Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Отож, - наголошую, не думаючи, що трішки брешу. Трішки… Та добряче так.

- Ну хоч розкажи бодай якісь деталі, - просить Галя та починає рушати.

Йду на поступки. Усю дорогу видаю відфільтровану, як ту воду в пляшці, інформацію про наші стосунки. Навіть розповідаю про те, як він годував апельсинами, розказуючи, що то мандарини.

Рівно о дев'ятій годинні вечора ми опиняємося у клубі, біля якого зустрічаємо Віку, та усі троє йдемо за столик.

У мене чудовий настрій, а тим паче коли дві хвилини тому написав Роман, що вже майже біля закладу.

Утім мені його різко псує Діма, який сидить за нашим столиком  і розмовляє з Ігорем. Я хмурнію та кажу пошепки Галі, щоб не чула Віка, яка йде попереду:

- Його ж не мало бути. Що він тут робить?

- Не мало… Але прийшов? Чи ти боїшся, що буде знову бикувати до Романа?

- Та ні, - брешу я, помічаючи на собі його лисячий погляд. Щось задумав цей «пекар»? А може мені здається?