Молодий місяць - Стефані Маєр

— Що нам тепер з вами робити? — зітхнув Аро.

Едвард та Аліса завмерли. Ось те, чого вони так довго чекали. Я затремтіла.

— Гадаю, ти не передумав? — запитав Аро Едварда з надією в голосі. — Твоє вміння було б чудовим доповненням до нашої маленької компанії.

Едвард вагався. Краєм ока я побачила, як Фелікс і Джейн скривилися.

Перш ніж відповісти, Едвард зважив кожне слово.

— Я… мабуть… ні.

— Алісо? — запитав Аро досі з надією в голосі. — Можливо, перспектива приєднатися до нас зацікавить тебе?

— Ні, дякую, — відповіла Аліса.

— А ти, Белло? — Аро звів брови.

До моїх вух долинуло низьке шипіння Едварда. Я дивилася на Аро безтямним поглядом. Невже він жартує? Чи й справді питає, чи не хочу я залишитися на обід?

Першим, хто порушив мовчанку, був білочубий Гай.

— Що таке? — він вимагав пояснень від Аро; голос його був тихий мов шепіт.

— Гаю, ну хіба ти не бачиш потенціалу, — ніжно дорікнув йому Аро. — Відтоді як ми знайшли Джейн та Алека, я ще не зустрічав, щоб талант був таким багатообіцяючим. Можеш уявити наші можливості, коли вона стане однією з нас?

Гай відвів погляд, на його обличчі з’явився ядучий вираз. Очі Джейн спалахнули від обурення, коли вона почула таке порівняння.

Едвард просто кипів. Я чула гуркотіння в його грудях і зрозуміла, що зараз він загарчить. Я не могла дозволити, щоб він постраждав через свою запальну вдачу.

— Ні, дякую, — відповіла я майже пошепки, мій голос тремтів від переляку.

Аро зітхнув.

— Яке невезіння! Яке марнотратство! Едвард зашипів:

— Злука або смерть — ось що все це значить? Я підозрював таке, коли нас привели в цю кімнату. Такі у вас закони?

Тон його вразив мене. Голос звучав сердито, але в тому, як він говорив, було щось обачне — наче він ретельно добирав слова.

— Звісно, що ні, — кліпнув Аро — здається, це його вразило. — Ми зібралися тут, очікуючи повернення Гайді. А не через вас.

— Аро, — прошипів Гай. — Закон розповсюджується на них. Едвард уп’явся поглядом у Гая.

— Чого б це? — запитав він. Мабуть, він знав, про що думає Гай, але хотів змусити його сказати це вголос.

Гай різко вказав своїм тонким пальцем на мене.

— Вона знає забагато. Ви розкрили всі наші таємниці, — його голос, як і шкіра, був тонкий, мов пергамент.

— Тут, у вашому сховищі, є також кілька людей, — нагадав йому Едвард, і я подумала про красиву жінку, яку ми недавно бачили.

На обличчі Га я з’явився новий вираз. Чи, може, так він усміхався?

— Так, — погодився він. — Але щойно вони стають непотрібні, то служать нам за їжу. Гадаю, у вас не такі плани. Якщо вона розкриє наші таємниці, чи зможеш ти її знищити? Гадаю, що ні, — знущався він.

— Я ніколи… — почала я пошепки, але своїм крижаним поглядом Гай змусив мене замовкнути.

— Так само, як і те, що ти не збираєшся зробити її однією з нас, — продовжив Гай. — Тому вона — уразлива. Її життя стане платою за все. А ви можете їхати звідси, якщо бажаєте.

Едвард вищирив зуби.

— Ось про що я думав, — мовив Гай із неприхованою зловтіхою. Фелікс вдоволено нахилився вперед.

— Хіба що… — втрутився Аро. Здається, йому не дуже подобалося, в якому напрямку розвивається розмова. — Хіба що ви збираєтеся подарувати їй безсмертя?

Едвард міцно стиснув губи, вагаючись якусь мить, перш ніж відповісти.

— А якщо я це зроблю? Аро знову щасливо усміхнувся.

— Що ж, тоді ви можете бути вільні, вертайтеся додому й передавайте вітання моєму другові Карлайлу, — він трохи повагався. — Але боюся, тобі слід підтвердити свій намір.

Аро підняв руку.

Гай злісно насупився, але потім розслабився.

Губи Едварда витягнулися у криву лінію. Він подивився на мене, а я на нього.

— Підтвердь свій намір, — прошепотіла я. — Будь ласка.

Невже це й справді така огидна ідея? Невже він радше помре, аніж перетворить мене? Я почувалася так, наче мене щосили вдарили в живіт.

Едвард поглянув на мене, у його очах читалося страждання.

Раптом Аліса відійшла від нас і ступила назустріч Аро. Ми обернулися, щоб подивитися на неї. Її рука повисла у повітрі, так само як і його.

Аліса не мовила й слова, й Аро жестом розігнав свою турботливу охорону, яка миттю заблокувала їй дорогу. Аро зустрів Алісу на півдорозі й з нетерплячою іскоркою в очах узяв за руку.

Він ніжно схилив голову і заплющив очі, намагаючись сконцентруватися. Аліса не рухалася, на її обличчі не було жодної емоції. Я чула, як Едвард міцно зціпив зуби.

Ніхто не ворушився. Здається, Аро завмер над рукою Аліси. Минали секунди, і я дедалі дужче напружувалася, ставлячи собі запитання, стільки часу це триватиме і чи взагалі коли-небудь закінчиться? Щось тут було не так, зовсім не так.

Минула ще одна пекельна мить, і нарешті голос Аро порушив мертву тишу.

— Ха-ха-ха, — засміявся він, досі схиливши голову. Він повільно відірвав погляд від Аліси, його очі блищали від хвилювання. — Це було неймовірно!

Аліса сухо усміхнулася.

— Я рада, що вам сподобалося.

— Неймовірний талант — бачити такі видіння, особливо те, що ще не відбулося! — він здивовано похитав головою.

— І те, що я побачила, станеться, — нагадала йому Аліса тихим голосом.

— Так, так, я вірю. Жодних проблем.

Здається, Гай був трохи розчарований — Фелікс і Джейн поділяли його почуття.

— Аро, — дорікнув Гай.

— Любий Гаю, — усміхнувся Аро. — Тобі не варто хвилюватися. Подумай тільки про можливості! Вони не приєднаються до нас сьогодні, але ми можемо завжди сподіватися на майбутнє. Уяви тільки, яку радість принесе нашому дому сама лише юна Аліса… Крім того, мені так хочеться побачити, як Белла стане однією з нас!

Здається, Аро вдалося переконати. Та хіба він не розуміє, наскільки суб’єктивні видіння Аліси? Що сьогодні вона могла вирішити перетворити мене, але завтра змінить свою думку? Мільйон маленьких рішень, її рішень, а також рішень інших людей — наприклад, Едварда — можуть усе змінити, і майбутнє зверне на інший шлях.

Та чи має значення, що Аліса справді цього хоче, чи зміниться щось, якщо я стану вампіром, адже Едвард так опирається цій ідеї? Якщо для нього смерть краща альтернатива, ніж моє вічне існування, безсмертний клопіт? Я була нажахана й відчувала, що впадаю в депресію, тону в ній…

— Отже, ми можемо йти? — запитав Едвард рівним голосом.

— Так, так, — сказав Аро