Фантомна довіра - Лана Вернік

Степан перевів на Лору недовірливий погляд. Здогадався про яку сукню йшла мова, її він бачив, але він вперше чув про такі проблеми...

— Це ще добре, що купальники Лорі не потрібні, бо вона не купається, а то б доводилося купувати два. З одного верх, а з іншого низ брати… — Тетяна намастила собі наступну оладку і відкусила. — Розпаровувати ніхто не буде. 

Лариса сиділа, не наважуючись від сорому поглянути на нього. Степан був спантеличений почутим. Він перевірить реальний масштаб цієї проблеми, але не сьогодні. Сьогодні потрібно знайти для Лори сукню… і якщо мама Тоні… О...

— Тоді Тоня пропонувала тобі якусь сукню одягнути в “Бінго”... — сказав Степан. — Здається, синю. Давай сьогодні звернемося до неї по допомогу, а пізніше пошукаємо вихід з цієї ситуації. Як тобі такий варіант?   

Тоня була здивована появою Степана і Лариси на порозі її будинку.

— О, привітики, — усміхнулася вона, запускаючи їх всередину. У прихожій, котра водночас була і вітальнею, на дивані сиділа Іра. Дівчина здивовано поглянула на пару, що зайшла.

— Привіт, Тоню. Потрібна твоя допомога, — сказав Степан.

— Давай я сама все поясню, — Лариса поглянула на нього знизу вгору. Він подивився на неї, на блондинку на дивані, потім знову на Лору.

— Добре. Години вам вистачить?

— Я не знаю…

— Лоро, нам ще потрібно буде заїхати до мене, тому було б дуже добре, щоб години вам вистачило, — він поцілував її у щоку — маєш лише годину, мАла.

Коли він вийшов, Тоня, усміхаючись, поглянула на подругу.

— Розказуй…

Лариса зиркнула на Ірину.

— Іро, це ти Валентині розповіла, що я незрозуміло з ким у клубі була?

— Ну я сказала, що ти була з якимось чорнявим… а що? — блондинка просто втислась у диван.

— Іро! — вигукнула Тоня, — що значить з якимось? То ж Степан був! Не могла мене запитати? А що таке? У чім річ? — Тоня обернулася до Лариси.

— Почула сьогодні про себе багато цікавого, — Лора обурено поглянула на Ірину. — Але зараз не хочу про це говорити… Тоню, мені потрібна сукня, на сьогодні, на вечір. І не просто сукня, а щось до неможливості гарне, бо ми йдемо з Таїсою і її чоловіком на вечерю.

— Класссссс, — розпливлася в усмішці Тоня. — А ти оті свої палички взяла?

— Так.

— Тоді пішли до шафи…

— Я можу допомогти з макіяжем, — несміливо запропонувала Іра. Дівчата поглянули на неї. Лариса, хоч і сердилася на Ірину, проте її талант у нанесенні макіяжу заперечити було важко…

— Добре, — погодилася Лора.

— Біжи додому по свої оті всі причандали, — сказала Тоня Ірині, і блондинка поспішила на вихід. Потрібно було принести косметику. Це швидко, бо жила вона у провулку неподалік.

Результатом суперечок, криків і погроз “відшмагати по дупі” стало те, що коли через годину Степан повернувся по Ларису — його зустріла Тоня і запропонувала присісти.

— Тоню, це зайве, — відмахнувся він.

— Ну, дивись, я тебе попереджала, — вона лукаво усміхнулась. — Лоро, виходь, по тебе приїхали…

Лора вийшла обережно ступаючи. Вона сподівалася, що подруга дасть їй синю сукню, з закритими плечима… Але Лариса помилилася. Почувши про присутність Таїси за вечерею, Тоня вирішила, що Лора має затьмарити не лише ту нахабу, а і всіх інших жінок у радіусі, щонайменше, кілометра… Для цієї мети у Тоні була сукня, котру подруга тітки Поліни, сортуючи чергову партію одягу в секонд-хенді, знайшла і передала спеціально для неї вже давно… Поки що нагоди одягнути цю “зброю масового знищення” у Тоні не було, а от Ларисі вона сьогодні просто НЕОБХІДНА.

Побачивши сукню — Лора почала опиратися, та Тоня з Ірою наполягли. Це була шовкова яскраво-червона сукня з цетликом від "Armani". Ліф був на тонких бретелях з глибоким V-подібним декольте та відкритою до рівня лопаток спиною. Спідниця сукні багатошарова, трохи вища коліна, розширена донизу, з ніжною вишуканою вишивкою по низу золотими ниткам . Застібка «блискавка» по спинці. Пояс в тон, також з вишивкою. Доповнювали образ червоні босоніжки на високих підборах, висока зачіска з паличками, макіяж і золотавий клатч, в який дівчата вже вклали олівець, тіні, туш, помаду і блиск для губ від Іри, люстерко від Тоні, а також серветки, пудру, парфум і гребінець — також від Тоні.

Степан пожалкував, що не сів. Тільки він побачив поділ червоної сукні, котра ледь з’явилася з-за дверей, то зрозумів, що зараз отримає “удар під дих” небувалої сили. Такого ж кольору була сукня його матері у найяскравішому дитячому спогаді про неї…

Йому перехопило подих і серце, здавалося, забуло як йому скорочуватися та застигло у грудях. Лора була неймовірно гарною і Степан не міг відвести від неї захопленого погляду. Якщо раніше він розумів, що Лора йому не байдужа, але все ж знаходив в собі сили тримати дистанцію, то тепер опір ставав неможливим… Його розбито і взято в полон по всіх фронтах одразу. І він більше не хоче думати про те, як правильно чинити… Він хоче бути з нею, що б не сталося потім, він її хоче.

— Це перший варіант, — сказала Тоня усміхаючись. — Є ще один.

— Хай буде цей, — глухо відповів Степан, не відводячи від Лори погляду. Вона не дивилася на нього, боялася, що розчиниться, поглянувши йому в очі... шкірою відчувала його погляд...

— Ну добре. Тільки ти їдь обережно, без отих своїх вибриків, — сказала Тоня задоволена його реакцією на появу подруги. І якщо сьогодні між ними нічого не трапиться, то Тоня його приб’є…   

Ірина і Тоня провели подругу до машини, де Степан, дивлячись на Лору затуманеним поглядом, відчинив дверцята і допоміг їй сісти в салон.

— Я склала твої речі у пакет, — Тоня дала подрузі пакет з речами, в яких вона прийшла: джинси, футболка, мокасини. Подруги побажали парі гарного вечора, помахали услід руками і повернулись у дім.

— Відьмак та-а-ак на неї дивиться… — захоплено сказала Іра.