з них були здійснені за вказівкою Ангерта, але за частину відповідав саме він). В результаті бандитських розборок, велика частина обох ОЗУ була знищена, а їхні лідери втекли з міста і країни. Згодом Ангел разом з родиною перебрався до Ізраїлю, а звідти і в Лондон, відвідуючи Одесу у ключові для міста моменти, типу виборів мера (Гурвіц, Боделан, Труханов (в 90-х був тілоохоронцем відомого авторитета Леоніда Мініна, котрий займався продажем зброї і експортом “кривавих алмазів” у Європу. Мінін — важлива персона для цієї історії.).

У сфері інтересів Ангела були численні галузі бізнесу (разом з рекетом, крадіжками і наркотиками): порт, “Привоз”, експорт-імпорт нафтопродуктів і контрабанда. Включаючи торгівлю зброєю. Вперше на цих теренах він засвітився ще за часів життя Карабаса, коли поліція Італії 1994 року, заарештувала завантажене зброєю судно (воно було не єдине), яке прямувало до воюючої тоді Югославії (хоча в документах пунктом призначення значилась інша країна) і змогла простежити ланцюжок, що привів до Ангерта і його друзів: Леоніда Мініна і бізнесмена Олександра Жукова. Останній, до слова, теж досить цікава особа — тесть російського мільярдера Романа Абрамовича.

Використано матеріали з stringer-news.com

Тож на момент розмови Вадима і Степана в столичному ресторані — в Одесі тривали разборки злочинних угруповань у боротьбі за “трон”, що звільнився)   

Таїса і Катя хотіли продовжити вечір і поїхати на дискотеку. Вони перебирали можливі варіанти і зупинилися на “River Palace”. Степан поглянув на Лору. Дівчина виглядала втомленою, і навряд чи шумний відпочинок зараз би їй підійшов, тому вирішив запитати.

— Ти як?

— Я… — вона поглянула на нього: гетерохромні очі дивилися пильно і, здавалося, бачили її наскрізь. — Втомилася...

— Ми пас, — сказав Степан, обійнявши Лору за плечі і пригорнувши до себе.

— Що?! Бонд, ну що це таке? — обурилася Таїса. — Ми ж так рідко бачимося останнім часом… Не хочеш танцювати — будеш сидіти в барі і дивитися на нас.

— На вас? — уточнив Степан, піднявши брови.

— Ну на Лору свою будеш дивитися, — буркнула Тая. — Пої-і-іхали… Лора, ти раніше була в “Рівері”? — запитала Тая.

— Ні.

— Невже тобі не цікаво? Це ж круте місце! Розважальний комплекс прямо на воді, на набережній Дніпра. У них — офігенна дискотека, — вихваляла заклад Катя.

— Я думаю, що поняття крутості у кожного — своє, — сказала Лора. — Принаймні для мене дуже крутим є те місце, де ми були вчора…

Вона повернулася до Степана, і він зустрів її погляд усмішкою. Так, вчорашній вечір на хуторі був і справді крутим… чарівним.

— А де ви вчора були? — запитала Таїса.

— За містом, — сказав Степан, так само обіймаючи Лору.

— І зараз поїдете туди? У своє круте селище? — вона скривилася, не розуміла цього захоплення провінцією.

— Вчора ми були не в селищі і сьогодні вже, мабуть, туди не поїдемо, залишимось у Києві... Поїдемо додому завтра вранці. Так, мАла? — він зазирнув Лорі в обличчя. 

— Так, — вона кивнула. День був дуже довгий, і зараз, після вечері і сидіння у заповненому людьми залі, Лариса відчувала, що страшенно втомилася. Тая і Катя перезирнулися. Ну нічого собі… Залишаються ночувати в Києві? Разом?

— В Рівер ми сходимо іншим разом. Можливо, Бакеро складе нам компанію, — сказав Степан.— А ви їдьте, розважайтеся.

— Бонд, ти став якийсь нудний, — скривилася Таїса.

— Лора втомилася. І ми не поїдемо ні в Рівер, ні в будь яке інше шумне місце.

— Ларисо, ну як так? Ну що ти, як пенсія? Ти ж серед нас наймолодша! У тебе має енергії бути найбільше, — не заспокоювалася Тая.

— У мене сьогодні дуже складний день… 

— Які складності можуть бути у молодої дівчини? Чи в тебе місячні? — незадоволено сказала Тая.

Лора не очікувала таких відвертостей. Вона здивовано поглянула на блондинку, потім на Степана, шукаючи в ньому підтримки.

— Таїсо, спокійніше, — сказав він. — Ми приїхали сюди з лікарні, тому давай ти не будеш нападати на Ларису, бо нас могло тут не бути взагалі. 

— З лікарні? А що трапилося? — Катерина уважно поглянула на дівчину. Вона її раніше не бачила і не могла помітити змін. Ну, так, очі, наче, трохи набряклі… мабуть, плакала… від чого?

— Дещо трапилось, але вже все гаразд, — Степан покликав офіціанта. Потрібно розрахуватись і їхати звідси.   

Коли вийшли з ресторану — їх огорнула прохолодна ніч. Степан зняв піджак і накинув Лорі на плечі, огорнувши її теплом і своїм парфумом. Після цього він вибачився і відійшов з Вадимом вбік “на пару слів”. Тая і Катя спочатку розмовляли між собою, а потім все ж вирішили задіяти і Лору.

— Може передумаєш? — запитала її Катя. — Відірвемося.

— Ні, дякую. Я хочу спати.

— Так тягне опинитися в його ліжку? — усміхнулася Тая. — Моя тобі дружня порада ще в силі. Те, що він з тобою спить — нічого не значить. Скоро Степан кудись поїде, і він поїде, навіть не сумнівайся. Поїде надовго, а повернувшись скаже, щось типу: “Давай залишимося друзями”. ТИ — не перша… Не закохуйся, пожалкуєш.

— Я пам’ятаю твою пораду, — сказала Лора на диво спокійним голосом. Вона дивилася на Степана, що розмовляв з Вадимом метрах в десяти від них. Чоловіки палили, говорили по черзі. Степан іноді поглядав на Лору, спостерігаючи, чи все у неї гаразд у такому незвичному оточенні, як Таїса і Катя.

Навряд чи Таїса придумала те, що казала їй. Степан цілком міг таке сказати котрійсь своїй колишній дівчині, і та могла їй про це розповісти, але Лариса не вірила, що він скаже їй такі слова… Тільки не їй. Їй він так не скаже...