Українська література » » Молодий місяць - Стефані Маєр

Молодий місяць - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Молодий місяць - Стефані Маєр
дерева. Я заклякла на місці, здивовано роздивляючись жінку, яка за ним сиділа.

Вона була висока, з темною шкірою і зеленими очима. В будь-якій іншій компанії вона здавалася б дуже вродливою — але не в цій. Тому що вона була такою ж людиною, як і я. Мені було невтямки, що ця звичайна жінка тут робить, поводячись так невимушено в оточенні вурдалаків.

Вона чемно усміхнулася і вийшла нам назустріч.

— Доброго дня, Джейн, — мовила вона.

Здається, вона зовсім не здивувалася, побачивши Джейн і її компанію. Вона не звернула уваги ні на Едварда, який стояв посеред кімнати з оголеними грудьми, а його шкіра ледь помітно поблискувала, відбиваючись на стінах білими сонячними зайчиками, ні на мене, розпатлану й, напевно, бридку. Джейн кивнула.

— Добридень, Джанно.

А тоді рушила до подвійних дверей в іншому кінці кімнати, ми попрямували за нею.

Проходячи попри стіл, Фелікс моргнув Джанні, і вона вдоволено захихикала у відповідь.

Потойбіч дерев’яних дверей була ще одна приймальня. Нас зустрів бліденький хлопчина у світло-сірому костюмі. Він був так схожий на Джейн, що можна було подумати, що він її брат-близнюк. Його волосся було темніше, губки не такі пухкенькі, але він був такий самий вродливий. Він вийшов нам назустріч. Підійшовши до Джейн, він усміхнувся.

— Джейн!

— Привіт, Алеку, — мовила вона, обнявши хлопця. Вони двічі поцілувалися в щоки. Тоді він подивився на нас.

— Тебе послали по одного, а ти привела двох… із половиною, — зауважив він, дивлячись на мене. — Хороша робота.

Вона засміялася — звук її сміху дивовижно іскрився, немов воркування дитини.

— З поверненням, Едварде, — привітався з ним Алек. — Здається, сьогодні ти в кращому гуморі.

— Трохи, — погодився Едвард тихим голосом. Я подивилася на його кам’яне обличчя і зачудувалася: хіба його настрій міг бути ще похмурішим, ніж зараз?

Алек усміхнувся і почав вивчати мене, а я заховалася за Едвардом.

— Це і є причина всіх неприємностей? — запитав він скептично.

Едвард тільки зверхньо посміхнувся у відповідь. А тоді завмер.

— Я б теж не проти, — легковажно кинув Фелікс із-за наших спин.

Едвард повернувся до нього, з його грудей вихопилося низьке глибоке гарчання. Фелікс тільки усміхнувся — він підняв руку долонею вгору і жестом запросив Едварда пройти вперед.

Аліса торкнулася Едвардової руки.

— Терпіння, — застерегла вона його.

Вони обмінялися довгим поглядом, і мені стало шкода, що я не можу чути того, що вона йому сказала. Мабуть, вона просила, щоб він не атакував Фелікса, тому що Едвард глибоко вдихнув і повернувся до Алека.

— Аро буде радий знову побачити тебе, — мовив Алек, наче нічого не сталося.

— Тож не змушуватимемо його чекати, — запропонувала Джейн.

Едвард кивнув.

Алек і Джейн, тримаючись за руки, рушили у напрямку ще одного великого, пишно оздобленого залу — чи буде колись кінець цій подорожі?

Вони проігнорували двері в протилежному кінці кімнати — двері, повністю обшиті золотом, — а зупинилися на півдорозі й відсунули зі стіни дерев’яну обшивку, під якою ховалися звичайні дерев’яні двері. Вони були відчинені. Алек притримав їх для Джейн.

Я хотіла застогнати, коли Едвард проштовхнув мене всередину. Знову те саме стародавнє каміння, як на площі, в провулку та в каналізації. Знову темно і холодно.

Кам’яна приймальня була невелика. Вона швидко переходила у яскравішу, схожу на печеру кімнату ідеальної круглої форми, немов велетенська башточка у замку… Мабуть, саме такою вона й була.

Два довгі вікна прямокутної форми кидали вузькі смужки світла на кам’яну підлогу. Тут не було жодної штучної лампи. Єдині меблі в кімнаті — кілька масивних дерев’яних крісел, схожих на трони, без ладу розставлені попід вигнутими кам’яними стінами. В самому центрі круглої кімнати містився ще один отвір. Цікаво, чи використовують його як вихід, як і той, перший отвір на вулиці.

Кімната була не порожня. В ній перебувала невеличка група людей, скликаних, очевидячки, для дружньої розмови. Звук низьких приглушених голосів заповнював кімнату ніжним гулом. Я бачила, що пара блідих жінок у літніх сукнях, яка сиділа на невеличкому клаптику, куди проникало сонячне світло, блищала немов пара скелець, бо їхня шкіра переливалася всіма барвами веселки, які іскрилися на стінах кімнати.

Щойно ми зайшли, всі витончені обличчя повернулися до нас. Більшість безсмертних були одягнені в непоказні штани та сорочки — речі, які нізащо б не впали в око на вулиці. Та чоловік, який заговорив першим, був одягнений у довгий одяг. Його вбрання було чорне мов смола і сягало підлоги. Спочатку мені здалося, що його довге чорне волосся — це каптур плаща.

— Джейн, люба, ти повернулася! — вигукнув він з очевидним вдоволенням. Його голос лунав, немов мелодійна пісня.

Він ішов нам назустріч, його рухи були такі плавні й граційні, аж я мимоволі заклякла на місці, широко розтуливши рота. Навіть Аліса, чий кожен рух був мов па у танці, не могла з ним зрівнятися.

Ще більше я здивувалася, коли він наблизився і я побачила його лице. Воно було зовсім не схоже на неприродно вродливі обличчя, які його оточували (він-бо наблизився до нас не сам; навколо нього товпилася ціла група, деякі йшли позаду, інші — попереду, зраджуючи своїми манерами належність до гвардійців). Я не могла вирішити, красиве його обличчя чи ні. Гадаю, риси були ідеальні. Та він так само відрізнявся від решти вампірів, як і я. Його шкіра була біла й напівпрозора, немов шкірка цибулини, і здавалася дуже делікатною — вона контрастувала з довгим чорним волоссям, яке обрамляло його обличчя. Я відчула дивне й нестримне бажання доторкнутися до його щоки, щоб дізнатися, чи м’якша вона за щоку Едварда або Аліси, чи тверда мов крейда. Його очі були червоні, як і у всіх решти, але якісь тьмяні, вкриті молочною пеленою; цікаво, чи бачить він усе чітко, чи як у тумані?

Він наблизився до Джейн, узяв її обличчя своїми паперовими руками й ніжно поцілував у пухкенькі губки, а тоді відступив.

— Так, хазяїне, — усміхнулася Джейн; на її обличчі розцвіла усмішка, вона стала схожа на маленьке янголятко. — Я привела його назад, живого, як ви й хотіли.

— О Джейн, — він також усміхнувся. — Ти так мені допомагаєш!

Він звернув свій затуманений погляд до нас і усміхнувся ще ширше — немов був ув екстазі.

— Аліса та Белла також тут! — вигукнув він, плескаючи в долоні. — Яка приємна несподіванка! Просто чудово!

Я вражено витріщилася на нього — таким неофіційним тоном він вимовив наші імена, наче ми давні друзі й випадково зустрілися тут.

Тоді він повернувся до нашого незграбного поводиря.

— Феліксе, будь

Відгуки про книгу Молодий місяць - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: