Фантомна довіра - Лана Вернік

Ворон сидів на дереві, нічого не роблячи весь день. Маленький кролик побачив ворона, і запитав:

— Можу я так само сидіти подібно Вам і нічого не робити цілий день?

Ворон відповів:

— Можеш, чому ж ні?

І кролик приліг під деревом. Але тут несподівано з'явилася лисиця. Навалилася на кролика і зжерла його.

Мораль: Для того щоб сидіти і нічого не робити, ти повинен сидіти дуже-дуже високо — Степан поглянув на друга і Вадим, усміхаючись, закивав головою.

— Чого я вам всім щиро бажаю досягти, — продовжив він розповідь друга, а продовження вони сказали вже разом — і хоч вершини досягають не всі — ви все одно мусите підніматися.

— Класний був препод, — зітхнув Вадим.

— А ти, Бонд, в цій історії хто? Кролик? — усміхнулася Таїса. — Ти ж постійно кудись ганяєш і ніколи не спиняєся.

— Він той, хто це все бачить, — Вадим поглянув на друга спідлоба. — Степан мисливець з рушницею у кущах, котрий може пострілами зняти і ворона, і кролика, і лисицю… Але замість того він просто дивиться у бінокль…

— Люблю спостерігати за тваринами, — Степан відпив воду. — До того ж, потрібно розумно обрати мішень, бо після першого пострілу двоє інших почнуть тікати.

— Так… — задумливо сказав Вадим.

— Все це дуже цікаво, але я нічого не розумію у ваших натяках… давайте змінимо тему, — запропонувала Катя.

Чоловіки затримали одне на одному багатозначні погляди і нічого не відповіли брюнетці, також не стали розвивати підняту тему. А Таїса обернулась і усміхнулася до чоловіка.

— Може і тобі, як Бонду, піти на лікарняний, щоб у тебе було більше вільного часу?

— А він на лікарняному? — здивувався Вадим.

— ТАК, — Таїса ображнено повела плечем, — тому “робить що хоче і розважається”.

— Та невже? — здивувався Вадим і поглянув на Степана, котрий театрально приклав до губ вказівного пальця правої руки і хитро усміхнувся. 

— Я майже на лікарняному, мені навіть уколи робили, — сказав Степан і поглянув на Ларису.

— Той випадок, коли не знаєш зцілює сам лікар чи ліки, — закивав Вадим, спостерігаючи ніжні погляди між другом і дівчиною.

— Лора не лікар, вона вчиться в медучилищі і буде звичайною медсестрою, — уїдливо поправила чоловіка Таїса. Нависла тиша. Руки Лори затремтіли і рука Степана ковзнула по талії на бік, обіймаючи її.

— Лариса вчиться на фельдшера. САМА вступила на бюджет і вчиться дуже-дуже добре, отримуючи на іспитах вищий бал, — сказав він, примруживши погляд. — Ти б так змогла, Таїсо?

Таїса вчилася на контракті на юридичному факультеті у ДУ-У-УЖЕ престижному універі, вчилася погано, прогулювала пари і завалювала сесії. Її батьки вже неодноразово змушені були “домовлятися” про її заліки і іспити. Всі знали, що спеціалістом вона буде ніяким, але в якусь контору її точно прилаштують, не зважаючи на відсутність знань, якщо вона захоче працювати. Зараз її ніхто ні в чому не обмежував і вона робила, що хотіла. У неї повна свобода дій — Таїса про це знала і не напружувалася. А тепер у неї крім батьків ще є чоловік, котрий опікується тим, щоб у “милої все було добре”.   

Таїса насупилась і подалася вперед, бажаючи дати відповідь, але Вадим поклав їй руку на плече.

— Смачного, мила, — сказав Вадим, вона сіла рівно і взяла виделку.

Принесли салати та плато брускет Степану і Лорі. Вся увага перейшла на їжу.

— Ти в Південну Пальміру коли плануєш? — запитав згодом Вадим друга.

— В кінці липня. А що?

— Ти ж знаєш наші “веселі справи”?

— Та хто ж їх не знає? Карабаса вивели з гри, тепер всі хочуть свій шмат.

— Як ти думаєш, хто лишиться на троні?

— Що тут думати? Ангел. Він і так всіх під собою тримає, незгодні або підкоряться, або… — Степан знизав плечами. Говорив спокійно. Так, ніби обговорював погоду.

— Ти так просто про це говориш… — Вадим відклав виделку і вражено поглянув на друга.

— А як я маю про це говорити? Особисто я жодним чином не можу вплинути на хід подій — який сенс мені нервувати?

— А Фурія?

— Мовчить.

— Мовчить?

— Вадиме, я не хочу ні в що влізати, — Степан поглянув на нього спідлоба. — В усій Одесі особисто мене цікавить лише один напрям — і в ньому поки що без змін. А ще мені іноді цікавий порт і корита, що попливуть у певні місця. Все. Я люблю Одесу, це прекрасне місто, але, вибач.

— Невже ти не хочеш…

— Київ теж ділять, Вадиме. Тільки більш гуманними методами. Все, що ми можемо: чекати і спостерігати, хто з них вийде з гри, і працювати з тими, хто лишиться. Розслабся. Вечеряй, — Степан кивнув на тарілку Вадима.— Я не хочу обговорювати зараз справи. 

— Бонд… 

— Смачного.

Степан розумів, що Вадиму “болить” те, що відбувається в Одесі, хоч це місто і не було йому рідним, Вадима туди призначили, але говорити про це в ресторані, в якому одна частина відвідувачів — кримінал, інша — менти, а за столом сидять дівчата — він не хотів.

(21 квітня 1997 року на вулиці Асташкіна, біля бані, куди його викликав інший кримінальний авторитет, був розстріляний кілером тодішній “смотрящий” Одеси — Віктор Кулівар “Карабас”. Ця подія сколихнула злочинний світ і почалася боротьба за владу. Наступником загиблого згодом став його “права рука” Олександр Ангерт — “Ангел”. На момент ліквідації попереднього “хазяїна”, Ангел і так був негласним господарем Одеси. Були чутки, що він і прибрав “боса”, бо замовника вбивства так і не знайшли, і велика частина міліцейських чинів, що вже давно сиділа на гачку Ангерта — нікого так і не розшукала. Жодних наслідків з боку «братви» ні для кого не було, за смерть Кулівара ніхто не помстився, а у Одеси з'явився новий «хазяїн». Сходження на престол Ангела ознаменувалося трьома кровопролитними роками, бо не всі були згодні з його персоною на троні. Найбільш лютими супротивниками Ангерта стали організовані злочинні угруповання Георгія Стоянова (“Стоян”) та Сергія Єршова (“Кацап”).