Молодий місяць - Стефані Маєр

— Так, хазяїне, — кивнув Фелікс і зник там, звідки ми щойно прийшли.

— Бачиш, Едварде? — дивний вурдалак повернувся до Едварда й усміхнувся, немов добрий дідусь, який повчає свого онука. — Що я тобі казав? Хіба ти не щасливий, що я не дав тобі того, чого ти хотів учора?

— Так, Аро, я щасливий, — погодився Едвард і ще міцніше пригорнув мене за талію.

— Обожнюю щасливі закінчення, — зітхнув Аро. — Вони так рідко трапляються. Але я хочу почути цілу історію. Як це трапилося? Алісо? — він обернувся й подивився на Алісу цікавими тьмяними очима. — Здається, твій брат вважає, що ти ніколи не помиляєшся, але, вочевидь, сталося якесь непорозуміння.

— О, я далеко не ідеальна, — Аліса осліпила його своєю сонячною усмішкою. На перший погляд, вона поводилася зовсім невимушено, тільки її маленькі пальчики стиснулися в тугі кулачки. — Як бачите, я створюю проблеми так само часто, як і вирішую їх.

— Ти занадто скромна, — дорікнув їй Аро. — Мені пощастило стати свідком деяких твоїх незвичайних умінь, і мушу визнати, що не кожен день зустрічаєшся з таким непересічним талантом. Чудесно!

Аліса метнула погляд у бік Едварда. Аро не проґавив цього.

— Прошу вибачення, ми ще не були представлені одне одному належним чином, правда ж? Просто я почуваюся так, ніби уже знаю вас, тож забігаю наперед. Вчора ми вже познайомилися з твоїм братом, за досить незвичних обставин. Розумієш, я наділений таким самим талантом, що й твій брат, от тільки я обмежений у відстані, — похитав головою Аро; судячи з його тону, він неабияк заздрив Едвардові.

— Зате ваш талант потужніший, — кинув Едвард сухо. Дивлячись на Алісу, він коротко пояснив: — Аро потрібен фізичний контакт, щоб почути чиїсь думки, але він чує набагато більше, ніж я. Ти ж знаєш, що я можу чути тільки те, що в тебе на думці зараз. Аро ж чує всі думки, які коли-небудь виникали в твоїй голові.

Аліса звела тонкі брови, а Едвард нахилив голову. Аро не упустив і цього.

— Але якби я міг чути на відстані… — зітхнув Аро, вказавши жестом на них двох і на обмін думками, який щойно відбувся між ними. — Це було б так зручно.

Аро подивився за наші спини. Всі решта повернули голови в тому самому напрямку, навіть Джейн, Алек і Деметрі, який мовчки стояв біля нас.

Я відреагувала найповільніше. Фелікс повернувся, за ним ішли двоє чоловіків, одягнені з ніг до голови в чорне. Обоє були дуже схожі на Аро, один із них мав таке ж саме довге чорне волосся. В другого волосся було сніжно-біле — того самого відтінку, що й обличчя, — воно також розсипалося по плечах. На їхніх обличчях була така ж сама пергаментна шкіра.

Прекрасне тріо з картини Карлайла за останні триста років зовсім не змінилося.

— Марку, Гаю, подивіться-но тільки! — наспівував Аро. — Зрештою, Белла жива, і Аліса також тут, разом із нею! Хіба це не чудово?

Жоден із них двох, здається, не вважав, що слово «чудово» годиться у цьому випадку. Темноволосий чоловік, очевидячки, нудьгував, наче мав можливість уже не одне тисячоліття спостерігати ентузіазм Аро. На обличчі другого застиг кислий вираз.

Та відсутність інтересу з їхнього боку не приборкала радості Аро.

— А тепер послухаймо їхню історію, — майже проспівав Аро своїм прегарним голосом.

Білочубий древній вампір відійшов подалі, рушивши до одного з дерев’яних тронів. Другий зупинився біля Аро і простягнув руку — спочатку я подумала, що він хоче взяти Аро за руку. Але він тільки швиденько торкнувся долоні Аро й опустив руку вниз. Аро вигнув дугою чорну брову. Я здивувалася, що його пергаментна шкіра не луснула від такого руху.

Едвард пирхнув дуже тихо, й Аліса допитливо подивилася на нього.

— Дякую, Марку, — сказав Аро. — Це вельми цікаво.

За якусь мить я зрештою усвідомила, що Марк дозволив Аро прочитати свої думки.

Здається, Марка все це мало цікавило. Він відвернувся від Аро і рушив до крісел біля стіни — либонь, він вирішив приєднатися до того, кого звали Гай. За ним прямували два мовчазні вурдалаки — охоронці, як я розумію. Я помітила, що дві жінки в літніх сукнях підвелись і також підійшли до Гая, ставши в таких самих позах, що й охорона. Сама думка про те, що вампірам потрібна охорона, здалася мені трохи смішною, але, можливо, древні вурдалаки такі ж крихкі, як і їхня шкіра.

Аро хитав головою.

— Дивовижно, — мовив він. — Неймовірно і дивовижно.

Обличчя Аліси був украй зацікавлене. Едвард обернувся до неї й пояснив тихим низьким голосом:

— Марк вловлює стосунки. Він здивований силою наших. Аро усміхнувся.

— Як зручно, — повторив він сам до себе. А тоді заговорив до нас: — Запевняю вас, існує дуже мало речей, які можуть здивувати Марка.

Я подивилася на мертве обличчя Марка й одразу ж повірила цим словам.

— Це так важко зрозуміти, навіть зараз, — міркував Аро, дивлячись на Едвардову руку, яка обнімала мене. Мені було складно слідкувати за хаотичним потоком думок Аро. Тим більше, я щосили намагалася тримати себе в руках. — Як ти можеш стояти так близько біля неї?

— Не без зусиль, — відповів Едвард спокійно.

— І все ж — la tua cantante![18] Яка розтрата! Едвард ледь чутно розсміявся — без крихти іронії.

— Радше ціна.

— Це дуже висока ціна, — мовив Аро скептично.

— Воно того варте. Аро засміявся.

— Якби я не відчув її запаху в твоїх спогадах, я б ніколи не повірив, що бажання скуштувати чиєїсь крові може бути таким сильним. Я ще ніколи не відчував такого. Більшість із нас багато віддали б заради такого подарунка, але ти…

— Марную такий подарунок, — закінчив Едвард, тепер у його голосі відчувалася іронія.

Аро знову засміявся.

— О, як я сумую за своїм другом Карлайлом! Ти нагадуєш мені його — тільки він не був таким злим.

— Карлайл багато в чому затьмарює мене.

— Я, певна річ, ніколи не думав, що Карлайл зможе контролювати себе й упорається з усіма своїми бажаннями, але тут ти вельми його випередив.

— Навряд чи, — мовив Едвард нетерпляче. Наче його втомили ці формальності. Від цього мені стало ще страшніше; я не могла не уявляти, що за його прогнозом трапиться далі.

— Я задоволений його успіхами, — міркував Аро вголос. — Твої спогади про нього — це справжній подарунок для мене, хоча вони неймовірно мене дивують. Я здивований… що мене тішать його успіхи на обраній ним дорозі. Я очікував, що з